16 вересня 1992 року для Банку Англії видалось найгіршим за його більш ніж 300-річну історію. Фонд Quantum «скинув» 5 млрд британських фунтів. Як результат, курс просів на 15%. Центробанки Європи так і не змогли оговтатися після втручання у збалансовану монетарну систему ЄС. Як результат, Британія так і не перейшла на євро. Хто власник цього фонду?
90-річний угорський єврей з американським громадянством, якого натхненно критикують в Угорщині, Ізраїлі та США. Успішний фінансист, який заробив мільярди, не обмежуючи себе моральними принципами, і більшу частину грошей при цьому витратив на благодійність. Людина, яка 35 років будує глобальне відкрите суспільство і через це отримала імідж головного політичного маніпулятора сучасності. Все це Джордж Сорос, історія життя якого зіткана із протиріч.
Він народився 12 серпня 1930 року в Угорщині. Пережив німецьку окупацію та Голокост, емігрував до Британії, де закінчив Лондонську школу економіки. У 1956 році Сорос переїхав до США, де в 1973 році заснував хедж-фонд Quantum. Швидко став відомою людиною у фінансових колах, проте вперше його ім’я прогриміло на увесь світ саме 16 вересня 1992 року. Цей день і зараз у Англії називають Чорною середою. Уряд намагався врятувати ситуацію з банком.
Результат — марно витрачені у спробах стабілізувати курс 6 млрд фунтів та вихід Британії з європейського механізму регулювання валютних курсів. У виграші Сорос — він викупив фунти, повернув запозичені кошти і на курсовому коливанні заробив, за різними оцінками, від $1 до $1,5 млрд. Як бонус отримав почесний титул «людини, що зламала банк Англії». Хоча роль Сороса у кризі була значною, але не його поведінка — її першопричина. Скоріш за все, фінансист побачив фундаментальні передумови для ослаблення фунта і зміг заробити на цьому купу грошей.
Через три місяці після Чорної середи Сорос в Лондоні оголошує, що виділить $50 млн на будівництво водоочисних споруд у зруйнованому війною Сараєві та ще близько $600 млн на освітні проєкти для країн Східної Європи.
В наступні роки Сорос ще не раз гратиме на пониження курсу (хоч і не завжди успішно), закріплюючи імідж безжального спекулянта, одночасно виділяючи сотні мільйонів доларів на філантропію та пропагуючи ідеї «відкритого суспільства» з рівними правами для усіх.
Сам Сорос такий дисонанс пояснюватиме просто:
Філантропія потребує багато грошей, які спочатку треба заробити. А як — то вже інше питання.
У 1998 році Сорос на запитання телеведучого CBS Стіва Крофта про ставлення до звинувачень у провокуванні фінансових криз у Таїланді, Індонезії, Малайзії, Японії та Росії, відповість, що не відчуває провини і лише заробляє гроші. «Я залучений до аморальної діяльності, яка не має нічого спільного з почуттям провини», — сказав фінансист. І додав, що як гравець ринку конкурує заради перемоги, а як людина — переживає за суспільство, у якому живе.
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х Сорос активно суміщатиме фінансову і благодійну діяльність. Центральні офіси Quantum та фонду «Відкрите суспільство» певний час знаходитимуться в одній будівлі. Це породить конспірологічну теорію, наче Сорос під виглядом філантропа отримує доступ до інсайдерської інформації та просуває своїх прихильників у владу, щоби таким чином більше заробляти. Теорія отримує підтвердження — вирок французького суду у 2002 році: Сороса визнано винним у інсайдерській торгівлі акціями та оштрафовано на 4 млн євро. Проте ця справа стосувалася подій 1988 року. Новіших (підтверджених) прецедентів немає. А от звинувачень вистачає і сьогодні.
Втім, на початку нового століття Сорос все більше відходить від грошових справ. Переломний момент — липень 2011-го: у США вводять нові обмеження на діяльність хедж-фондів. Фінансист оголошує, що Quantum більше не розпоряджатиметься коштами зовнішніх інвесторів. У 2018 році в інтерв’ю Сорос зізнається: вже втратив можливість передбачити ринки. «Тепер я аматор», — каже він.
Врешті-решт у 2017 він передав фонду «Відкрите суспільство» $18 млрд. Після чого у списку найбагатших людей світу Forbes спустився з 29 місця у 2017-му ($25,2 млрд) на 162-е у 2020 році ($8,3 млрд).
За 40 років філантропічної діяльності Сорос пожертвував на благодійність не менше $33 млрд. $15 млрд з цієї суми вже витрачені. Решти мережі фондів «Відкрите суспільство» вистачить принаймні ще на 15 років.
Діяльність філантропа Сорос розпочав у 1979-му — тоді він виділив кошти темношкірим студентам із ПАР, які потерпали від апартеїду. У 1984 році домовився з комуністичним керівництвом Угорщини і відкрив на батьківщині перший національний фонд «Відкрите суспільство». В наступні два десятиліття основний фокус благодійної діяльності Сороса зосереджений на Східній Європі і Україні зокрема, де в 1990 започаткували фонд «Відродження». Ціль фондів — підтримка і відкриття світові країн колишнього соцтабору.
Перші мільйони Сорос-філантроп виділив на ксерокси для угорських бібліотек. У комуністичні часи можливість зробити копію будь-якої книжки і не сісти за це у в’язницю видавалася дивом, у ті часи банальне встановлення ксероксу у бібліотеці справді було великим кроком до свободи. Також підприємець надавав кошти на переклад книжок та оплату навчання у західних вишах жителів країн соцтабору. Серед інших скористався допомогою, до речі, і нинішній прем’єр Угорщини Віктор Орбан, один із майбутніх головних критиків Сороса.
З кожним роком обсяги фінансування мережі фондів «Відкритого суспільства» зростали. Здавалось, Сорос перемагає. ЄС, який він вважав прототипом майбутнього глобального відкритого суспільства, розширявся. Тому фінансист фактично відпустив свої європейські фонди у вільне плавання та почав поширювати філантропічну діяльність на інші континенти. В 2019 році із загального бюджету $1,1 млрд на Європу було виділено лише $92 млн.
Проте події останніх десяти років показали — не все гладко. ЄС одна за одною струшують кризи — міграційна, боргова, Брексіт, ріст популярності націоналістів, консерваторів та євроскептиків. Сам Сорос протягом кількох років пророкує можливий розпад ЄС.
Парадоксально, але до багатьох з цих криз опосередковано він сам доклав руку. Чорна середа 1992 року посилила позиції євроскептиків у Консервативній партії Великобританії, які врешті-решт добилися виходу країни з Європейського Союзу. 1992 року Сорос заробив більше мільярда доларів, а в 2016-му виділив 400 тис. фунтів організаціям, які виступають за повторний референдум про членство Британії в ЄС. Але цього разу програв. 31 січня 2020 року Брексіт таки відбувся.
Під час міграційної кризи в ЄС Сорос публічно виступив за інтеграцію мігрантів у європейське суспільство. Проте, як виявилось, значна частина європейців такі ідеї не поділяли. Як результат, зростала популярність націоналістичних партій. Орбан звинуватив Сороса у бажанні зробити з Угорщини «країну мігрантів», а його опоненти в інших країнах — у намірі ісламізувати Європу.
Також Сороса полюбляють критикувати за підтримку ЛГБТ-спільноти та ромів. Для його прихильників це боротьба з дискримінацією та захист прав людини, для опонентів — замах на традиційні цінності та нав’язування чужорідних ідей.
Імідж аморального фінансиста-спекулянта лише підливає масла у вогонь. Україна не виняток. Нелюбов до Сороса, мабуть, єдине, що поєднує лідера Нацкорпусу Андрія Білецького та депутатів від ОПЗЖ.
Сороса часто звинувачують у втручанні у внутрішні справи держав. Президент РФ Володимир Путін називав його головним спонсором «кольорових революцій». Фінансування протестів йому закидають президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган та очільник США Дональд Трамп. Втім, доказів ніхто не надає. Сорос не платить учасникам протестів, проте активно фінансує організації, які прямо чи опосередковано беруть у них участь. Серед останніх прикладів — з 2014 року виділяє гранти рухові Black Lives Matter.
Сорос — головний ворог автократичних режимів, але подекуди сам їх наслідує. Національні фонди «Відкритого суспільства» офіційно повністю автономні, проте рішення щодо пріоритетних напрямів приймає особисто Сорос. І це відбувається як на глобальному, так і на національному рівнях.
Це підтверджує Семен Глузман, голова Асоціації психіатрів України, член правління фонду «Відродження» у 2000-2002 роках. Як приклад він наводить ситуацію з впровадженням програми щодо медицини в Україні — доцільність реформи Глузман обговорював з філантропом особисто. Спершу на таку пропозицію Сорос коротко відповів «Ні!», проте через рік змінив точку зору і дав добро.
Схожа ситуація склалась і з політичним напрямом діяльності фонду. На початку 2000-х років Сорос розчарувався в Леоніді Кучмі (хоча спочатку вважав перспективним реформатором і навіть зустрічався з ним напередодні президентських виборів 1994 року) і надавав фінансову підтримку організаціям, які його критикували. При цьому, за словами Глузмана, багато з цих рішень проводилися керівництвом фонду без належного інформування складу правління. «Джордже, ви хотіли створити відкрите суспільство, але у вас вийшло протилежне», — оцінює Глузман ситуацію, що тоді склалася у фонді.
Саме цією «закритістю» та прогресуючою політизацією фонду український психіатр пояснює своє рішення вийти зі складу правління. Хоча при цьому й визнає, що Сорос справді мав щиру мету допомогти Україні і «робив добру справу, як сам її розумів».
Загалом Україна посідає особливе місце у філантропічній діяльності Сороса. Ще в 1995 році журналіст The New Yorker Конні Брук писала, що наша держава викликала підвищений інтерес у Сороса. «Тут, більше, ніж деінде, Сорос зміг здійснювати вплив на вищі рівні влади для реалізації своїх ідей», — писала вона, маючи на увазі тісні зв’язки топбізнесмена з Кучмою. У листопаді 2019 року в інтерв’ю The Guardian підприємець говорив, що серед своїх проєктів найбільше пишається прогресом, якого досягнуто в Україні. Прикладом таких досягнень він називав «вільні та чесні вибори», де переміг Володимир Зеленський.
За 30 років фонд «Відродження» вклав таки не один мільйон у виборчі кампанії в Україні. Ні, він не спонсорував жодного з кандидатів, принаймні, це ніхто не довів. Проте витратив великі суми на те, аби вибори відповідали демократичним стандартам. У 1994 році напередодні президентських виборів виділив $363 тис. на підтримку незалежних ЗМІ. В 1998 році фонд став одним із спонсорів проведення першого в історії Україні екзит-полу і продовжує цю практику до сьогодні.
Усього протягом 30 років фонд «Відродження» в Україні надав грантів на $350 млн. Сума велика, але чи достатня для того, щоби результативно впливати на політичні процеси? Як каже Глузман, у порівняні з українськими олігархами за обсягами витрачених коштів у цьому напрямі Сорос пасе задніх.
Втім, все частіше в Україні деяких політиків називають «соросятами», а не, наприклад, «ахметятами» або «коломойсятами». Один з тих, хто любить про це згадувати, — Олег Волошин, депутат Верховної Ради від ОПЗЖ. Взагалі-то про «соросят» ми хотіли поговорити з адвокатом Дональда Трампа — Рудольф Джуліані, що також любить слово «соросята». Але він не відповів на запит. Тому ОПЗЖ так ОПЗЖ.
«Сорос дуже грамотно вибудував величезну мережеву структуру, якій би позаздрили і Ахметов, і Коломойський», —пояснює депутат. Саме це, на його думку, і стало причиною появи терміну «соросята» в українському політичному сленгові. Хоч зараз до їхніх лав зараховують усіх вихідців із організацій, що отримували гранти з Заходу.
Нацист-антисеміт на чолі світової єврейської змови. Звучить абсурдно, але такого висновку можна дійти, якщо об’єднати тези найрадикальніших критиків Сороса. У цьому нема нічого дивного — багата біографія дозволяє його противникам знайти підтвердження будь-яких своїх теорій.
Так, із середини 1990-х періодично лунають закиди про співпрацю 14-річного Сороса з нацистами у 1944 році. Тоді батьки майбутнього багатія були вимушені переховуватися від депортації у табори смерті, маючи фальшиві документи. Сина віддали під опіку угорського чиновника, який видавав хлопця за свого похресника. В рамках конспірації молодий Джордж супроводжував «хресного батька» на інвентаризацію конфіскованого у євреїв майна. Цей факт визнає і сам Сорос, проте із ремаркою, що перебував там як спостерігач і тому не відчуває жодної провини. Але для його критиків значення має лише друга теза — мовляв, не лише брав участь у репресіях проти євреїв, але й не бачить у цьому нічого поганого.
Одночасно критики активно експлуатують єврейське походження Сороса. Найпопулярніший приклад — Угорщина. У 2017 році під час виборчої кампанії Орбан називав Сороса «дядечком Джорджем». Країну заполонили борди із портретом усміхненого філантропа та підписом «Не дамо Джорджу Соросу сміятися останнім». Схожий образ використовували нацисти в антисемітській пропаганді. Угорський уряд усі такі паралелі відкидав, але після скарги посла Ізраїлю плакати таки зняли.
Проте в Тель-Авіві тоді випустили важливе пояснення: вони не проти власне критики Сороса, котрий «постійно підриває демократично обрані уряди Ізраїлю, фінансуючи організації, які паплюжать єврейську державу і намагаються позбавити її права захищати себе». Йшлося про виділення грантів на підтримку палестинців та розслідування злочинів ізраїльських військових.
Та й сам Сорос не раз визнавав, що він атеїст — а такі заяви, звісно, релігійна держава абсолютно не вітатиме. На сніданок, як згадує Глузман, філантроп міг спокійно з’їсти яєчню з беконом. І стверджував, що побороти антисемітизм не вдасться, поки євреї поводитимуться, «як плем’я».
Тож, Сорос — ідеальний ворог, при бажанні його завжди можна звинуватити у всіх смертних гріхах і знайти докази. Все залежить від того, чи поділяєте ви його ідеї. Якщо так, то добрі справи переважають і він грішний святий. Якщо ні, то зовсім навпаки.
