За сюжетом книги письменника Дена Брауна, чверть грама антиматерії здатна знищити цілий Ватикан. Проте у CERN не знайдеться і такої мізерної кількості. Якби зібрати всю антиматерію, отриману в лабораторії більш ніж за 30 років, вийшло б в кращому випадку 10 нанограмів (це дуже мало). Підірвати таку кількість речовини не небезпечніше, ніж запалити сірник. Крім того, бомба виявилась би вкрай дорогою. Навіть один грам антиматерії коштував би більше квадрильйона доларів. Нарешті, щоб її зібрати, треба силу-силенну часу. На бомбу браунівського масштабу у конструкторів пішло б 10 млрд років.

Антиматерія — речовина, що складається з античастинок. У кожної відомої нам елементарної частинки є пара з ідентичними властивостями, але з протилежним електричним зарядом. Наприклад, у електрона — складової частини атомів — заряд негативний. А у його «двійника» позитрона — позитивний. Вважається, що Великий вибух мав створити рівну кількість матерії і антиматерії. Але тут виникає проблема: вступаючи в контакт, матерія й антиматерія знищують одна одну, вивільняючи енергію. Тобто у Всесвіті взагалі не повинно бути нічого, крім цієї енергії. Але ж ми, люди, існуємо! Існують планети, зірки, цілі галактики. Чому? Вчені вважають, що на боці матерії була перевага. Дуже незначна — одна частка на мільярд — але і цього виявилося досить. Тепер фізики намагаються зрозуміти причину такої переваги.

У CERN можуть створювати антиматерію, використовуючи сповільнювач антипротонів. Вченим навіть вдавалося створити антиводень, тобто «двійника» найпростішого і найпоширенішого елементу у Всесвіті. Але насправді знайти антиматерію можна набагато ближче. Її продукують банани. Ні, це не жарт. У бананах міститься невелика кількість калію-40 — природного ізотопу калію, який може видавати позитрони.

Всесвіт складається з фундаментальних частинок — таких, що не діляться на складові. Це базові будівельні елементи матерії. Вони об'єднані у дві групи, які називаються кварками і лептонами. Кожна група включає по 6 частинок. На них впливає 4 фундаментальних взаємодії: сильна, слабка, електромагнітна і гравітаційна. У кожної взаємодії є свої частки-переносники. Такі частки мають свої назви (наприклад, фотон у електромагнітної), але всі вони об'єднані в групу бозонів. Стандартна модель пояснює як те, з чого складається матерія, так і те, як на неї впливають фундаментальні сили. Модель розроблена в 1970-х і з тих пір пройшла перевірку часом і безліччю експериментів.

Однак модель не досконала. Вона включає тільки три фундаментальні сили, за винятком гравітації. Науковці поки не змогли вписати її в модель, так само, як і не знайшли частку-переносник гравітон, що сьогодні вважається гіпотетичною. Крім того, стандартна модель не відповідає на низку питань. Наприклад, з чого складається темна матерія, або що трапилося з антиматерією після Великого вибуху. Тому вчені продовжують шукати відповіді, що лежать за межами стандартної моделі, в площині нової фізики.

У 1964 році фізики Роберт Браут, Франсуа Енглер і Пітер Хіггс сформулювали теорію, що пояснила, як фундаментальні частинки набирають масу. Вони припустили: це відбувається під впливом невидимого поля, котре пронизує Всесвіт. Що сильніше частка взаємодіє з ним, тим масивнішою стає. А якщо взаємодії немає, то і маси у частки не з'являється. Як у фотона — переносника електромагнітної сили.

Теорія лягла в основу стандартної моделі, але припущення ще потрібно було довести. А оскільки поле невидиме, вчені почали шукати частку, яка би стала його видимим проявом. Приблизно як морська хвиля є видимим проявом вітру. Частинку, відому як бозон Хіггса, шукали довго, але виявити не могли.

За це їй дали гучне прізвисько — «частинка Бога». У 1993 році фізик Леон Ледерман і письменник Дік Терезі назвали її так у книзі «Частка Бога: якщо Всесвіт — це відповідь, то яке питання?». Автори збиралися назвати її «чортова частка» (англійською — Goddamn particle), адже її так складно знайти. Але видавці не пропустили лайку. І тому бозон Хіггса став «часткою Бога» (God particle).

Пошуки завершилися в 2012-му, коли детектори ATLAS і CMS змогли її зафіксувати на радість фізикам. Частка завершила стандартну модель, і, можливо, завдяки цьому дослідники просунуться за її межі. Існує теорія, що бозон Хіггса здатний взаємодіяти з частками темної матерії, тож може стати таким собі вікном у цей примарний світ.

29 вересня 1954 року 12 європейських країн підписали конвенцію, яка поклала початок існуванню CERN. Тож сьогодні організації 66 років. Але ідея її створення виникла одразу після Другої світової. Тоді група європейських фізиків звернула увагу на те, що післявоєнна наука перебуває в жалюгідному стані. Вони вирішили: виправляти ситуацію краще спільно і захотіли створити лабораторію, яка б об'єднала матеріальні та інтелектуальні ресурси регіону. А крім того, дозволила б розділити між країнами витрати на дослідження в галузі ядерної фізики.

Про задум науковців уперше оголосив нобелівський лауреат Луї де Бройль в 1949-му. Три роки потому 11 країн заснували Європейську раду з ядерних досліджень (французькою — Conseil Europeen de la Recherche Nucleaire, CERN). Ще два роки пішло на написання конвенції і вибір відповідного місця для лабораторії. За право розмістити у себе CERN боролися Данія, Нідерланди і Франція, але перемогла Швейцарія. На руку країні зіграв нейтралітет у Другій світовій війні і той факт, що багато міжнародних інституцій вже перебували на її території. Після підписання конвенції назва установи змінилася. Слово «рада» замінили на «організація», але акронім CERN, хоч вже і не точний, зберегли до сьогодні.