Наївним було б очікувати, що в ході звернення до Федеральних зборів РФ президент Володимир Путін зробить заяву про велику війну. Мовляв — ми будемо воювати, ось дати і місця наступу. Основні мотиви цьогорічного послання Путіна — військова міць та ріст добробуту населення. Тези цілком логічні.
Росія так і не змогла оговтатися після стрімкого падіння економіки наприкінці 2013-го року, що пов’язане зі здешевшанням нафти — основного продукту російського експорту. Якщо подушний ВВП Росії за 2013-й рік складав $16 тис, то за 2019-й — $11,6 тис. До того ж, погіршення рівня життя росіян збіглося з окупацією Криму, агресією проти України і неминучими у цьому випадку витратами на військових та на інтеграцію півострова до РФ.
Тому Путін багато говорив про соціальні виплати — материнський капітал, аліменти, медицину. Він пообіцяв одноразову виплату по 10 тис. рублів для школярів і допомогу для вагітних жінок з бідних родин.
Щасливому майбутньому росіян Путін загалом присвятив більше години виступу. Він згадав і про боротьбу з коронавірусом (мабуть, тому, що у РФ як для країни з власним виробництвом вакцин щеплення йде дуже повільно — вакциновано першою дозою лише 7% дорослого населення) та розвиток науки і освіти.
Окремий блок промови Путін присвятив реструктуризації кредитів та фінансовій підтримці регіонів, розвитку транспорту та внутрішнього туризму. Росіянам навіть пообіцяли повернути 20% від вартості путівки на внутрішні курорти.
Послання Путін будував лише на позитиві, адже в ньому не було жодного слова про опозицію та постійні акції протестів, ув’язнення Олексія Навального. Не говорив Путін і про спорт — хвалитися нема чим, російські спортсмени дискваліфіковані на міжнародних змаганнях.
Проведені лінії
Питанням міжнародної політики російський президент присвятив лише 10 хвилин промови. Судячи з його послання, основними партерами Росії на найближчі роки будуть країни Азії, Африки та СНД.
Про «військові навчання» на кордоні з Україною, окуповані території Донбасу, Крим та воду для нього він взагалі не сказав. Також Путін уникнув прямих звинувачень США та ЄС, використавши формулювання «колективний Захід». Саму ж Україну згадав двічі, у зв’язку з експрезидентом Віктором Януковичем. «Можна як завгодно ставитися до Януковича, Мадуро, але практика організації держпереворотів, планів політичних вбивств — це вже занадто», — заявив Путін, коментуючи підготовку до нібито замаху на президента Білорусі Олександра Лукашенка.
Російський лідер запевнив, що хоче мати дружні стосунки зі всіма міжнародними партнерами, але готовий дати жорстоку відсіч будь-яким провокаціям проти РФ.
Потім Путін пригрозив тим, що на бойовому чергуванні вже знаходяться новітні комплекси озброєнь. До 2024 року частка сучасної зброї в російській армії становитиме 76%, а в«ядерній тріаді» вже в цьому році перевищить 88%.
Втім, з цією «грою м’язами» дуже контрастує доручення Путіна розробити чіткий план газифікації регіонів, в яких більшість населення не має доступу до газопостачання.
Насамкінець російський президент дав зрозуміти, що живе лише за своїми правилами, у своєму світі, а всі міжнародні зобов’язання і дипломатичні стосунки йому не указ — він розуміє і рахується лише з силою.
«Організатори будь-яких провокацій проти Росії пошкодують так, як давно вже ні про що не шкодували. <…> У нас вистачить терпіння, відповідальності і здорового глузду. Але, сподіваюся, ніхто не перейде червону лінію. А де вона буде проходити — це ми будемо визначати самі», — заявив Путін.
Згодом Дмитро Пєсков, речник російського президента, уточнив, що під «червоними лініями» Путін мав на увазі втручання у внутрішні справи РФ, включаючи вибори і образи.
Про що він говорив раніше
Послання президента до Федеральних зборів (депутатів Держдуми та Ради Федерацій) є щорічним та закріплене в Конституції РФ. Це фактично програма розвитку країни в баченні глави держави. Жодних юридичних наслідків документ не має, але з нього можна зробити певні висновки про стан внутрішньої та зовнішньої політики РФ.
Наприклад, минулого року Путін ініціював зміни до Конституції, що обнуляли його президентські терміни та давали право відходити від міжнародних юридичних зобов’язань. Нагадаємо, ці зміни вже реалізовано.
В 2014 році Путін звертався до Федеральних зборів в грудні, на той час вже було анексовано Крим та відбувалися бойові дії на Донбасі. Темою його виступу стали події в Україні, які тоді характеризували як «збройний переворот»; «повернення Криму» та податки. 2015 року основною темою став світовий тероризм та військова кампанія в Сирії, а в 2016 Путін багато розповідав про податкову реформу та чи не вперше не згадав Україну і Захід.
В 2017 році послання не було, його перенесли на наступний рік — рік виборів президента РФ. Власне, на передвиборчій програмі Путіна воно й будувалося —перемогти бідність, покращити добробут простих росіян, створити новітню гіперзвукову зброю. В 2019 році він говорив про розвиток економіки, доступні кредити, інвестиції та знову згадував про нові зразки зброї.
День прийдешній
Після заяв про «власні червоні лінії» та рішучість у діях ще більшу пересторогу викликає майбутнє екстрене засідання Ради Федерації (верхньої палати парламенту РФ) 23 квітня. Нагадаємо, саме цей орган надав дозвіл Путіну ввести війська на територію України в березні 2014 року. Порядок денний майбутнього засідання поки не відомий. Проте лідер КПРФ Геннадій Зюганов заявив, що не виключає можливе визнання «ЛНР» та «ДНР» та їх військовий захист з боку Росії. Раніше депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга Борис Вишневський припустив можливість санкціонування введення військ на Донбас. Зауважимо, що обидва політика входять в так звану групу кремлівських «голів, що говорять», адже вони часто ретранслюють провокаційні заяви з метою вивчити реакцію суспільства.
Втім, 22 квітня очікується візит до Москви Олександра Лукашенка, який після заяви про «замах» готує якесь історичне рішення. Можливо, йдеться про фактичне об’єднання РФ і Білорусі в Союзну державу. Саме тому збирається екстрене засідання Ради Федерації.
Втім, прогнозувати, що після 23 квітня ситуація стане більш зрозумілою, теж не варто. Напруження спаде лише тоді, коли всі російські військові повернуться від українського кордону на місця постійної дислокації. Говорити про зниження напруги в регіоні зараз не слід. 20 квітня міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив про створення нової мотострілецької дивізії в Південному військовому окрузі, що межує з територією України. Він пояснив таке рішення необхідністю нарощувати бойові можливості через нестабільне становище у низці країн близькосхідного регіону і Закавказзя.
По суті, у Путіна, обкладеного болісними для російської економіки санкціями, немає іншого виходу, крім як нагнітати військову істерію, нарощувати кількість зброї та лякати росіян зовнішнім ворогом. В іншому випадку йому навряд чи вдасться контролювати ситуацію в країні і утримати владу. У короткостроковій перспективі для нього це вірне рішення. Втім, саме так намагалася утриматись при владі у 70 — 80-ї роки і верхівка СРСР. Всі пам’ятають, чим це скінчилося.
