На початку березня стало відомо, що правоохоронці не змогли вчасно завершити досудове слідство у провадженні щодо заступника голови Офісу президента Олега Татарова і скерувати документи до суду. Тепер справу повинні закрити, адже саме цього в таких випадках вимагає Кримінальний процесуальний кодекс України. Втім, чи ухвалене таке рішення, поки що невідомо. А ось підводних каменів у історії Татарова, Максима Микитася та колись очолюваного останнім «Укрбуду» — хоч греблю гати.
Якщо коротко. У 2019 році НАБУ повідомило про викриття схеми щодо купівлі близько пів сотні квартир для Нацгвардії. Тоді у центрі скандалу опинився Максим Микитась, на той час вже колишній голова «Укрбуду», та Юрій Аллеров — колишній командувач Національної гвардії. Але перипетії навколо Микитася та Аллерова залишимо за дужками і радше поглянемо на кейс Олега Татарова, проти якого свідчив Микитась та якого нібито «покриває» Офіс президента.
Чи не вперше ім’я Татарова пролунало в медіа ще у 2014 році, коли він працював заступником начальника Головного слідчого управління МВС. Після Революції Гідності Татаров йде з МВС та за збігом обставин опиняється в «Укрбуді», де, як характеризував Микитась, він як «сильний юрист» займається «вирішенням особливих питань». Прикметно і те, що Микитась зголосився на співпрацю зі слідством та розповів, нібито саме Татаров допомагав йому організувати одну з експертиз для реалізації схеми з квартирами для Нацгвардії.
Спираючись на покази Микитася (інших доказів широкому загалу не представили), НАБУ оголосило, що Татаров був одним зі співучасників схеми. Влітку 2020-го у житті Татарова знову відбувається чудернацький розворот і він опиняється в Офісі президента. Призначений указом президента заступником голови ОП, Татаров мав би опікуватися реформою правоохоронної системи, боротися з корупцією та захищати права людини.
Мабуть, в Офіс президента просто «з вулиці» потрапити дуже складно. Проте цікаво навіть не «як?», а «що?». Коли послухати деяких активістів, може скластися враження, ніби функція Татарова в ОП — контроль судової системи та силовиків. Так це насправді чи ні — судити важко, втім, важко сперечатися також і з тим фактом, що у Татарова є так званий «апаратний досвід».
Чи є зв’язок між «укрбудівським» минулим Татарова та його нинішнім призначенням в Офіс президента, — невідомо. І у цьому контексті варто б пам’ятати, що Офіс президента, по суті, — патронажна служба, співробітники якої не проходять навіть процедуру декларування та не є носіями державної влади. Тож хоч заклики про необхідність відсторонення Татарова від виконання ним посадових обов’язків були дуже гучними, слід пам’ятати, що у заступника керівника Офісу президента формально немає владних повноважень, і, знову-таки, формально, — він не може впливати на слідство, використовуючи посаду. До того ж, про відсторонення Татарова мало б клопотати слідство, а відповідне рішення приймати мав би слідчий суддя, а не Татарова працедавець.
Більш обґрунтованою видається версія, згідно з якою протистояння навколо заступника очільника ОП є окремим епізодом більш широкого протистояння щодо незалежності НАБУ та збереження посади Артемом Ситником. На сьогоднішній день саме ці питання видаються основними точками напруги у нашій співпраці з міжнародними кредиторами. В цьому контексті можна пригадати заяви Татарова про «покарання скандального Ситника».
