Російський політолог Дмітрій Орєшкін ще у 2014 році говорив про нестерне бажання Кремля повністю повернути Україну у сферу впливу Москви, вбудувавши її у Митний союз та «євразійську систему цінностей». Тоді здавалося, що Москва вирішила задовільнитися малим — Кримом та частиною Донбасу.
Втім, зараз ми бачимо, що агресор всі ці роки методично вибудовував плани по захопленню нашої країни. Тому Chas News вирішив поговорити з Орєшкіним про те, чого нам чекати надалі.
— Дмитре Борисовичу, хотілося б, щоб ви дали загальну оцінку подій
— На мою думку, можна вже говорити про катастрофу. Зрозуміло у чому вона полягає для України, але, хоча це й не так яскраво виражено, — це катастрофа і для Росії.
Імідж Росії, російської культури, «русского міра» зведено до рівня повної токсичності. Мені здається, росіянину зараз просто соромно перебувати в Європі. Тому що винен ти, не винен, підтримуєш ти Путіна чи ні, — все одно громадська думка ставить на тобі тавро.
На другому рівні, звісно, — економіка. Ось так, на порожньому місці, на підставі якихось абсолютно безглуздих і неприродних міркувань про державну велич, зіпсувати життя 40 млн українців та 150 млн росіян. Просто тому, що одного персонажа ґедзь укусив змусити вмитися кров'ю український народ. Так і росіянам зараз теж дістанеться.
Плюс до всього цього, є ще така річ, як демографія. Адже Путін примудрився почати цю війну у той час, коли населення його країни скорочується. Зараз ми спостерігаємо, як найбільш кмітливі, освічені, конкурентоспроможні люди, які здатні заробляти не тільки в Росії, «піднімаються на крило» і летять хто куди. Таким чином, вся «легка фракція» зникає і зостається той залишок, що не зливається. Це і є путінський електорат.
Нарешті, — культура. Нормальна, освічена, людина не може не відчувати жаху від того, що відбувається. А якщо вона говорить про це, то зіштовхується із серйозним тиском з боку путінської влади. До того ж, що характерно, цієї структури вже на всіх не вистачає. Мухобійка імені Кадирова, Лукашенка чи Путіна виявляється недостатньо потужною, щоб усіх прихлопнути. Тому що по всіх напрямках та з усіх щілин несеться, що Путін є військовим злочинцем і ті, хто його оточують, — теж. І це не розрулити протягом кількох років.
Діду, достатньо, йди!
— Як ви вважаєте — чи почне Путін знову говорити про «ядерну кнопку»?
— У Путіна через те, що карти сиплються із рук, а козирів у кишені не лишилося, — постає персональна проблема — безпека. І він просто змушений буде для забезпечення своєї безпеки та безпеки свого оточення хапатися за атомну бомбу, розраховуючи на те, що з нею його не наважаться зачіпати. А звідси вже зовсім недалеко й до глобальної катастрофи.
Тобто ось так, потроху, через специфічний устрій ментального апарату однієї людини, яка підім’яла під себе величезну країну, світ опинився на межі глобального катаклізму.
Причому цей катаклізм, якщо він не станеться із застосуванням ядерної зброї, буде відбуватися не в тому просторі, де Путін очікував. Путін готувався до воєнного конфлікту, виробляв ракети, ракетоносці, кораблі, танки тощо. А нещодавно міністр фінансів Франції заявив, що Європа розпочинає глобальну економічну та фінансову війну проти Росії.
А ось тут якраз у Путіна «набоїв» не вистачає, він недооцінив свій тил, відстрілюватися йому нема чим. Рубль упав, навряд чи зросте. Економіка впала і навряд чи підніметься. І ось — на місці потенційно культурної, та благополучної європейської країни утворюється «чорна діра», з якою страшно сусідувати.
Тому її сусіди починають замислюватися, а чи не вступити до цього «найагресивнішого» блоку НАТО — з метою безпеки. Ви не гірше за мене знаєте, що у Фінляндії це вже обговорюють. Соціологічні опитування показують, що більшість фінів раптом стали прихильниками вступу до НАТО. А ще у січні їх було менше третини опитаних.
Зараз Росію сприймають як якийсь відстійник для безумців, який готовий поставити весь світ на межу знищення заради хворобливих уявлень про те, як має бути влаштований цей світ. Це катастрофа.
— Зараз бачу, що Олег Дерипаска заявив, мовляв, «треба думати, що робити із цим державним капіталізмом». Ситуація, яка зараз склалася в Росії, сприятиме тому, що такі, як Дерипаска та інші молоді та активні хлопці захочуть сказати Путіну — «діду, достатньо! Йди!»?
— Захочуть, мабуть, сказати, але навряд чи скажуть. Дерипаска щодня втрачає сотні мільйонів доларів — тут не зрадієш. Але проблема в тому, що він чудово знає, що саме система державного капіталізму на чолі з Путіним визначає, кому давати торгувати алюмінієм, а кому не давати. І як тільки Дерипаска здасться Путіну шкідливим та контрпродуктивним, він негайно вилетить із цього бізнесу. Звичайно, на старості літ він не бідуватиме, але й мільярдером перестане бути. Приклад пана Ходорковського досить зрозумілий.
Тому Дерипаска каже, що йому ця система не подобається — ну, а кому вона подобається, окрім Путіна та його силовиків. Але робити він нічого не буде. Те саме і молодь — вона швидше поїде, ніж буде битися чолом об якусь каску росгвардійця, намагаючись його переконати. Те саме й у Білорусі, й у Чечні.
Поки ця система не впаде сама від зіткнення, бо їсти нічого. Або солдатів не вистачає. Або солярки не вистачає, щоб у танки залити. Або не вистачає грошей, щоб виплатити військовим забезпечення. Ось доти ця система функціонуватиме, знищуючи людей, які виступають проти.
Таким чином, уникаючи зіткнення з альтернативними точками зору, з політичною конкуренцією, знищуючи верхній, інтелектуальний, рівень опору, система опускається на інший рівень, більш примітивний — коли їй протидіє конкретне матеріальне середовище. Коли в країні перестають водитися гроші; коли зникають продукти чи вони стають неприпустимо дорогими; коли твою продукцію не купують, бо ускладнена оплата; коли у людини немає роботи — тому що дуже багато людей працювало в іноземних фірмах і дуже добре там заробляло, але зараз ці фірми згортають або обмежують свою активність.
— Олексій Навальний закликав «заради припинення війни» навіть заповнити автозаки та СІЗО за потреби. Як ви вважаєте, вуличні протести дадуть результат?
— Вийти на вулицю і вимагати відставки «діда», як ви висловилися, навряд чи наважиться хтось, крім найсміливіших і найвідчайдушніших. Але з них найсміливіший і найвідчайдушніший сидить у в'язниці в «Покрові» — про якого ви щойно згадали. А решта вийдуть — сотня, дві, тисячі людей. Але не мільйони. Я думаю, якщо щось і почне пробиватися в масовій свідомості, то не раніше, ніж за кілька… хм… навіть не тижнів, а місяців.
І в цьому сенсі величезну допомогу для Росії надає Україна. Чим Україна відчайдушніше і запекліше чинить опір, тим більше шансів, що путінські прихильники зрозуміють, що він завів країну кудись не туди. Тому з самих егоїстичних міркувань ми тут бажаємо українському народові мужності та перемоги. І намагаємося робити, що можемо, на своєму місці, хоча наші можливості суворо обмежені чавунним совком сталінського зразка.
Політична шизофренія
— Щиро дякую. Але я не розумію, невже для всіх цих «наришкіних» та інших представників путінської влади є нормою те, що зараз відбувається?
— Ні, звичайно. Ну ви ж, напевно, бачили це піонерське зібрання, яке називалося «засідання Ради безпеки». Як і на піонерських зборах, там була вже заздалегідь відома резолюція, що «лінію партії підтримуємо та схвалюємо», але все це виглядало навіть не бридко, а вже смішно. Тому що досвідчені чоловіки, посади який дещо значать — прем'єр-міністр, керівник зовнішньої розвідки, керівник прокуратури, виглядали як малюки. А Путін відверто веселився.
У нього за 20 років стався феномен політичного божевілля. Я, звісно, не психіатр і не психолог, і я не можу судити, що у Путіна з розумовими здібностями. Втім, я впевнений, що він будь-які тести на предмет Альцгеймера здасть успішно. Але політичне божевілля в нього очевидне. Хоча б тому, що мозок людський живиться інформацією. А якщо ця інформація спочатку спотворена, то мозок сприймає дійсність спотвореним чином. А оскільки документи для Путіна готують люди із погонами, і вони роблять це у своїх інтересах і так, як вони їх бачать, у нього просто розщеплення реальності.
Путін уже не розуміє, де сконструйована його підлеглими картинка, яку йому хочеться побачити. Але він у своїх політичних рішеннях відштовхується від цієї картинки. Ось це і є формою політичної шизофренії чи скоріше — параної в найчистішому вигляді. Оскільки те, що Путін говорить, до реальності має дедалі менше відношення.
Він справді вірить, що Україна — це недодержава. Він справді вірить, що українці стогнуть під ярмом поставлених Заходом наймитів, маріонеток. І коли російська армія їх від цих маріонеток звільнить, вони будуть щасливі. Ось що з такою людиною робити? А сказати йому: «Володя, дякую тобі за послуги, звільни, будь ласка, місце», не можна, бо скоріше сядеш у в'язницю, та й потім — він тобі не повірить.
— Але ж можна зробити це за допомогою силового сценарію, якийсь путч. Чому це не відбувається?
— Щоб відбувся путч, потрібна змова. А всі один одного бояться, ніхто нікому не вірить. Путін усе це організував спеціально, він дуже уважно слідкує за цим. І якщо йому глибоко наплювати на те, що думають люди, бо він їх зневажає і знає, що результати на виборах йому намалюють спеціально навчені люди, то в елітних групах, наближених до себе, він дуже тонко все відчуває, у нього чудова політична інтуїція. І як тільки він відчуває хоч якусь тінь нелояльності, він цю людину прибирає. Слава богу, що не посилає на Колиму за сталінськими лекалами, але від влади усуває.
Тому я не можу уявити, щоб група Шойгу організувала переворот, тому що їй доведеться напряму воювати з групою Золотова і Кадирова.
Путін чудово вивчив технологію вертикалі влади, так само, як Лукашенко чи Кім Чен Ин. Адже, що в Північній Кореї, що в Білорусі, але меншою мірою, люди живуть значно гірше сусідів. Але у Північній Кореї вони цього просто не знають. Та й у Росії теж не дуже добре знають. У нас є 20% людей, які їздили за кордон, сидять активно в інтернеті, а 80% живуть своїм життям. І вони справді вірять, що цю війну розпочали американці. Що в Україні вони, а не український народ, поставили Зеленського президентом. Що Зеленський — маріонетка у жахливих руках американців.
Ця картинка впаде лише тоді, коли ми рогом упремося в матеріальне. Коли люди у себе в кишені раптом не знайдуть ні копійки, і їм не вистачатиме грошей на своїх дітей, тоді, мабуть, щось почне змінюватися. Та і то, це має початися згори. Як Радянський Союз упав, бо у верхівці стали розуміти, що так жити не можна.
