Колонка
Журналіст, публіцист
Журналіст, публіцист

8 січня 2020 року в небі над Тегераном сталася найбільша трагедія в історії української пасажирської авіації. Літак Boeing-737 «Міжнародних авіаліній України» (МАУ), який прямував із Тегерану до Києва, впав на землю в передмісті іранської столиці через шість хвилин після злету. Усі 167 пасажирів і 9 членів українського екіпажу загинули.

Іранська влада три дні тримала «інтригу», натякаючи на технічну несправність літака. Лише після того, як у Twitter потрапили кадри, на яких видно ймовірний запуск ракети з бази ППО «Корпусу вартових ісламської революції» (КВІР) та її влучання в об’єкт у глісаді тегеранського аеропорту, офіційний Тегеран підписався під причинами трагедії. 

Командувач аерокосмічними силами КВІР Амір-Алі Хаджизаде взяв на себе особисту відповідальність за збиття цивільного літака, назвавши мотиви дій військових КВІР «ненавмисними». Мій текст про те, чому він, найвірогідніше, бреше і що в реальності могло стати причиною катастрофи, якщо відкидати найбільш суперечливі факти. 

Отже, за словами представника КВІР, опосередкованою причиною стала загроза ракетного удару з боку США. Впродовж останнього тижня всі системи ППО у країні знаходилися в стані повної бойової готовності через напрочуд провокативні заяви президента Дональда Трампа.

«В ніч інциденту рівень готовності піднявся до стану війни. Оборонна система Ірану помилково визначила український літак як крилату ракету через напрямок, у якому він летів», заявили через три дні після трагедії в КВІР. Буцімто оператор комплексу ППО мав підтвердити запуск ракети, але система зв'язку дала збій. За таких умов у нього була можливість прийняти самостійне рішення, і він це зробив.

Уже ці факти, а також подальший перебіг взаємодії українських представників із урядом Ірану щодо розслідування деталей катастрофи свідчать: не все так банально, як намагається пояснити КВІР. 

Перше: КВІР стверджує, що система ППО спрацювала, бо український літак нібито здійснив прольот над «секретним об’єктом» КВІР.

Дані Flight Radar, які доступні кожному користувачеві інтернету, свідчать, що літак здійснював штатний маневр злету в рамках рейсу PS-752 Тегеран Київ. Цей рейс курсував двічі на тиждень, зокрема з моменту оголошення стану бойової готовності 2 січня 2020 року.

джерело: flightradar24.com

В жодному випадку літак від погодженої з диспетчерами траєкторії не ухилявся. Якщо «секретний об’єкт» було справді розміщено в глісаді цивільного аеропорту і служби аеропорту не були про це попереджені, це вже військовий злочин. Точніше, тероризм, адже КВІР могли використовувати аеропорт як щит у разі «отвєтки» з боку США і саме тому не закрили повітряний простір. Але чи могла система спрацювати автоматично, не дочекавшись «отвєтки»? Дуже сумнівно.

За даними власного розслідування Flight Radar, тою самою траєкторією рухалися в ці дні десятки цивільних бортів, зокрема того ж ранку 8 січня. Про жодні ризики розміщення «секретного об’єкту» в глісаді аеропорту екіпажам не повідомляли.

джерело: flightradar24.com

Навпаки, згідно з бортовими самописцями, за три секунди до моменту, коли борт зник з екранів радарів, саме диспетчерська служба аеропорту імені Імама Хомейні побажала екіпажу МАУ «Have a safe flight!»…

джерело: flightradar24.com

Це спростовує версію про зміну курсу та загрозу «секретному об’єкту», адже КВІР хоч і релігійні фанатики, проте не ідіоти в прямому сенсі слова.

Друге: КВІР суперечать сам собі, згадуючи про повну бойову готовність ЗРК. Адже вмикання цілковито автоматичного режиму і водночас влучання, що сталося unintentionally через людський фактор, несумісні речі.

Згідно з заявою командування КВІР, в оператора «Тора» (ЗРК російського виробництва) було 7 10 секунд на прийняття рішення про запуск, яке він прийняв «by mistake», а до командування банально «не додзвонився».

Декілька доступних у соцмережах відеороликів, знятих очевидцями з різних ракурсів, зафіксували принаймні дві ракети, що стартували з інтервалом 24 секунди. Очевидно, обидві «by mistake» в умовах провалу зв’язку. Можливо, провал зв’язку затягнувся.

Проте система «Тор», навіть у своїй допотопній версії, яка була поставлена радянськими конструкторами на бойове чергування в 1986 році, має радіус дії 12 км та мертву зону лише на висоті 10 м. Тобто переведена в режим повної бойової готовності ЗРК бачила ціль з моменту злету літака з аеропорту.

Бачила і прийняла за ракету? 

Опитані мною спеціалісти з українських оборонних КБ, дотичні до розробки та випробування різних типів ЗРК, запевняють, що таке неможливо. З кількох причин, зокрема через те, що Boeing під час набору висоти має швидкість у декілька разів меншу, ніж будь-яка відома на сьогодні крилата ракета. А Boeing-373 за визначенням є у 18 разів більшим, ніж найбільша крилата ракета, на яку міг чатувати іранський «Тор».

Не побачити цього на екрані оператор не міг. Адже він хоч і релігійний фанатик, але не клінічний ідіот. Тим більше, що, як запевняло командування КВІР, система ЗРК працювала в автоматичному режимі. Отже, твердження про людський фактор у тому, що Boeing «помилково» прийняли за якийсь там Tomahawk, є нісенітницею.

Третє: згідно заяви КВІР, оператор ЗРК той, якого командування намагається виставити ідіотом не міг зв’язатися з командуванням «через провал зв’язку». Питання: навіщо йому було зв’язуватися з командуванням, якщо системи ППО були приведені у 100% бойову готовність, передбачену станом війни, а підтвердження запуску є функцією лише мирного часу?

Отже, Іран, вочевидь, включив режим дурня, щоб приховати реальну мотивацію своїх злочинних дій. Тоді які могли бути справжні причини?

Поведінка компетентних органів Ірану лише підтверджує, що далеко не все в цій історії може пояснюватися як «unintentionally» ненавмисно. Інакше б поквапилися розслідувати й компенсувати мовляв, не такі вже ми й монстри, хоча й релігійні фанатики.

Лише напередодні річниці трагедії проєкт технічного звіту щодо причин катастрофи іранська сторона передала українському МЗС. І те винятково через строкові вимоги, передбачені Чиказькою міжнародною конвенцією щодо розслідування авіатрощ. І це може бути лише сирий драфт.

«Далі заяв, які іранська сторона робить в ЗМІ останніми днями, взаємодія не просувається. Домовленості, досягнуті під час другого раунду консультацій в Тегерані наприкінці жовтня 2020 року, Іран досі не виконав», констатували в українському МЗС.

Чому Іран у далеко не найкритичнішій для себе ситуації (адже збили літак формально не збройні сили Ірану, а ППО «Корпусу вартових ісламської революції» організації, яка є державою в державі) все одно намагається зробити ситуацію остаточно програшною для себе? Це можливо лише за умови, коли намагаються уникнути значно більшого програшу, ніж просто плями на репутації…

Що такого критичного може програти Іран у разі достеменного розкриття причин катастрофи літака МАУ над Тегераном? У мене є лише дві гіпотези, але нічого кращого в цій ситуації на думку не спадає.

Перша: 40-метровий цивільний борт не могли прийняти за крилату ракету «unintentionally», бо радари системи «Тор» так не спроєктовані. Натомість влучили цілком навмисно, бо намагалися вбити когось на борту або знищити щось, що було на борту, але дізналися про це запізно.

Недарма ж по уламках два дні каталися бульдозером, зачищаючи місце катастрофи невизначеними експертами в «цивільному». При цьому тіла більшості загиблих досі лишалися недоступними для українських та міжнародних експертів.

Влучили цілком навмисно, бо намагалися вбити когось на борту або знищити щось, що було на борту, але дізналися про це запізно

За цей час уряд Ірану вдало поклеїв дурня і лише відтак дозволив слізну заяву генерала КВІР, «якби ж знаття, то вкоротив би собі віку»…

Згідно з заявою голови українського бюро розслідувань авіаційних катастроф, іранська сторона намагається намовити українських колег сфальсифікувати дані розшифровки самописця з борту МАУ. Для чого, якщо провина була формально визнаною, нехай і лише на третій день?

На думку мого інформатора, попередній технічний звіт не містить інформації про незалежний аналіз тіл загиблих, за яким можна встановити факти щодо начинки бойової частини ракети. Ця начинка зі 100% точністю може вказувати на модель ЗРК, що перебувала у той злощасний ранок на бойовому чергуванні КВІР.

Якщо це «Тор-М1-2У», серійне виробництво якого іжевським заводом «Купол» у Росії було налагоджено лише наприкінці 2013 року, або модернізована версія «Тор-М2», то не факт, що пілотувати цей інноваційний ЗРК могли довірити іранцям…

Іранська сторона ціною власної дипломатичної репутації може приховувати свого кремлівського стратегічного партнера…

Інакше кажучи, іранська сторона ціною навіть власної дипломатичної репутації приховує свого стратегічного партнера в Кремлі, руки якого уже в крові 298 пасажирів борту МН-17 Malaysia Airlines, знищеного з ЗРК «Бук-М» зі складу 53-ї зенітно-ракетної бригади РФ з-під Курська…