404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Колонка
заступник директора Центру «Нова Європа»
заступник директора Центру «Нова Європа»

Якось почув від одного російського колеги: «Коли почалася військова операція в Криму, в мене не було сумнівів — це останні дні Путіна. Йому це не зійде з рук. Усе надто очевидно».

З часу тієї розмови минуло шість років. З моменту окупації українських територій — сім. Після приходу до влади Путіна — двадцять два. Замах на життя Навального, скандальні розслідування про причетність російських спецслужб до замаху, розслідування про путінський палац… Здавалося, що ще треба, аби нарешті зняти рожеві окуляри? Все ж надто очевидно.

Але очевидним це було лише для тих, хто і так був зрячим, — бачив і не сприймав путінську політику в принципі, не лише в 2014 році. Вважати, що все раптом зміниться завдяки одному, навіть найгучнішому, розслідуванню у 2021 році — марна справа.

Чи зможе Навальний змінити систему?

Українці теж проходили через подібне: авторитарні схильності Леоніда Кучми толерувалися роками. Розслідування про Віктора Януковича і його кримінальне оточення до певного часу також нічим, крім кухонних балачок, не завершувалися.

Справжніми тригерами революційних подій ставали не так викривання корупційних оборудок журналістами, як відчуття того, що якщо сьогодні не повстати, завтра можна втратити ще більше.

Саме так у 2004 році виникло відчуття, що в тебе безповоротно крадуть право обирати, а в 2013 році — ризик остаточної втрати людської гідності. Криголамом стало побиття студентів на Майдані, що переповнило чашу терпіння киян. Це і виявилось точкою неповернення у народних настроях.

Чи є в цьому контексті привід недооцінювати розслідування Навального? Завдяки соціальним мережам та інтернет-медіа йому вдається прорубувати інформаційну монополію, яку старанно вибудовувала путінська система упродовж двох десятиліть. Дохідлива подача у фільмах-розслідуваннях однозначно розширює аудиторію. Продемонстровані документи й фотодокази додають переконливості.

Але чи матимуть ці фільми ефект спускового гачка, що призведе до радикальних змін у політичному житті Росії?

До революції не готові

З одного боку, це очевидний внесок у майбутню депутінізацію Росії. Навальний правий, коли каже, що влада більш за все боїться масових протестів. Напевно, він відчуває розчарування і розпач росіян щодо стану справ у країні.

З іншого, інформаційна картинка давно вкоренила у свідомості російських громадян ідею про те, що в усьому винуватий будь-хто — «нацмєни», «иностранные агенты», «хахлы», Сорос, тільки не президент Путін.

Опитування Левада-Центру 2020 року показало, що лідерами довіри серед росіян є армія — їй довіряють 66%, президент — 58% довіри, ФСБ та інші спецслужби — 53% довіри. Місцевим органам влади при цьому довіряють лише 33%, прокуратурі та суду — по 31%, Держдумі — 29%, партіям — 22% росіян.

Таку ситуацію ми бачимо вже не перший рік — у Росії «цар хороший, бояри погані». Для стороннього спостерігача може видатися дивним: як можна довіряти керівнику, але при цьому не довіряти кадрам, що повністю залежні від керівника, повністю йому підпорядковані і ним же почасти обрані?

Протести, на які сподівається Навальний, ще не ознака революційних змін. Навіть не ознака зміни влади

Але це факт, створений упродовж десятиліть інформаційною монополією Кремля на рецепцію російської дійсності: президент намагається щось змінити, але підлеглі не дозволяють, впираються. Відповідно, увесь негатив, розчарування приклеювалися до всіх російських чиновників — від рівня села до столиці. Тільки не до головного «менеджера».

Опонентам Путіна було і буде складно відкривати на це очі росіянам. Насамперед тому, що Путін планомірно позбувався таких опонентів – або перетягуючи на свій бік, або дискредитуючи, або фізично знищуючи найбільш затятих.

Масові протести, на які сподівається Навальний, — ще не ознака революційних змін. Це навіть не ознака зміни влади. Ми можемо спостерігати це на прикладі затяжної «революції» в Білорусі. На боці Путіна залишається вірний апарат спецслужб, значні фінансові ресурси, послужлива пропагандистська машина і все ще чимала кількість прибічників серед пересічних росіян.

Зміна прізвищ при владі в Росії не обов’язково вестиме до зміни зовнішньої політики — особливо щодо України

Очевидно, мають рацію ті, хто без надмірних емоцій аналізує перебіг протестів у Росії як «революцію з вітрини»: зміна прізвищ при владі в Росії не обов’язково вестиме до зміни зовнішньої політики — особливо щодо України. І це найістотніший для нас фактор стосунків як із старою політичною елітою, так і «младодемократами».

Держдеп США закликав «негайно й без жодних умов» звільнити Навального
Ще не повстання, але потужні протести в РФ. Дві тисячі затриманих по всій Росії