20 листопада Центрвиборчком Молдови оголосив Маю Санду, лідера партії «Дія і солідарність», переможцем виборів президента. За тиждень до цього, в день другого туру виборів, популярний молдавський Telegram-канал «Мамалига та Токана» опублікував символічне зображення червоного бумеранга, прикрашеного понуро-жовтими серпом, молотом і зіркою. Підпис свідчив: «Іноді вони повертаються. Ігорю Миколайовичу сьогодні прилітає за «паралельний електорат».
Таким «вишуканим» терміном чинний президент Молдови Ігор Додон після першого туру «припечатав» представників діаспори. «Ми всі вчора ввечері відзначили, що діаспора дуже активна на цих виборах», — сказав він. — «У реальності це паралельний електорат Молдови. Цей електорат має власне бачення і власні політичні уподобання і в більшості своїй уподобання діаспори відрізняються від уподобань населення, яке працює і живе тут, у Молдові».
Фактори перемоги Санду
Активність молдован у Європі справді вражає. Наприклад, у Франкфурті черга бажаючих проголосувати у другому турі розтягнулася на квартал. Навіть проскакували погрозливі повідомлення про те, що на тамтешньому окрузі закінчуються бюлетені. Після таких картинок не потрібно володіти даром пророцтва, щоби передбачити підсумок голосування. Експрем'єр Мая Санду зібрала щедрий урожай зарубіжних голосів — близько 240 тис. Чинного президента підтримали всього 18 тис. представників діаспори. Завдяки підтримці заробітчан Санду отримала 943 тис. голосів проти 691 тис. у Ігоря Додона.
Основна електоральна база Додона зосереджена на півночі країни, де особливо сильний вплив російської телевізійної пропаганди, а також у Гагаузії та Придністров'ї. На виборах-2016 подібних припущень було досить, але вже тоді стало зрозуміло, що діаспора стає вагомим гравцем на виборах у Молдові: того разу зарубіжжя принесло Санду понад 86% голосів — трохи менше, ніж сьогодні, але це вже був тривожний дзвіночок для Додона.
Ще одним ключем до перемоги 48-річної кандидатки став фактор «бронзового призера». Після першого туру на третьому місці майже з 17% голосів виявився Ренато Усатий, мер Бєльці, другого за значимістю міста в країні, і лідер «Нашої партії». Як і Додон, він вважався «антизахідним» кандидатом. Однак перед другим туром Усатий закликав своїх прихильників голосувати проти Додона як «головного брехуна і корупціонера країни», що було, звісно ж, водою на млин Маї Санду. «Той факт, що Ренато Усатий разом з Маєю Санду агітував проти Додона, надзвичайно важливий», — вважає румунський європарламентар Рареш Богдан.
У Москві ця історія викликала помітне роздратування — наприклад, голова ЛДПР Володимир Жириновський розірвав угоду про співпрацю з партією Усатого. А в Молдові серед його прихильників пішли розмови про те, що за надану «послугу» з політиком слід розплатитися — хоча б кріслом прем'єр-міністра.
Власне, потужний електоральний вітер діаспори та ідеологічний кульбіт Ренато Усатого привели Маю Санду до заповітного президентства. Свою роль при цьому зіграла і фігура самого Додона. Тільки ледачий не звинувачував його у корупції і тільки сліпому не видно було його бажання догодити Росії. Хоча б на рівні риторики. У реальності заяви про розворот до Євразійського союзу або розрив Угоди про асоціацію з ЄС розбивалися об економічні реалії. Левова частка експорту Молдови припадає якраз на Євросоюз. Кому спаде на думку різати курку, яка несе якщо не золоті, то хоча б срібні яйця?
З Росією все інакше. До її допомоги в Молдові ставляться насторожено, часом вбачаючи в ній глибоко (або навіть не дуже глибоко) заховану бомбу кабальності. Напевно, з цих міркувань у травні поточного року Конституційний Суд республіки скасував кредитну угоду з РФ на суму в €200 млн. А буквально пару місяців потому, в липні, стало відомо, що ЄС надав Кишиневу €100 млн кредиту. Подібне зіставлення цифр красномовно ілюструє те, в якому напрямку рухається Молдова. Питання лише — яку роль тут зможе зіграти новий президент Мая Санду?
Курс на ЄС: чи чекати на відкриті двері?
У травні цього року Ігор Додон заявив: «Не думаю, що ми станемо членами ЄС у найближчі 10 - 15 років». Позиція Маї Санду у цьому питанні протилежна. Влітку минулого року в інтерв'ю Euronews вона позначила її так: «Ми б хотіли, щоб Молдова стала передбачуваною і стабільною частиною Європи. Тоді ми зможемо прийти і постукати в двері Євросоюзу, будучи впевненими, що нам відкриють». Поки що республіка не досягла цього ідеалу: вона бідна, в ній політична нестабільність і корупція. Але тут важливо, які мости між Кишиневом і Брюсселем уже наведені. Важливо, чого вимагають європейські партнери. І що може реалізувати пані президент, коли приступить до виконання своїх обов'язків.
1 липня 2016 року набула чинності Угода про асоціацію між Молдовою і Євросоюзом, що включає створення поглибленої та всебічної зони вільної торгівлі. Остання підкріплена значними програмами фінансової підтримки з боку ЄС. Рік потому, в 2017-му, експорт у Європейський Союз із Молдови виріс на 23% — до €1,6 млрд. На частку ЄС припадає понад 55% загального товарообігу. Простий приклад: навіть із залежного від Росії Придністров'я 65% товарів продають в ЄС і лише 8% — у Росію.
Отже, інтеграція в Європу для Кишинева — вже реальність. Однак, як і у випадку з Україною, європейці готові допомагати Молдові лише за виконання певних умов. Практично таких же, як і для нас: реформи, боротьба з корупцією та врегулювання замороженого придністровського конфлікту. Тобто допомогу Євросоюз обіцяє, але важливо і те, чи здатний новий президент швидко змінити країну.
А тут у Санду можуть виникнути труднощі. Перш за все тому, що Молдова — парламентська республіка, а не президентська. «Повнотою влади в країні можна володіти, лише маючи надійну консолідовану парламентську більшість», — пояснює ситуацію Олександр Фленкя, колишній віцепрем'єр-міністр Молдови з питань реінтеграції. — «Ту, що підтримує уряд, який приймає закони. Тобто президент має досить обмежені повноваження». А з 101 депутата парламенту у партії президента лише 15 мандатів.
Отже, все залежатиме від того, чи знайде Санду підтримку у депутатів нинішнього скликання, обраних в 2019-му на чотирирічний термін. Інакше їй доведеться запустити механізм дострокових парламентських виборів. Голоси про можливість переобрання Верховної Ради вже лунають. Наприклад, голова Демпартії Молдови Павло Філіп вважає, що склад народних обранців можна було б оновити восени наступного року.
Але навіть такий сценарій для Санду не надто оптимістичний. По-перше, увесь цей час їй доведеться лавірувати між політсилами парламенту. Якщо рік правління нового президента не призведе до відчутних зрушень, неминуче настане, як висловився Лео Літра, експерт українського дослідницького «Центру «Нова Європа», «політичне похмілля, коли сьогодні всі святкують, а завтра розуміють, що проблеми залишилися ті ж». Кредит довіри — це фрукт, який досить швидко псується. Якщо Санду не зможе ним скористатися, це спричинить уповільнення багатьох політичних процесів, включаючи і направлених на євроінтеграцію.
Та й з придністровського конфлікту можна вийти, лише домовившись з усіма політичними силами. А Придністров'я — це один з ключів до Європи. Досі він був іржавий і відмовлявся повертатися, скільки б зусиль до нього не докладали. Адже саме звідти, з Придністров'я, тягнеться велика частина схем контрабанди та корупції.
Румунська карта
Довгі роки російська пропаганда страхала жителів Молдови тим, що в разі приходу до влади проєвропейських сил республіку поглине Румунія. Варто нагадати, що нинішня Молдова історично входила до складу Румунії, та й румунські націоналісти постійно говорять про повернення Молдови в батьківські обійми. Втім, європарламентар від Румунії Рареш Богдан відгукується про роль Бухареста в справах Молдови критично: «Успіх за Прутом — це не успіх Румунії, а успіх її прагнення бути європейцями. На жаль, Румунія програла там всі ставки, все, на що вона робила ставки до сих пір, від Влада Філата до Плахотнюка, було неправильним». Справа навіть не в перерахованих персонах, з яких в Україні відома, мабуть, лише остання, — олігарх, заради позбавлення від якого Молдови свого часу Санду і Додон змогли навіть об'єднатися. А в тому, що сам підхід до Молдови як до якогось дивного створіння, долю якого можна вирішити за допомогою потрібного «намісника», це взагалі щось дрімуче і навіть не зі сфери політики.
Є, щоправда, фактор економіки. У 2019 році румунський експорт склав $ 1,3 млрд, а імпорт із Молдови — $ 832 млн. За даними Національного бюро статистики Молдови, у минулому році більше 43% молдавських товарів, що експортуються у країни ЄС, надходили на румунський ринок.
Чи можна сказати, що наступний логічний крок — поглинання Румунією Молдови, і цьому саме і покликана посприяти Мая Санду? Навряд чи. Хоча майже чверть молдован хотіли б возз'єднатися із західним сусідом. Але чверть — занадто мало, щоб розпочати об'єднання прямо зараз. Додон перед другим туром назвав цей потенційний інтеграційний процес «безпосередньою загрозою», яка може обернутися для країни заворушеннями і навіть громадянською війною. Але це його вічна мантра. В 2016-му він звинувачував Санду в тому, що під час зустрічі з помічником держсекретаря США Вікторією Нуланд вона назвала об'єднання з Румунією «єдиним шансом для Молдови».
Але коли Дмитро Гордон, інтерв'юючи Санду, запитав її про це, та відповіла: «По-перше, я ніколи не зустрічалася з пані Нуланд. По-друге, єдине, чого я хочу, — об'єднати громадян своєї країни». Що ж стосується відносин з Бухарестом, то в тому ж інтерв'ю вона сказала, що Молдові «потрібен президент, який буде представляти народ і з яким захочуть розмовляти наші сусіди: по-перше, Україна і Румунія — і всі наші партнери по розвитку».
Це цілком здорове розуміння політики кооперації і добросусідства. І вже з Маєю Санду у Києва стосунки точно будуть куди тепліші, ніж з її попередником. На відміну від нього, Санду ніколи не говорила, що Крим — російська земля. Навпаки, на посту прем'єра вона заявляла: «Ми повністю підтримуємо Україну і її зусилля щодо забезпечення територіальної цілісності країни».
Так що для нас новий президент у Молдові — привід для оптимізму. Хоч і стриманого.
