404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Колонка
Президент CFO Club Ukraine, професор Київської школи економіки (KSE)
Президент CFO Club Ukraine, професор Київської школи економіки (KSE)

Роберт Сапольські, професор Стенфорду, наводить у своїй книзі «Біологія добра і зла» промовистий приклад, який дозволяє зрозуміти головну проблему української адміністративно-політичної системи.

У Каліфорнії, неподалік міста Пало-Альто, розташовані печери, куди натовпами прямують туристи. Печери відвідують, головним чином, заради можливості побачити на власні очі моторошну знахідку спелеологів. В одній з них вузький, абсолютно темний і слизький спуск завершується проваллям глибиною 70 метрів, на дні якого лежить безліч людських скелетів. Це не що інше, як останки тих, хто впродовж останніх 2 - 3 тис. років намагався дослідити цю печеру.

Кістяки переважно належали підліткам, які необачно пробували зробити ще один крок вперед назустріч темній безодні. Біологи пояснюють такий феномен особливостями розвитку префронтального кортексу — частини головного мозку, яка відповідає за довготермінові рішення і прогнозування наслідків. Ця частина мозку розвивається досить повільно й остаточно формується у віці не раніше 24 років.

Через це підлітки просто не здатні вповні оцінити ризики своїх дій і їхні довготермінові наслідки. Натомість вони надають перевагу короткотерміновим, радше імпульсивним рішенням.

Як цей приклад ілюструє нашу політичну систему? Навіть на порозі третього десятиліття своєї сучасної історії Україна з точки зору адміністративно-політичних алгоритмів нагадує такого собі підлітка у постпубертатному віці. Так, нібито на календарі досі 2005 рік…

Для такого висновку є декілька промовистих прикладів, зокрема локдаун і все те, що супроводжує адміністративну систему у підготовці до нього.

Поясню: людство багато разів стикалося з проблемами, виникнення котрих передбачити було неможливо: стихійні лиха, збройні навали, епідемії тощо. Усе це регулярно загрожувало якщо не вимиранням, то принаймні суттєвим скороченням населення. COVID-19 навряд чи у цьому плані унікальний.

За винятком одного: жодне з природних чи техногенних лих, що траплялися в останні десятиліття, не супроводжувало настільки наполегливе намагання держави не так протидіяти невидимій загрозі, як зупинити економіку.

Враження, що саме товарно-грошові стосунки стали причиною того, що тисячі пацієнтів почуваються напрочуд безпорадними, опинившись на лікуванні в українських державних стаціонарах чи приймальних відділеннях комунальних закладів охорони здоров’я.

Всі країни змагаються між собою як у військовій, так і економічній площині. Це данина економічному дарвінізму. І виграють це змагання ті  країни, що долають перешкоди за допомогою більш довготермінових — неситуативних рішень.

Що робить при цьому українська влада? Наведу як приклад лише декілька кроків, які свідчать саме про «пубертатний» підхід до системних проблем.

Цілком усвідомлюючи, що восени 2020 року на нас чекатиме нова пандемічна хвиля, влада спромоглася акумулювати потрібні на подолання кризи кошти у Фонді боротьби з коронавірусом. Але, щойно крива поширення епідемії почала вщухати (принаймні, за офіційними даними), поквапилася, щоб знайти левовій частці цих коштів цілком абстраговане застосування. На те, що більше служить політичним рейтингам Банкової, а не створенню кризової медичної інфраструктури.

Жодного кількісного чи якісного забезпечення лікарень, ліжко-місць, необхідного обладнання, мотивації лікарів, програм захисту фельдшерського персоналу.

Можна було б активніше працювати з населенням, розробити та встановити дезінфікуючі тунелі на вході до публічних місць. Зробити все, щоб ми зустріли нову хвилю вірусу озброєними. І при цьому не перекривати самим собі «кисень» у вигляді економічних обмежень.

Нехай будівництво доріг, на яке були частково скеровані кошти Фонду боротьби з коронавірусом, навіть виглядає хорошою ідеєю, до цього також потрібно було підходити стратегічно

Як наслідок, традиційне для респіраторних вірусів — а, отже, цілком передбачуване осінньо-зимове загострення країна зустрічає неготовою. Влада не зуміла використати акумульовані ресурси за призначенням для довготермінових стратегічних рішень. МОЗ успішно провалило тендери навіть на закупівлю апаратів ШВЛ, без яких порятунок життя у цій війні неможливий.

Натомість уряд намагається імітувати боротьбу з COVID-19 ситуативними заходами. Практично всі дії, вчинені урядом, спрямовані лише на те, щоб уповільнити обертання грошей в економіці, зокрема через оголошення цілковитого локдауну.

І нехай будівництво доріг, на яке були частково скеровані кошти Фонду боротьби з коронавірусом, навіть виглядає хорошою ідеєю, до цього також потрібно було підходити стратегічно, розробивши довготермінову програму, а не імпульсивно.

Заощадження населення розтанули під час попередньої спроби зупинити економіку. А грошові виплати і компенсації, які обіцяє уряд, скоріш за все, будуть недостатніми. Крім того, не підкріплені реальним зростанням продуктивності праці в економіці країни, за наявного дефіциту державного бюджету, вони стануть справді інфляційними грошима.

За всіма цими проявами стоїть наша прихильність до короткотермінових рішень. Цим славилися всі попередні українські уряди, не є винятком і нинішній.

Раджу владі якнайшвидше виростати з «коротких штанців» і навчатися приймати стратегічні рішення, які дозволи б економіці функціонувати. Адже саме в цьому запорука нашого виживання як країни.

Коли держава піклується про громадян. Вакцини проти COVID-19 роздадуть безкоштовно усім мешканцям Португалії