Просто вийдіть з дому і роздивіться навколо, відвідайте зелені зони передмістя і ситуація з занечищенням пластиком оточення стане для вас наочною. Погана ситуація.
Вона виникла не вчора і не сьогодні, і її виникненню сприяло багато аспектів. По-перше, свинська поведінка деяких громадян за відсутності будь-якої культури (мова навіть не про екологічну). Далі — недосконалість законодавства та системи управління відходами; недобросовісні оператори, які нібито сортовані громадянами відходи (хоча насправді вони аж ніяк не сортовані: якщо ви не гидливі, знову-таки — просто зазирніть до найближчого баку) звалюють в один сміттєвоз. Та головне — відсутність реального контролю і покарання.
І ніби-то, зараз її нарешті стали виправляти. З 10 грудня 2021 року в Україні набуває чинності заборона на безкоштовне розповсюдження в торгових точках одноразових пластикових пакетів — оксорозкладальних, а також надтонких та тонких (з товщиною стінок менше 50 мікрометрів). Порушникам загрожує штраф від 8,5 тис. до 17 тис. грн., у разі повторного правопорушення — до 34 тис. грн.
Нововведення пов’язані з тим, що у червні 2021 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України». Передбачається, що такий крок змусить багатьох громадян відмовитись від них. Таким чином країна зможе скоротити кількість пластику, яку громадяни використовують щодня.
А це спрацює?
На словах все виглядає добре. Проблема в тому, чи спрацює в реальності. З тиждень тому я повернулася з Кенії. Там від пакетів у супермаркетах відмовилися вже давно. Замість них в магазинах пропонують сумки з нетканого матеріалу, які по суті є тим самим одноразовим продуктом, але більш вартісним... і взагалі таким, що не підлягає переробці.
Так ось — пересуваючись країною, я повсюди бачила гори пластикового сміття. В містах, селах, уздовж трас. Одним словом — всюди. Але пакети заборонені...
Просто країна з подушним ВВП у $1,8 тис., в якій понад 30% безробітних, не може дозволити собі якісну систему управління відходами. Населення нездатне платити за це реальну ціну. Навіть смітники з покришок майже не утилізують. Тому якщо заборона на продаж пластикових пакетів у магазинах і вплинула на ситуацію з загальною кількістю сміття — то дуже слабо, як гомеопатія.
Але до чого ж тут ми?
Звичайно, Україна — це не Африка. Але, на мою думку, у питанні поводження з відходами порівняння буде коректним.
Просте питання: як відбуватиметься ідентифікація та контроль типів пластикових пакетів на ринку за відсутності відповідних національних стандартів? Наприклад, якщо виробник укаже, що його пакет має товщину 52,5 мікрометра, тому не підпадає під дію Закону, хто буде перевіряти, чи це справді так?
Йдемо далі. Закон дозволяє пакети з крохмалю та біодеградабельного пластику товщиною більше 50 мікрометрів тому, що вони підлягають компостуванню. Так, в теорії їх можна вважати більш екологічними, ніж пластикові. Але... якщо їх утилізувати шляхом компостування. Хто в умовах міста буде це робити і в якій спосіб?
І головне: пластикові відходи — це не тільки кульки з супермаркетів. Без рамкового закону і якісних нормативних актів, якими запровадять ефективну систему управління відходами у поєднанні з мотиваційними інструментами, проблему не здолати. Але на ухвалення цих законодавчих норм ми чекаємо вже близько 10 років.
Можливо, читачам, які не мають відношення до промислової екології, попередній абзац видався доволі абстрактним та складним. Поясню на особистому прикладі.
Перебуваючи у Гельсінкі, я здавала пластикові пляшки в автоматі при супермаркеті по €0,2. Ця сума включена у вартість продукту. Але якщо ти повернув пляшки, ці гроші тобі вертають. Хочеш — у вигляді чека, на суму якого можна отримати знижку. Хочеш — у вигляді благодійного пожертвування для організацій, що опікуються дітьми або полегшують життя тварин.
Підсумовуючи — занапащення довкілля пластиком є складною комплексною проблемою, і легко її не вирішити. Для цього потрібно одночасно працювати над підвищенням добробуту українців, щоби люди були спроможні платити за реальне сортування сміття, мотивувати їх робити це добровільно і вводити жорсткі механізми моніторингу та контролю. В сучасному світі їх маса. Поки що ж — нам просто доведеться платити за пластикові пакети, які ми звикли отримувати безкоштовно.
