Cічень — місяць тиші. Маховик політичних подій та бізнесу, добре загальмований довгими святами, ще не встиг розкрутитися. Тому є добра нагода остаточно підбити підсумки року та обговорити тренди, які визначатимуть найближче майбутнє. Так, це був не 2014 рік — ми не втратили частини держави і не так часто ховали героїв. Але героїзму й самопожертв у минулому році також не бракувало. Цей рік став стрес-тестом як для державних інституцій, так і для суспільства щодо готовності протидіяти колективному лихові.
Ми записали шість думок щодо уроків 2020 року. В рамках бліц-інтерв’ю ми поставили спікерам такі запитання:
— Розрив шаблонів: які стереотипи зламав 2020-й рік, чому ми вже ніколи не будемо такими, як до коронакризи?
— Уроки року: чого саме навчив нас 2020-й?
— Стрес-тест нації: які сильні й слабкі сторони України як нації допоміг оприявнити 2020-й?
Наталія Попович
засновник консалтингової агенції One Philosophy, співзасновник Українського кризового медіацентру
Розрив шаблонів: У році, що минув, ми усвідомили, наскільки світ є вразливим. Як і те, що в умовах пандемії панацеєю не є навіть доволі витратна система охорони здоров’я. Приміром, США мають найдорожчу систему охорони здоров’я в перерахунку витрат на душу населення, однак внаслідок COVID-19 уже втратили майже 400 тис. людей.
На початку ХХ сторіччя міць країн визначали перевага морського флоту та колоніальні володіння. Під час «холодної війни» дипломатичні аргументи вважалися вагомішими, якщо в тебе за спиною — ядерний «дубець». Після падіння Берлінського муру визначальним стало змагання «м’якої сили». І от 2020 року пандемія всім продемонструвала критичне значення саме «життєстійкості» як фактору безпеки і процвітання націй.
Ця «життєстійкість» є фактором готовності до викликів — пандемій, змін клімату, кібератак, фінансової турбулентності, гібридних воєн та дезінформації.
Уроки року: Масове тестування населення, ефективне відстеження контактних пацієнтів та компенсація втрачених зарплат, які запровадили уряди в розвинених країнах, дали їм змогу суттєво посилити власні системи охорони здоров’я та зберегти робочі місця попри кризу. Це матиме довгострокове значення, позаяк полегшення фінансової та психологічної непевності є ключовим фактором економічного відновлення.
Ті країни, які зробили правильні висновки з попередніх криз, виявилися більш готовими до пандемії. Наприклад, у Південній Кореї після SARS виникли центри з контролю за поширенням хвороб — із необхідною інфраструктурою та безперебійним ресурсним забезпеченням, достатньою кількістю лабораторій і здатністю надавати широкомасштабні відповіді на епідеміологічні та техногенні виклики.
Натомість в Україні, яка пережила Чорнобиль і зазнала збройної агресії з боку Росії — країни, відомої використанням бойових отруйних речовин, ми й досі не профінансували та не створили необхідної інфраструктури контролю громадського здоров’я. Це є стратегічно недалекоглядним підходом, ба навіть дуже небезпечним.
Стрес-тест нації: Довіра громадян до уряду і компетентність останнього є одними з найважливіших факторів мінімізації наслідків COVID-19. Ефективніше протидіяли пандемії ті країни, де громадяни довіряють своїм урядам. Без авторитету центральних органів неможливо мобілізувати необхідні ресурси, ідеї та підходи для подолання загрози.
В Україні критично низька довіра громадян до влади, майже на рівні анархії. Пандемія ще більше оголила кричущий рівень некомпетентності уряду. Також бачимо нездорову залежність владної вертикалі від олігархів. Уряд звертається до них в усіх кризових випадках, хоч це ніколи не приносить системного розв'язання проблем. У той же час існування в Україні олігархату посилює соціальну нерівність та є одним із найбільших гальмівних факторів економіки.
Сильною стороною українців продовжує бути емпатія. У році, що минув, знову спалахнула неймовірна кількість благодійних ініціатив, які допомогли самотнім і тим, хто потребує допомоги, пережити цей нівроку напружений рік.
Андрій Куликов
співзасновник «Громадського радіо»
Розрив шаблонів: Ми хочемо побачити «розрив» у тому, що більшість випала з узвичаєного життєвого ритму — роботи в офісах, навчання в тісних аудиторіях, шопінгу у залюднених магазинах. Але це лише антураж.
Озвучу не надто популярну думку: по суті нічого нового, з чим людство б не стикалося раніше, 2020 рік не приніс. Тільки сьогодні до всього цього додався медіагалас, який створює нову реальність, віртуальну, і здатен через смартфон потрапити до кожного мозку.
Соціальні мережі, інтернет-впливачі, месенджери — це лише нові комунікаційні засоби, які інакше згущують барви давно відомої людству реальності. Навіть відеоконференції вигадали далеко не вчора. У 60-ті в Києві на вул. Леніна (зараз Богдана Хмельницького) був переговорний пункт з опцією телемосту. Просто зараз це стало більш доступним і трендовим.
Те, що в 2020 році ми стали менше подорожувати за кордон, також не є Рубіконом. Багато хто не приховує, що по-справжньому лише зараз відкрив для себе свою країну, навіть своє місто.
Не є для нас чимось новим і сама ізоляція. Старше покоління пам’ятає СРСР, яке було суспільством ізоляції. У держави завжди знаходилися мотиви виправдати цю ізоляцію — загроза «соціалістичній моралі» з боку «буржуазного націоналізму», «чуждых» культурних цінностей. Щоб залишатися незалежним від тоталітарного контролю, декому також доводилося «самоізолюватися»…
Навіть вимоги щодо соціальної закритості навесні 2020 року дуже нагадали мені ситуацію, з якою я зіткнувся в Лондоні ще в 90-ті роки. Тоді медіа здійняли схожу паніку щодо загрози бактерій, які переслідують нас на поверхнях у транспорті, на грошах, дверцятах публічних закладів, у момент рукостискань. Тренд користуватися у громадських місцях рукавичками міг би народитися саме тоді, якби провідні імунологи Британії компетентно не зруйнували цей міт.
Уроки року: Навіть такі глобальні явища, як пандемія, не спроможні спричинити радикальних змін у нашому житті, окрім як змінити моду чи комунікаційні тренди.
Проникнення цензури в соціальні медіа теж не є чимось новим і неочікуваним. У будь-якому середовищі, яке розростається до гігантських розмірів, починаються процеси бродіння. Отже, його треба дисциплінувати, виставляючи максимально прийнятні загалові рамки. Пандемія, як і заворушення біля Капітолію, — зайвий привід апробувати технології масової цензури. Раніше інтернет намагалися контролювати уряди, тепер — і самі розробники комунікаційних середовищ, які претендують на контроль над аудиторіями, неначе проксі-держави над громадянами.
Стрес-тест нації: 2020 рік не став для нас стрес-тестом у чистому розумінні. Принаймні, порівняно з тим, що ми пережили у 2014—2015 роках. Але українці все ж спромоглися обернути слабкі сторони свого менталітету на сильні. Насамперед, це стосується впертості та притаманної нам недовірливості — бажанні у всьому переконатися на власні очі, підозріло ставитися до того, що пропонують надсоціальні інститути, як-от держава чи медіа. Це вселяє оптимізм.
Михайло Колісник
професор Київської школи економіки, президент CFO Club Ukraine
Розрив шаблонів: Останні роки економічного зростання переконали всіх, що в 2020 році, як завше, прилетить «чорний лебідь». Але прилетів «чорний кажан», і вся удавана «антикрихкість» українського бізнесу полетіла шкереберть.
Втім, цей рік обернув низку споконвічних проблем бізнесу на прогрес, перетворивши кризу на нішу для можливостей. Приміром, довгий час підприємці нарікали на київські затори, що не давали провести декілька ділових зустрічей в один робочий день. Тепер вони здійснюють у рази більше контактів, не встаючи з улюбленого дивана.
Уроки року: Ми напрочуд швидко навчились працювати дистанційно. Уже виник потужний архітектурний тренд планування житлових інтер’єрів, де під кабінет або якійсь усамітнений простір не доведеться переобладнувати лоджію чи комору з тещиними консерваціями.
Цей рік також навчив нас, що техніка важлива — ноутбук чи комп’ютер, який ти використовуєш для дистанційної роботи, якість вебкамери, мікрофона, навушників, швидкість передачі відео, надійність інтернет-провайдера.
Адже коли під час онлайн-наради чи корпоративного брейнсторму в тебе зникає інтернет і десяток колег чи акціонерів змушені чекати, поки зв'язок відновиться, це ризик для твого бізнесу, часом навіть репутації. І на це доведеться зважати, як раніше на добір краватки чи костюму для презентаційної зустрічі.
Стрес-тест нації: Основна наша біда — короткотермінові рішення. Приміром, уряд акумулював фінансові ресурси на боротьбу з COVID-19, але використав їх не за призначенням. Чому? Бо цей уряд досі не виріс з підліткових «штанців», коли свідомість ще не налаштована на прийняття довготермінових рішень.
Але українці й далі продовжують демонструвати дива самоорганізації. Волонтери, які не перший рік допомагають українській армії, тепер так само беруть на свої плечі турботу про матеріальне забезпечення лікарень, закупівлю кисневих апаратів, організують їхню логістику там, де це критично потрібно.
Софія Опацька
проректор з наукової роботи Українського католицького університету, декан Львівської бізнес-школи (LvBS)
Розрив шаблонів: Один із головних шаблонів, якого ми позбулися у 2020 році, — те, що навіть найбільш традиціоналістські галузі, які радикально не змінювалися останні декілька століть, зазнали істотної ревізії. Насамперед, освіта.
Попит на «довге» навчання стає все менш актуальним, бо людям треба швидко оновлювати знання. Тому багато освітніх інституцій починають змінювати формати освітнього процесу.
Світ переходить до освіти за принципом «Леґо», коли ти свій диплом можеш «зібрати зі шматочків». З’являється нове поняття — microdegrees, коли людина не мусить одразу брати магістерську програму тривалістю два роки, натомість з мікропрограм та сертифікатів може скласти свою магістерку.
Уроки року: За останній рік у нас виробився своєрідний імунітет до швидких змін: гнучкість, адаптивність, вміння швидко приймати рішення, змінюватися на ходу і не стресувати з цього приводу. Пригадайте ваш стан у березні, коли майже все здавалося катастрофою. Але ми завершили цей рік цілком іншими.
Один з моїх друзів якось пожартував, що серед його знайомих з’явилися люди, яких він не бачив без маски. Але це не спроможне знецінити особисті контакти. Ми відкрили одне одного по-новому.
Стрес-тест нації: Ми вкотре зрозуміли цінність середнього класу в Україні. Він дуже важливий, бо завжди бере на себе відповідальність у кризові моменти: Майдан, війна, захист лікарів на передовій боротьби з COVID-19. Багато підприємців об’єдналися і допомогли країні у критичний момент.
Але збереглася й одвічна слабина українців: ми й далі чекаємо подачок від когось — уряду, президента, мера. Нехтуємо тим, що самі є творцями власного добробуту.
Ярослав Грицак
професор Українського католицького університету, почесний професор НаУКМА
Розрив шаблонів: 2020 рік підірвав віру в те, що «все буде добре». Віру, яка видавала бажане за дійсне, причому підсилене консюмеризмом та політичними ідеологіями, які базуються на вірі в прогрес. Це, за великим рахунком, всі «-ізми», за винятком консерватизму.
Останні два сторіччя людство живе у режимі безпрецедентних змін — безпрецедентних як за характером, так і за темпом. Синхронно з тим, як зміни набувають ознак глобальності, ми наближаємося до вичерпання природних ресурсів та порушення екологічного балансу. Першим доступним неозброєному оку знаком цього є, зокрема, зникнення «білого Різдва». Коли ми востаннє бачили сніг на різдвяні та новорічні свята?
За такої екологічної ситуації загроза нових вірусних мутацій є дуже високою. На хвилі коронакризи як ніколи критично постало питання: коли ми нарешті навчимося брати відповідальність за світ, у якому живемо?
Уроки року: Найпоказовішим є факт, що наприкінці 2020 року вперше почали продавати ф’ючерси на воду. Майбутні глобальні конфлікти, не виключаю, спалахуватимуть через контроль над засадничими природними ресурсами — водою та землею. Враховуючи нашу політичну вразливість і кволість національних інститутів безпеки, Україна може знову, як у 1914-му чи 1939-му роках, опинитися у центрі глобальних конфліктів. Відсутність в Україні довгострокової макроекономічної стратегії лише посилює вразливість наших геополітичних позицій.
Стрес-тест нації: 2020 рік підкреслив важливі властивості української політичної нації. Ми вміємо тримати удар — попри кричущу неготовність до цього державної адміністративної системи, притому не лише в сфері охорони здоров’я.
Але тримати удар — ще не ставити блок. Рівень загроз, які стоять перед нами, зростає, а ми не в змозі впоратися навіть з простішими проблемами, як-от створення незалежних судів та подолання побутової корупції.
Максим Роменський
бізнес-коуч, автор книги «Переговори з дельфінами» про конфліктологію ІТ-індустрії
Розрив шаблонів: Слоган глобалізаційного тренду «Ти можеш жити там, де хочеш і робити те, що хочеш — навколо море можливостей» більше не актуальний. 2020 рік показав, що море можливостей всохне в один момент, тільки-но похитнуться глобальні біржові індекси.
У той же час держава може повністю регулювати твоє життя, включаючи появу в громадських місцях. Діджіталізація всього стає вимушеною, інтенсивнішою та неминучою. Недоліки цих процесів в один момент стали для нас доволі очевидними.
Уроки року: Ми навчилися звертати більше уваги на себе і найближче оточення — особистий простір став набагато більш значущим для нас, адже він інтегрував робоче і сімейне життя.
Офіс — більше не критична вимога для успішного ведення бізнесу. Цей тренд торкнувся найрізноманітніших галузей. Якщо ви не знайшли спосіб працювати дистанційно, ви в зоні ризику.
Система освіти безнадійно застаріла і буде трансформуватися подалі від формату «студентської лави», яка залишалася практично незмінною з часів середньовіччя. Одна справа — здати дитину в «дітохранилище», орієнтуючись на оцінки в щоденнику, інша — спостерігати за процесом навчання «вдома на кухні».
І головне: люди почали розуміти важливість емпатії, неможливість управляти старими методами. Це розуміння дало поштовх глобальним змінам в управлінні і культурі, зокрема перетворенні менеджера на щось ближче до коуча…
Стрес-тест нації: Віра в можливість легких рішень і неготовність виконувати незручні правила зіграла з нацією злий жарт. Упевнений: якщо зараз показати реальну статистику втрат, понесених нами через епідемію, ми жахнемося.
Але в той же час рік, у якому країна раптом стала як ніколи залежною від держави, показав, що державних рішень в Україні не існує. І сподіватися на них не доводиться.
Проте готовність людей знаходити ефективні антикризові стратегії і йти на допомогу одне одному, надихає. Без цього втрати були б значно більшими. На жаль, ця здатність так і не перейшла в якість державних інституцій.
