Роздуми про те, на чиєму боці врешті-решт опиниться зовнішньонейтральний Китай: наших західних союзників чи росії, я почав би з історії, яка сталася у Німеччині зо два роки тому.
Під час візиту Сі Цзіньпіна до Берліна Ангела Меркель, тодішній федеральний канцлер і один з найбільш проросійських політиків у Європі, презентувала лідерові Китаю мапу. На ній певні території нинішньої Росії, котрі колись належали Китаю, були позначені як китайські.
Цей демонстративний крок Меркель якнайкраще описує реальне ставлення як Європи, так і Китаю до геополітичних союзів з росією.
Тож у випадку російської агресії проти України нейтралітет Китаю також може бути схилений до підтримки Заходу. Тому що заплямувати себе співробітництвом з агресором — це величезний мінус для другої за впливом світової економіки.
Інше питання, чи не стане Україна тією точкою на мапі, починаючи з якої Китай і США почнуть ділити світ? Я б цього повністю не заперечував, але й не стверджував би це. Кожна держава у світі дотримується власних інтересів. Є такі, як «пуйло», який хоче знищити українську націю — і тому починає війну. Але є і цивілізовані засоби відстоювання інтересів.
Врешті-решт ситуація в Україні навряд чи може вплинути на найбільш болісну проблему у відносинах Китаю та Заходу — територіальну приналежність Тайваню. Україна, з найперших двосторонніх політичних документів до останніх, неодмінно підтверджує тезу про те, що визнає Тайвань безумовною частиною Китаю.
Отже, навряд чи зараз безпосередньо йдеться про розподіл сфер впливу. Пекіну немає про що домовлятися з Байденом щодо впливу на росію — у Китаю і без того ставлення до неї таке: «Це моя корова і я з неї беру надій».
До того ж наприкінці 2022 року відбудеться ХХ з’їзд Компартії Китаю, де, як очікується, Сі Цзіньпін буде втретє проголошений президентом країни і генсеком на п’ять років. І якщо зараз він консолідується із кривавим агресором, Китай втратить своє обличчя — а цього Пекін допустити не може.
Китаю важливо зберігати та розвивати економічні відносини з вигідними партнерами
Китай зараз дотримується традиційної позиції — невтручання. Ви ж знаєте головний принцип Піднебесної: сидіти на березі річки в позі лотоса і чекати, допоки повз пропливе труп твого ворога. Але їхні кроки за останні два тижні свідчать, що Китай все ж таки підтримує Україну. Наприклад, наприкінці минулого року Пекін та москва уклали величезну угоду на 10 років щодо поставок нафти компанією «Роснєфть» на $80 млрд. Але коли почалася варварська війна проти України, Китай відмовився купувати російську нафту.
Також коли Airbus почав відкликати лізингові літаки цивільної авіації із росії, а Boeing припинив постачання комплектуючих для літаків цивільного флоту, росія звернулася до Китаю з проханням постачати запчастини. Китай відмовився.
Треба виходити із того, що Китаю важливо зберігати та розвивати економічні відносини з вигідними партнерами. Якщо взяти товарообіг Китаю зі Сполученими Штатами та ЄС, таке партнерство в рази цікавіше, ніж з російською федерацією. Зовнішньоторговельний обіг КНР у 2021-му склав майже $6,5 трлн, із них з США — $756 млрд, із ЄС — майже $830 млрд. Експорт і імпорт КНР з росією за минулий рік — лише $146 млрд, тобто менше 2% від загального обсягу.
Китайська держава — дуже прагматичний гравець на фінансових ринках. А Байден дав зрозуміти, що коли Китай відмовиться підтримувати міжнародні санкції, він може очікувати на значне погіршення відносин із США та ЄС, що для Пекіна було б абсолютно не вигідно.
Не думаю також, що Китай зараз поставить США умову — «Ви закриваєте очі на наші дії в Тайвані, а ми не підтримуємо росію у намаганні стерти з лиця землі Україну». Якби бліцкриг «варварів із Мордору» видався успішним, тоді, можливо була б інша ситуація. Але зараз ми бачимо, що фактор нашого героїчного протистояння військовій машині російської федерації дає привід і Китаю, і всім іншим замислитися: чи не станеться те саме, коли та чи інша держава намагатиметься когось приєднати до себе шляхом війни?
Нарешті як формальний крок підтримки України я розглядаю відправку гуманітарної допомоги з Китаю. Так, поки невеличкої, всього на $800 тис., і каналами Червоного Хреста. Звичайно, поки що це ентузіазму не викликає, бо Червоний Хрест в певній мірі контролюють росіяни. Якби Китай зараз змінив свою позицію і почав безпосередньо відсилати нам літаки із потрібним спорядженням і ліками, як це, наприклад, робить Японія, яка відправила до України вже шість літаків, то він би дуже нам допоміг.
Втім, навіть і формальна допомога через канали Червоного Хреста є кроком підтримки України.
Більш за те, я думаю, що підтримка усім світом нашої боротьби, що зі дня на день зростає, одночасно з посиленням санкцій, призведе до того, що Китай врешті-решт до них приєднається.
Потрібно говорити з Сі Цзіньпіном
Головне питання — як прискорити цей процес? На мою думку, президент Володимир Зеленський повинен безпосередньо звернутися до Сі Цзіньпіна. Так само, як він вже звертався до британського парламенту, до американського Конгресу, до єврейського Кнесету і інших лідерів. То чому б не організувати такі перемовини з Китаєм? Щоб Зеленський довів до керівництва КНР реальну позицію. Переконав Пекін відмовитися від посередництва Червоного Хреста і відправляти нам літаки зі спорядженням напряму.
Але наразі ми якось не дуже підтримуємо контакт з Китаєм на вищому рівні. Стратегічне партнерство треба постійно підтримувати, воно передбачає глибокий постійний діалог.
До того ж Китай є азіатською країною. Тому вони надзвичайно чутливі до церемоніальних речей. А в України вже рік нема у Китаї посла. Це неприпустимо! Тим паче, що зараз все вказує на те, що саме Китай може стати вирішальним фактором у припиненні агресії, козирна карта у нього.
