20 лютого британський The Spectator, найстаріший щотижневий журнал у світі, вийшов з карикатурною обкладинкою, на якій були зображені Путін і Сі Цзіньпін. Правителі — один в мантії китайського імператора, а другий в мундирі і з еполетами, як у російських царів. Можновладці сиділи за круглим столом, накритим білою скатертиною. Перед ними на тарелі лежала земна куля, яку вони ділили між собою чотирма шприцами з вакциною, користуючись ними, як ножем та виделкою.
Влучна ілюстрація до теми вакцинної дипломатії. Остання сьогодні переживає розквіт і вже має визнаних лідерів. Коло потенційних бенефіціарів не обмежується Китаєм і Росією. Але серед них, принаймні поки що, не видно ні Сполучених Штатів, ні Європи.
Крутіше «Шовкового шляху»
Задовго до початку епопеї з вакцинацією представники багатьох країн урочисто зустрічали в аеропортах контейнери з медичною допомогою з Китаю. Вдячні посмішки, тепла атмосфера — все як годиться. Жодного натяку на те, що Ухань — це теж в Китаї, і звідти все і пішло. Тренд «Прослав Пекін!» намітився вже навесні минулого року. Більш за те, Александар Вучич, президент Сербії, не обмежився вихвалянням Піднебесної на словах. У березні 2020-го, після того, як звідти в Белград прибув медичний вантаж, сербський очільник прилюдно поцілував китайський прапор. Певною мірою Вучича можна зрозуміти. Підтримка зі Сходу прийшла вчасно: Сербія, опинившись відрізаною від доступу до медичного обладнання і засобів захисту через експортні обмеження ЄС, оголосила надзвичайний стан.
По цей день Вучич залишається прихильником яскравих метафор: «Світ зіткнувся з айсбергом, таким, як «Титанік»: багаті рятують себе і своїх близьких, [країни ЄС] приготували для них дорогі рятувальні шлюпки, а ті з нас, хто небагатий, — ми тонемо», — заявив він у кінці січня цього року. Простіше кажучи, логіка його міркувань з приводу вакцин звелася до того, що європейська солідарність — «казка», а єдиний, хто готовий по-справжньому простягнути руку допомоги, — Китай.
Втім, невдовзі після цілування сербським президентом китайського штандарту Анна Брнабіч, сербський прем’єр, надіслала ЄС чіткий меседж. Вона сказала, що охорона здоров’я не має стосунку до зовнішньої політики і Сербія готова з вдячністю прийняти допомогу від будь-яких країн. ЄС цей меседж почув. Об’єднана Європа відправила у балканську країну медичне обладнання на суму $112 млн. «Фактор Китаю, — говорить Вук Вуксановіч, дослідник Лондонської школи економіки, — важливий спосіб витягти якомога більше з Пекіна, але також, потенційно, може спонукати європейців робити більше».
Ця формула універсальна. Не обов'язково бути європейською країною. Поділ на «нерозторопних партнерів» і «партнерів-рятівників» діє всюди. І Китай, як правило, виявляється в числі останніх. Наприклад, «днем радості, хвилювання і надії» Себастьян Піньєра, президент Чилі, назвав один із січневих днів, в який він зустрів рейс з Пекіна з 2 млн доз вакцин компанії Sinovac.
Йорданія, вірний союзник США на Близькому Сході, протягом десятиліть закуповувала більшу частину вакцин у американських компаній. Але програму вакцинації проти COVID-19 тут розробили на основі китайських препаратів. Це змінило і ставлення до цієї країни як постачальника вакцин у цілому. «Відтепер ми будемо прихильно ставитися до того, якщо китайська компанія прийде і скаже: у нас є хороша вакцина від дифтерії, поліомієліту або гепатиту», — говорить Наджва Хурі-Булос, професор інфекційних хвороб, що консультує уряд з питань пандемії.
На Філіппінах, куди недавно прибуло 600 тис. подарованих китайських вакцин, Родріго Дутерте, президент, заявив: «Коли все вляжеться, я маю намір здійснити короткий візит до Китаю, щоби просто потиснути руку президенту Сі». І це в той час, коли Конгрес країни вивчав ситуацію навколо цього «жесту доброї волі» настільки ретельно, що Карліто Гальвес, відповідальний за закупівлю вакцин, змушений був просити законодавців «відкласти убік» взаємні морські претензії до Пекіну.
Експансія Китаю на світовому ринку вакцин від COVID-19 відрізняється кількома особливостями. По-перше, країна (як і її фармкомпанії) працює, що називається, з коліс. Тобто «порятунок людства» запустили без завершення повного циклу клінічних досліджень. До недавнього часу про III фазу випробування китайських вакцин взагалі не було наукових публікацій. Лише в кінці лютого з'явилися проміжні показники їх ефективності та безпечності. Як пише ресурс BioWorld, «вакцини виробників Sinovac і Sinopharm експортували ще до того, як у Китаї отримали внутрішні дозволи, причому вакцини першими схвалили такі країни, як ОАЕ, Бахрейн, Єгипет, Йорданія, Болівія, Колумбія і Аргентина».
Подібний підхід викликає сумніви навіть у самих китайців, які в соціальних мережах намагаються з'ясувати, яким же препаратом краще щепитися — вітчизняним чи імпортним. Не без іронії пише в The Spectator оглядач видання Сінді Ю: «Коли одного державного вченого попросили порівняти вакцини Pfizer з китайськими, він відповів: «Коли справа стосується вітчизняних або імпортних автомобілів, всі ви знаєте, які брати. Так чому ж ви не розумієте [як вчинити], коли це стосується вакцин?».
Є і інша особливість. Через глобалістські амбіції КНР за дужками опиняються потреби власних громадян. Індійська ділова газета The Financial Express підкреслює, що, за інформацією органів охорони здоров'я Піднебесної, станом на 9 лютого китайцям ввели 40,5 млн доз вакцини. Це менше 50 млн ін’єкцій, які на той час зробили в США, — країні, що поступається Китаю за населенням більш ніж в чотири рази. Притому Пекін поставляє за кордон більше, ніж залишає для внутрішнього користування. За інформацією The Financial Express, станом на 9 лютого Китай відправив на експорт 46 млн доз вакцини. Ще сотні мільйонів доз готували туди ж.
Це все можна списати на наполеонівські плани. До кінця поточного року лише компанія Sinopharm (виробник вакцини Sinovac, яку початково планувала закуповувати Україна) планує виробити близько 1 млрд доз вакцини проти COVID-19.
Щось з цього «панського столу» неминуче перепаде і самим китайцям. Однак немає впевненості в тому, що влада змінить пропорції між експортом і внутрішнім споживанням на користь останнього.
Танці брамінів
Може скластися враження, що Китаю вдалося покласти на лопатки мало не весь світ. Але турбота про власних громадян, схоже, не в пріоритеті у жодної з країн, які кинулися у геополітичну битву боротьби з COVID-19. Подібним є і підхід Делі. Незважаючи на те, що в Індії від COVID-19 загинуло 156 тис. осіб, Індія поставляє за кордон втричі більше вакцин, ніж залишає для «домашніх» потреб. Вона розкручує експорт по максимуму, відбираючи союзників у Китаю. Так, наприклад, сталося з Мальдівами. Вони традиційно знаходилися в орбіті індійської політики. Однак кілька років тому Пекін надав республіці великі кредити, а місцева влада у відповідь погодилася на будівництво китайської військової бази. Але тут почалася пандемія, а за нею «епоха вакцинації». У січні уряд Мальдів повідомив, що зі вдячністю приймає у подарунок від Індії вакцини.
Ще один приклад «бліцкригу» Делі — М'янма, що межує як з Індією, так і з Китаєм. Індія доставила туди 1,7 млн доз вакцини, у той час як Пекін лише пообіцяв 300 тис. доз.
«COVID дав Індії можливість реалізувати прагнення стати світовою державою, — пише про цю ситуацію Bloomberg. — Фармацевтична промисловість зробила цю країну основним постачальником лікарських засобів у країни, що розвиваються. Тепер це дозволяє Індії дати відсіч впливу Китаю, що зростає».
Ще наприкінці січня влада Індії оголосила про запуск дипмісії Vaccine Maitri («Вакцинна дружба»), яка має забезпечити дешевими або взагалі безкоштовними препаратами 60 країн. Показово, що більше третини з експортованих з Індії вакцин справді віддали безкоштовно.
Більш за те, індійці навчилися піарити себе, випускаючи чужі препарати. Вакцину AstraZeneca, ліцензійну копію якої виробляють в Індії під назвою CoviShield, Делі в лютому передав країнам Південної Азії з лейблом «Дар від народу Індії». Великобританію, скоріш за все, подібні «витівки» не особливо турбують. Індія у виробництві вакцин стала ключовим партнером Британії, з допомогою якого західна цивілізація може дати бій вакцинній експансії Китаю і Росії.
Із Росії з любов’ю
Про Росію варто згадати окремо. У The Guardian не полінувалися скласти інтерактивну карту світу, де представлені осередки вакцинації, створені зусиллями Китаю та Росії. «Війна» тут ведеться з перемінним успіхом, «лінії фронту» проходять по всіх континентах і постійно міняються, але Пекін наразі переграє Москву. Йому вдалося укласти договори на постачання 424,3 млн доз з 27 країнами, в той час як його конкуренту — лише на 388,1 млн доз, з 20-ма.
Втім, Москва чекає на реванш. Російські виробники вакцин охоче укладають ліцензійні угоди. Як підкреслює The Financial Times, децентралізований підхід дозволяє уникнути дефіциту потужностей, з яким стикаються західні виробники вакцин. У середині лютого влада РФ повідомила про підписання контрактів з 15 виробниками в 10 країнах на виробництво 1,4 мільярда доз вакцини. На сайті «Супутник V» з пафосом написано, що російський препарат — «вакцина для всього людства». А з останніх новин — повідомлення про те, що Ірак став 45-ю країною, де російська вакцина зареєстрована «в рамках прискореної процедури». Про розмах вакцинної дипломатії Москви це свідчить цілком переконливо.
«Супутник V» злетів на вершину вакцинних чартів після того, як авторитетний журнал The Lancet повідомив, що надані розробниками дані підтверджені незалежними експертами. А сам «Супутник V», поряд з вакцинами Pfizer і Moderna, ввійшов у трійку препаратів, чия ефективність становить більше 90%. 4 березня з'явилося повідомлення про те, що Європейське агентство лікарських засобів розпочало процедуру експертизи «Супутник V». Більш за те, вже в січні Угорщина, а на початку березня Словаччина, дозволили використовувати російську вакцину, не чекаючи схвалення ЄС.
У Москві вважають, що, отримавши схвалення від ЄС, Росія зможе надати препарат для 50 млн європейців, вже починаючи з червня. Великі перегони за «кубок рятівника людства» вступають в нову фазу.
З боку Росії, як і у випадку Китаю та Індії, ресурси для цієї гонитви отримують за рахунок власних громадян. У середині лютого, наприклад, Урсула фон дер Ляєн, голова Європейської комісії, дивувалася стратегії Росії із щеплення: «Чому Росія пропонує іншим країнам мільйони доз [вакцини «Супутник V»], але не досягнула значного прогресу у вакцинації власного населення?». Близько 4,5 млн доз — таким був показник у РФ станом на кінець лютого. Між тим, державний Російський фонд прямих інвестицій активно веде переговори про постачання «Супутника» в інші країни, притому, що в 27 вона вже зареєстрована. Важко сперечатися з висловлюванням Інгріди Шимоніте, прем'єр-міністра Литви, про те, що Путін пропонує світу «Супутник V» «як ще одну гібридну зброю для втілення принципу «Розділяй і володарюй».
Чому Захід програє вакцинну гонку?
Головна причина геополітичного програшу Заходу — «прищеплений націоналізм», непорушне правило перш за все дбати про своїх громадян. Саме це явище дозволило створити простір, на якому інші країни можуть практикувати вакцинну дипломатію.
Крім того, у західному суспільстві укорінена ліберальна думка про те, що дистрибуція препаратів — це приватна справа компаній-виробників, в яку держава не повинна втручатися. «Pfizer, Moderna — вони тут, щоб отримувати прибуток, — говорить Агата Демараіс, директор з глобального прогнозування Economist Intelligence Unit. — Теоретично компанії не займаються дипломатією. У них короткострокові цілі. Так що все йде інакше, коли вакцина продається державою, а не компанією».
До того слід додати елементарну неповороткість глобальних структур, покликаних «творити добро». Перш за все,— COVAX — глобальної ініціативи ВООЗ для забезпечення вакцинами країн з низьким і середнім прибутком. Саме західні країни є найбільшими донорами COVAX.
На жаль, перші вакцини за цією програмою прибули в Гану і Кот-д'Івуар лише кілька тижнів тому. Всесвітні пожертвування, можливо, працюватимуть більш справедливо, ніж вакцинна дипломатія окремих країн, однак не настільки оперативно. Еммануель Макрон, президент Франції, ще на початку лютого змушений був визнати: «Ситуація в Сербії наводить на думку, що китайська дипломатія працює краще, ніж багатосторонній підхід, прийнятий ЄС».
Нарешті, західному світові притаманна надмірна скромність у рекламі. Захід вважає зайвим доводити людству, що ліберальні демократії його рятують так само, як Китай, Індія або Росія. «Очевидно, що Росія і Китай не приходять в країни, що розвиваються, і не говорять, що ті повинні дещо дати їм натомість, — говорить Агата Демараіс. — Але в довгостроковій перспективі це принесе дивіденди. І російське, і китайське керівництво розуміє: пандемія буде з нами ще довго». Колективний Захід, здається, — поки що ні.
