29 квітня Верховна Рада призначила Германа Галущенка міністром енергетики. Це рішення підтримали 305 народних депутатів — голоси віддали фракція «Слуга народу», ОПЗЖ, «Батьківщина» та групи «За майбутнє» і «Довіра». Міністерство отримало повноцінного очільника вперше з березня 2020 року. Після відставки уряду Гончарука відомство очолювали керівники з додатком «т. в. о» — Віталій Шубін, Ольга Буславець, Юрій Бойко та Юрій Вітренко.
Ще наприкінці 2020 року Вітренку пророкували крісло першого віцепрем’єра з наступним підвищенням до прем’єр-міністра замість Дениса Шмигаля. Проте народні депутати двічі не підтримали призначення потенційного глави уряду. Не допомогло навіть особисте прохання Володимира Зеленського, який звертався до фракції більшості «Слуга народу».
Нове місце для Вітренка знайшли 28 квітня. В цей день Кабмін звільнив голову правління групи компаній «Нафтогаз України» Андрія Коболєва. Підставою для звільнення стало невиконання фінансових планів — вперше з 2015 року компанія зазнала збитків. На фоні доходу в 63,2 млрд грн у 2019-му минулий рік закінчили з боргом в 19 млрд грн. Новим керівником «Нафтогазу» призначили Вітренка. Для цього теж довелося вдаватися до маніпуляцій. Кабмін змінив постанову, яка регламентує порядок призначення керівників державних підприємств через відкритий конкурс. «Нафтогаз» просто виключили з цього переліку. За словами Коболєва, про звільнення він дізнався з новин. Він вже заявив, що планує оскаржувати рішення Кабміну в суді.
«Всі ці кадрові ротації і схеми лобіювала РФ. Це так завуальовано обертали умови для наступних перемовин по Донбасу. Очевидно, що в Кремлі зацікавлені у своїх людях. Для прикладу, в нормандських перемовинах ніколи не порушували питання газу, до останніх — в грудні 2019», — говорить політолог Євген Магда.
До слова, опозиційні народні депутати назвали міністра Галущенка людиною з орбіти народного депутата Андрія Деркача, якого США визнали агентом РФ та ввели санкції.
Погляд з Заходу
Посли G7 вже зазначили, що ефективне управління держпідприємствами, вільне від політичного втручання, має вирішальне значення для конкурентоспроможності та виконання міжнародних зобов'язань України. У свою чергу Нед Прайс, речник Державного департаменту США, зауважив, що прозорість призначення кадрів в державному секторі є ознакою прихильності України до реформ. «Повага до корпоративного управління та прозорості під час призначення персоналу в енергетичному секторі є ключем до підтримання впевненості у прихильності України до реформ», — написав він в своєму Twitter.
Як ми бачимо, головні зауваження у західних партнерів до не персоналій, а до способу їх заміни та втручання держави в корпоративне управління. Втім, на думку політичного експерта Ігоря Попова, хоча у текстах заяв на підтримку Коболєва Захід пише про принципи корпоративного управління, проте очевидним є захист конкретних осіб, як це вже не раз бувало. «Досить показово, що єдині, хто заступився за Коболєва, — це посли західних держав та орієнтовані на них декілька політиків. Можливо, це має стати приводом для постановки KPI для нового керівника — працювати в інтересах акціонера (народу і уряду), збільшувати видобуток українського газу та виконувати фінансовий план», — говорить Попов.
Дружба і ворожба
Коболєв очолив «Нафтогаз України» в 2014 році. Того ж року до компанії повернувся Вітренко, який зайняв посаду виконавчого директора. Наступних п’ять років їх вважали соратниками. За цей час вони виграли суд в питаннях щодо контракту на поставку газу з «Газпромом». Російська газова компанія отримала мільярдні санкції.
Але в 2019 році стосунки Коболєва і Вітренка зіпсувалися. Причиною стали різні погляди на кадрову політику та розбіжності щодо методів збільшення обсягів видобування газу. Як результат — Коболєв домігся звільнення Вітренка.
«Я думаю, що це була задача не тільки звільнити Коболєва, а й призначити Вітренка і нового міністра Галущенка. Через це використовувалася така незрозуміла схема. Втім, Вітренко не чужа людина для Заходу. Зараз головна задача для нього — донести західним партнерам, що курс на реформи не зміниться», — вважає політолог Петр Олещук.
Ігор Попов також зазначає, що зараз завдання всіх сторін — використати досвід Вітренка для розвитку національної економіки, а не лише для поставок російського газу через схеми фіктивного реверсу.
