Ходити в кафе, відвідувати театри, відпочивати на природі або просто гарно вдягатись. Чи доречно жити з колишнім устроєм в умовах воєнного стану? Чи маємо ми на це моральне право?
Чи можемо ми сповідувати гедонізм, коли навколо смерть та страждання? Чи не буде доречнішим вести аскетичний спосіб життя в угоду громадській думці?
Аскетизм як обмеження чи придушення чуттєвих бажань є суворим способом життя, що полягає у добровільній відмові від задоволень та всього зайвого на шляху до духовно-морального становлення людини. Багато філософів, художників та інших митців свідомо утримувались від життєвих спокус. Це допомагало зберегти фізичне і духовне здоров’я аж до глибокої старості.
Серед сучасних аскетів варто відзначити співзасновників Apple та Meta Стіва Джобса і Марка Цукерберга та засновника IKEA Інґвара Кампрада.
І якщо з фізичною аскезою все зрозуміло — ненажерливість та фізичні лінощі ніколи не ведуть до чогось доброго, то з моральною все значно складніше.
Мораллю називаються прийняті в суспільстві уявлення про хороше та погане, правильне та неправильне, добро та зло, а також сукупність норм поведінки, що випливають з цих уявлень.
При цьому мораль — річ абсолютно не регульована, і змінюється так само швидко, як розвивається світське суспільство.
Моральний закон може регулювати вчинки лише з урахуванням визнання пріоритету духовного над матеріальним як принципу устрою дійсності, і лише виходячи з цінностей конкретного суб’єкта, що спираються на релігію, традиції чи культурні особливості.
Наприклад, поступатися місцем у транспорті у низці європейських країн вважається образою. Натомість люди похилого віку у нашій країні можуть почати відкрито тебе засуджувати, якщо ти не поступився місцем їм.
При цьому мораль, так само як і аскетизм, нерідко стають інструментами маніпуляції з метою пропагандистського керування людьми, їхньої економічної чи політичної експлуатації.
Саме тому в повсякденному житті ми часто йдемо всупереч своїм переконанням задля того, щоби догодити суспільству та не здобути слави людини аморальної або неетичної.
Ми погоджуємось з нав’язаними нормами поведінки, що ґрунтуються на релігійних та архаїчних законах суспільства, хоча самі й не розділяємо їх.
Звідси береться психологічний дисонанс «Чому не можна так робити»?
Тому що так заведено!
А от ким заведено, для чого, та які є винятки — залишається поміж рядків.
Сотні філософів, культурологів та релігієзнавців споконвіку говорили про це у своїх роботах.
Вони наводили аргументи, історичні приклади та етичне підґрунтя, що підкріплювало ті чи інші теорії.
Проте, враховуючи, що норми моралі є штучно сформованими й здебільшого ґрунтуються лише на соціальній думці, питання, як себе поводити, залишається справою кожного.
Але яку модель поведінки ви б не обрали для себе, слід пам’ятати, що війна — це тяжкий економічний удар по країні.
Це час, коли заздалегідь розплановані бюджети з усіх сфер держави перекидаються на потреби армії, коли казна не поповнюється і виплачувати податки не стає з чого. Коли кожна витрачена вами гривня стає справді важливою.
І от саме в такий час, коли наша реальність перевернулась з ніг на голову, слід шукати для себе красу існування і радіти життю, гордо тримаючи тягар сьогодення. Та вірити у швидку перемогу.
