Щороку в Україні реєструються десятки тисяч розлучень. У багатьох випадках мова йде про пари, які мають спільних неповнолітніх дітей і не можуть домовитися, з ким вони проживатимуть.
Вирішення цього питання часто розтягується на багато років та супроводжується взаємними обвинуваченнями, погрозами та врешті тривалим судовим розглядом. Проте не усі батьки у таких випадках чекають рішення судів.
Законодавча прогалина
Неврегульованість вітчизняного законодавства зробила можливим поширення «батьківського кіднепінгу» — коли один з батьків самочинно змінює місце проживання дитини, часто перед цим забираючи її силоміць, та не дає потім бачитися з мамою чи татом.
В Україні, на відміну від Європи чи США, такі дії не вважаються злочином. Не передбачено жодного покарання, навіть якщо один з батьків фактично викрадає дітей. Тому у таких випадках поліція нічого не може зробити, адже вважається, що дитина перебуває з рідним татом чи мамою, які мають рівні права на виховання.
«Наразі єдиний варіант задля убезпечення від кіднепінгу — це рішення суду, яке набрало законної сили в частині визначення місця проживання з одним із батьків», — розповідає адвокат із сімейного права Катерина Маліченко.
Однак навіть суд не завжди може поставити крапку у таких суперечках. Адже, якщо хтось з батьків порушить його рішення, то треба звертатися не до поліції, а знову до суду. Цього разу — щоби він санкціонував відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Відповідно до законодавства, такі рішення мають прийматися негайно. Але, як зазначає Маліченко, негайно — не значить миттєво. До того ж у суді ще треба довести, що відібрання — це єдиний можливий варіант.
Тим часом у дитини може з'явитися «синдром відчуження». «Поки усі судилися-пересудилися внаслідок психологічного тиску, різних маніпуляцій чи просто тривалої відсутності спілкування вона може не захотіти повертатися до мами чи тата. А забрати дитину фізично ніхто не дасть», — каже адвокат.
«Викрадачу» у такому випадку загрожує лише відповідальність за невиконання судового рішення. Щоправда, відповідних вироків Маліченко за свою багаторічну практику не пам'ятає.
Медійний резонанс
Останніми роками проблема «батьківського кіднепінгу» набула розголосу в Україні. Не в останню чергу через те, що з ним зіткнулися медійні особистості. Один з таких резонансних випадків — історія журналістки та видавчині Поліни Нені.
У листопаді 2019 року її колишній цивільний чоловік Юрій Чернецький відмовився повертати після побачення трирічну доньку. За місяць суд вирішив, що діти мають проживати з матір'ю, однак батько продовжував стояти на своєму. А поліції, яка приїжджала на виклики, розповідав, що доньці з ним добре. Повернув він дівчинку лише на 99 день її розлуки з матір'ю.
У лютому 2021 року ситуація повторилася. Чернецький після побачення знову відмовився везти доньку додому. Однак цього разу через медійний розголос та втручання правоохоронців повернув її на шостий день.
Проте і на цьому історія не завершилася. Досі триває виконавче провадження щодо стягнення з батька заборгованості за аліментами. А сам він тим часом перебуває у СІЗО. У грудні 2022 року суд призначив Юрію Чернецькому п'ять років в'язниці за продаж кокаїну у нічних клубах столиці.
Подібних прикладів багато, однак розголосу набувають лише невелика частина. Скільки ж усього випадків, коли батько чи мати переховують дитину, важко встановити. Справа у тому, що в Україні на юридичному рівні відсутнє поняття «батьківський кіднепінг». Відповідно і звернення з цього приводу правоохоронці окремо не фіксують.
На практиці ж такі історії, на жаль, можуть тягнутися не один рік. Так, для рестораторки з Одеси Ясамін Карімі боротьба за право виховувати доньок триває п'ять років. За цей час вона намагалася мирно домовитися із колишнім чоловіком, зіткнулася з «викраденням» дітей і зараз перебуває на стадії судового процесу, який невідомо коли завершиться.
В очікуванні рішення
Ясамін розлучилася з чоловіком у 2018 році. Спочатку вони уклали договір про участь батьків у вихованні дітей, відповідно до якого дві маленькі доньки мали проживати з матір'ю і регулярно бачитися з батьком. Проте її колишнього умови швидко перестали вдовольняти, тож відповідний договір двічі переглядався — востаннє у 2019 році. А далі він взагалі перестав виконувати домовленості.
«Такі чоловіки не вміють відпускати. Під час договорів постійно були якісь спроби близькості зі мною — і не для того, щоби об'єднати родину, а просто переспати. Йому потрібно тримати усіх під контролем і договори були способом контролювати: «Я даю гроші, а ти сидиш дома і ні з ким не зустрічаєшся». Він сподівався на це. Але я виконувала договори чисто формально — дитину можеш забрати на два дні, але зі мною жодного спілкування. Коли він зрозумів, що я живу власним життям, договори переставали йому подобатися», — пояснює Карімі.
За її словами, чоловік швидко перейшов до шантажу. У відповідь на відмови проводить час разом почав нагадувати про свої численні зв'язки та погрожувати прикрити її бізнес та відібрати дітей.
Колишній Ясамін — Роман Терещенко, відомий в аграрних колах одеський бізнесмен, бенефіціарний власник групи компаній «Транс Трейд Холдінг». Широкого розголосу його прізвище набуло у серпні 2021 року через гучний корупційний скандал.
Тоді правоохоронці повідомили, що в аеропорту «Бориспіль» затримали керівника ДПЗКУАндрія Власенка та його спільника. ЗМІ писали, що ним був саме Роман Терещенко. Обом тоді ж повідомили про підозру. Посадовцю — у розкраданні коштів корпорації на 71 млн грн, а бізнесмену — у пособництві.
Згодом їх відправили під нічний домашній арешт, який вже за кілька днів для Терещенка замінили на особисте зобов'язання.
У лютому 2022 року він у Печерському райсуді навіть домігся скасувати повідомлення про підозру, щоправда за кілька місяців це рішення скасував вже Апеляційний суд. Справа тягнеться й досі.
Одночасно Терещенко майже три роки судиться із колишньою дружиною. В середині 2020 року він, всупереч умовам договору, відмовився повернути доньок матері, а у листопаді подав позов щодо визначення їхнього місця проживання разом з батьком та стягнення з колишньої дружини аліментів.
Ясамін подала зустрічний позов і почала у суді захищати своє право на материнство.
Діти почали знову постійно жити з мамою лише з листопада 2021 року. А до того Ясамін могла з ними бачитися лише інколи і на умовах батька, а час від часу їй взагалі повністю закривали доступ до доньок — найдовше на три місяці. При цьому, за словами Карімі, тоді дівчата проживали не з батьком, а з незнайомою жінкою, яка називала себе їх нянею.
«Він навіть не захотів жити з дітьми, яких переховував від мене три місяці, і поселив їх не у своєму великому будинку з басейном, а у брудній двокімнатній квартирі з ремонтом 40-х років та разом з чужими жінками», — наголошує Ясамін.
До доньок, за її словами, батько приходив фактично як у гості, а більшу частину часу взагалі проводив в інших містах чи за кордоном. Це, зокрема, підтверджують результати експертиз та дані прикордонників, які витребували за рішенням суду.
Так, протягом року Терещенко 24 рази виїжджав за кордон, у середньому двічі на місяць. У періоди перебування в Україні, він також не часто навідувався до доньок. Судовий експерт, дослідивши записи відеокамер з під’їзду за вересень-жовтень 2020 року, дійшов висновку, що батько приходив до дівчаток не більше восьми разів.
Звернення матері до правоохоронців теж виявилися безрезультатними.
«Коли я з'ясувала місцезнаходження доньок, викликала поліцію. Але ті перевірили, що квартира зареєстрована на батька, і сказали: «Ну тоді все добре, це ж квартира батька, значить це не викрадення. У нас немає закону, який би давав нам право щось зробити». А він (батько — ред.) тоді взагалі був у Дубаї», — розповідає Карімі.
Врешті Ясамін після кількох безуспішних спроб вдалося повернути дітей. Тоді Терещенко у відповідь подав заяви до поліції про «викрадення малолітніх дітей з метою вимагання грошей», а потім — про «зникнення дітей безвісти». Хоча, як зазначає Карімі, грошей для належного забезпечення дітей їй цілком вистачає, а щодо їхнього місця проживання вона неодноразово давала пояснення поліції, як у письмовій формі, так і особисто.
Початок повномасштабної війни вніс свої корективи у судовий процес. 24 лютого 2022 року Ясамін як і багато українок прокинулася від вибухів внаслідок російських ракетних ударів. Того ж дня вона звернулася до колишнього чоловіка з проханням дозволити виїзд дітей за кордон подалі від небезпеки. Однак у відповідь отримала відмову у грубій формі (у розпорядженні редакції є скріншоти переписки).
Проте 1 березня Кабмін дозволив виїзд дітей за кордон лише у супроводі одного з батьків без дозволу іншого і Карімі з доньками скористалася цією можливістю. Зараз вони перебувають у США у рамках програми U4U, спрямованої на підтримку українців, які виїхали з Батьківщини через війну. Там вони ходять у місцеву школу і отримують необхідне лікування.
Їхня мати по відеозв’язку бере участь у всіх судових засіданнях, які проходять в Одесі. А батько на суд за весь час жодного разу так і не з'явився — ні особисто, ні дистанційно. Натомість, за словами Ясамін, вже після початку повномасштабної війни вимагав, щоби доньок привезли до нього у Дубаї.
Наступне судове засідання має відбутися наприкінці жовтня, проте невідомо скільки часу ще знадобиться на винесення рішення.
«Зараз справа розглядається у Приморському районному суді Одеси — суддею Юлією Свяченою. Мій колишній стверджує, що вже давно купив для себе необхідне рішення, але я сподіваюся, що у нашій країні такі методи вирішення питань вже відходять у минуле», — каже Ясамін.
Депутати на паузі
За останні роки було здійснено кілька спроб вирішити проблему «батьківського кіднепінгу».
Так, у 2020 році законопроєкт «щодо сприяння формуванню відповідального батьківства» представив Кабмін.
А у травні 2021 році група депутатів запропонувала свій варіант та зареєструвала два відповідних законопроєкти. Зокрема, вони пропонували ввести кримінальну відповідальність за самочинне змінення місця проживання дітей і дозволити суду на етапі розгляду справи попередньо визначати, з ким перебуватиме дитина і графік побачень з другим із батьків.
Проте жодна з цих ініціатив не отримала підтримки у сесійній залі. Урядовий законопроєкт повернули на доопрацювання у січні 2022 року. А депутатські варіанти взагалі не виносили на голосування і у липні 2021 року їх відкликали автори.
Вони планували доопрацювати документи та знову подати до Верховної Ради. Однак швидко це не вдалося зробити, а далі почалася повномасштабна війна і питання стало на паузу.
Проте проблема «батьківського кіднепінгу» нікуди не зникла, а навпаки стала ще більш актуальною. За словами Катерини Маліченко, зараз почастішали випадки «викрадення» дітей одним із батьків та перевезення їх за кордон чи навіть на окуповані території. Здебільшого мова йде про чоловіків, які під прикриттям дитини намагаються уникнути мобілізації і виїхати з України.
Зараз над комплексним вирішенням проблеми «батьківського кіднепінгу» працює експертна рада при представнику Уповноваженого з прав дитини. За словами Маліченко, яку у липні обрали співголовою ради, мова йде не лише про напрацювання відповідного законопроєкту, але й про підготовку різних інструкцій Мін’юсту, МЗС, органів опіки та виконавчої служби.
Однак поки не відомо, скільки триватиме ця робота і коли призведе до конкретних результатів.
