У польському місті Познань купувати хліб Яцека Полевські, власника пекарні Czarny Chleb, можуть дозволити собі лише заможні люди. Він використовує органічну муку, замішує тісто руками та випікає хліб на дровах. Тому буханка коштує близько 15 злотих (100 грн) — втричі більше, ніж звичайний хліб з супермаркету.
А ось у зруйнованій росіянами Бучі його продукція цілком безплатна. Щодня Яцек спільно зі своїм українським колегою виготовляє близько 100 буханок хліба і роздає їх мешканцям. І теж все робить за старовинними ремісничими технологіями. Це не забаганка. На відміну від «магазинного» хлібу на дріжджах, хліб на заквасці зберігає придатність до вживання від двох до чотирьох тижнів. Поки у Бучі не відновлять логістику та не налаштують регулярне підвезення продуктів, це велика перевага. Та й, зрештою, у Бучі поки що нема електрики, так що «крафтовий» хліб, випечений на дровах — єдина можливість працювати пекарням.
Шлях на схід
У середині квітня Полевські вирішив залишити свою, засновану шість років тому, пекарню у Познані на п'ятьох працівників (серед яких — двоє українців) і поїхав волонтерити в Бучу. З собою взяв старшого, 21-річного, сина та приятеля.
«Все сталося якось раптово. Я подивився відео із Бучі і подумав, що, певно, найкращий спосіб зараз підтримати українців — дати їм хліб. Бо свіжий хліб — це не просто їжа. Це символ дому й родинного затишку, який під час війни втратило багато українців. Це був імпульс. Прийшло розуміння, що я можу зробити щось на знак дружби між українцями та поляками», — говорить Полевські.
Він розповідає, що ввів у Google два слова: «Буча» та «пекарня» і знайшов там заклад «Хатинка Пекаря». Поляк написав його власникам та запропонував допомогу. Власник пекарні Ярослав Бурківський відповів протягом 15 хвилин і погодився. «Це мій обов'язок, як пекаря — пекти хліб. Так же, як у військових обов'язок воювати», — пояснює Бурківський своє бажання відновити виробництво у понівеченому місті.
Тож Полевські закупив пів тонни борошна у Польщі, завантажив на свою автівку та вирушив до Бучі. По дорозі, вже в Україні, докупив ще 600 кг. Також на прохання українських партнерів йому довелося закуповувати деяке обладнання і навіть банальні ложки, бо «Хатинку» вщент розграбували російські окупанти.
Разом з Бурківським, вони поприбирали залишений росіянами безлад, а 17 квітня випекли першу сотню буханців житнього хлібу.
«Багато людей боялися за мене, коли дізналися, що я їду до Бучі. Бо вони думають, що війна (активні бойові дії — Прим. ред.) в Україні всюди. Вони прощалися зі мною, наче бачили востаннє. Мені здається, вони налякані набагато більше, ніж я, не хотіли відпускати», — пригадує пекар.
Не обійшлося і без порозумінь з військовими. Тільки но у «Хатинці» замісили перші 100 хлібин, прийшли українські солдати і попросили залишити пекарню, заявивши, що перебувати у Бучі небезпечно. Втім, врешті решт, все вдалося владнати.
З житлом у Полевськего проблем не виникло — він каже, що його запрошують до себе як мешканці Бучі, так і кияни. Тож пекар налаштований оптимістично.
«Українці вражаючі. З одного боку, всі налякані через війну, а з іншого — люди дуже дружні, відкриті. У людей зараз немає світла, газу, вони готують їжу на подвір’ї. Але запрошують нас додому випити кави, чаю, пригощають борщем і наливають горілки», — ділиться враженнями Полевські.
За нашу і вашу свободу!
Яцек Полевскі — не єдиний поляк, який робить дивовижні речі для України. Наприклад, його співвітчизник Якуб Ґолата та його дружина Ґося на зароблені у Великій Британії гроші орендували у Бидгощі готель на 180 місць, аби біженцям з України було де зупинитися на перший час.
«Ми у Польщі розуміємо, що наступним кроком путіна може стати наша країна, — каже Полевскі. — І це, ймовірно, один із небагатьох позитивних моментів цієї війни: наші люди зрозуміли — їхня свобода залежить від свободи України. Українці борються також за нашу свободу».
Останні слова Полевскі — перифраз відомого з дитинства кожному поляку гасла учасників Січневого повстання 1831 року: «Za wolność naszą i waszą» («За нашу і вашу свободу»). Тоді близько 200 тис. поляків відмовилися від мирного життя, щоб спробувати вибороти для своєї батьківщини свободу від російської імперії. А також — відкрити росіянам очі на те, що імперія перетворює на рабів не лише підкорені нею народи, але й самих носіїв імперської свідомості. Зараз те ж саме роблять сотні тисяч українців.
