Techcrunch в 2019-му оцінив вартість платформи онлайн-курсів Coursera в $1 млрд. І така ціна — навряд чи роздута «бульбашка». Оборот платформи за 2020 рік склав $294 млн. Загалом курси на ній пройшли 77 млн слухачів.
І це не єдиний приклад популярності неформальної освіти. Ще в 2007 році Рада Європи опублікувала дослідження, яке стверджує, що наявність диплому сама по собі не дає гарантії тривалого працевлаштування з гідною оплатою.
Ця проблема існує і в Україні: за даними Держстату, за останні 15 років чверть молодих українців залишались безробітними. Так чи інакше, молодь вимушена постійно удосконалювати отримані в школі чи в університеті знання. «У країнах ЄС середні показники залученості до неформальної освіти — більше третини дорослих», — зауважує Ліліана Філіпчук, аналітик центру Cedos.
Неформальна «корочка»
Більш за те, в українських реаліях не підкріплені дипломом навички часто дозволяють отримати кращу зарплату, ніж «офіційна» професія. Найбільш наочний приклад — позиції тестувальників, UX-дизайнерів та Front-end-девелоперів в IT-компаніях. Значна частина людей, які працюють на них, здобули необхідні hard skill, не маючи профільної інженерної освіти. За даними DOU, Junior QA-engineer в середньому отримує $733, а HTML-coder — $1,1 тис. Це значно перевищує середню зарплату, яку готові запропонувати молодим фахівцям у інших галузях.
Ліліана Філіпчук стверджує, що подібна ситуація характерна не лише для IT, а для креативних індустрій загалом — бо креативні галузі розвиваються такими темпами, що система формальної освіти просто не встигає за ними.
З нею погоджується і кар'єрний консультант Тетяна Пашкіна. Вона пояснює, що у цих професіях наявність навичок важливіша за профільну освіту. Тому HR-менеджери звертають увагу в резюме на самоосвіту і стажування. Вони оцінюють, де, в який спосіб і як довго тривало навчання, які результати зазвичай показують «випускники».
Формалізувати неформальне
Саме для того, щоб потенційні роботодавці змогли оцінити результати неформального навчання, популярні онлайн-платформи пропонують два види проходження курсів. Умовно їх можна назвати «для себе» та «з «корочкою».
У першому випадку слухач може просто слухати лекції, читати рекомендовану літературу та за бажанням робити домашні завдання і проходити тести, але жодних сертифікатів не отримує. Здебільшого подібні курси безкоштовні, або плата за них є символічною.
У другому варіанті онлайн-курсів проміжні тести та екзамен наприкінці є обов'язковими, але слухач отримує відповідний сертифікат. Подекуди видають його провідні університети на кшталт Гарварду та Принстону. Але і коштують такі курси куди більших грошей.
Єдина проблема — навіть у креативних індустріях закордонні роботодавці часто вимагають від пошукачів дипломів державного зразка. До прикладу, Любов Нікольська, Front-end-девелопер однієї з українських компаній, розповідає, що брак профільної освіти (вона має диплом технолога харчового виробництва) ніколи не заважав знаходити вакансії в Україні. Але коли вона задумалася про релокейшен в якусь з країн ЄС, з'ясувала, що всі європейські роботодавці вимагають диплом. Тому Нікольській довелося здобувати другу вищу освіту в Київській політехніці. Хоча, за її словами, навчання у виші стало лише марнуванням часу та грошей — жодних корисних знань вона не отримала. «Нам два семестри викладали математичний аналіз. Він потрібен програмістам, але Front-end-девелоперу ні до чого. Тому я просто купувала лабораторні та контрольні, а екзамен склала за хабар», — обурюється Нікольська.
Центри простих рішень
Влада обіцяє, що скоро отримати підтвердження навичок, здобутих шляхом неформальної освіти, можна буде простіше. Для цього зараз створюють так звані кваліфікаційні центри — там підтверджуватимуть професійну кваліфікацію. 23 вересня Кабмін повідомив, що вже розробив нормативну базу для їхньої акредитації.
«Основна цільова аудиторія — це особи віком 30+. Це ті люди, котрі здобули вміння і навички в іншій професії, але не готові знову витрачати два роки на навчання. Компетентності цих людей необхідно оцінити, і, якщо вони відповідають вимогам профстандарту, видати сертифікат про присвоєння кваліфікації, з яким можна офіційно працевлаштуватися», — пояснює Юрій Баланюк, голова Національного агентства кваліфікацій.
Також там можна буде підтвердити кваліфікацію, здобуту за кордоном. Втім, найцікавіше, що кваліфікаційні центри створювати зможе не лише держава, але й роботодавці та бізнес-асоціації. Тобто між різними центрами буде конкуренція. Тому Юрій Баланюк впевнений, що роботодавці звертатимуться саме до тих центрів, які роблять якісну оцінку.
«Це, безумовно, позитивний крок», — підсумовує Ліліана Філіпчук. Втім, попереду ще велика частина роботи із формування методології, за якою вони працюватимуть.
