Вислів «Крим — це Україна» за сім років окупації вже став буденністю. Втім, нещодавно його чітко повторила адміністрація Білого дому, а трохи згодом в Офісі президента почали активно обговорювати новий майданчик для діалогу — «Кримську платформу». РНБО ж тим часом прийняв детально прописану стратегію деокупації півострова. Що з цього має стати наріжним каменем для повернення Криму до України, сказати важко, але напевно відомо одне: шлях додому для півострову буде довгим.
25 років — саме стільки, за прогнозом Олексія Резнікова, віцепрем’єра з питань реінтеграції, триватиме повернення Криму. Але слід відрізняти реінтеграцію від деокупації, котра, як сподівається Резніков, повинна відбутися ще за його каденції.
Як би там не було, заява Білого дому надала дискурсу навколо Криму нове дихання, адже вона, разом з не менш крилатим «Путін — кілер», фактично визначила курс США на «стратегічне перезавантаження всього російського режиму». Принаймні такими словами у розмові з Chas News охарактеризував ситуацію Павло Клімкін, очільник МЗС за часів Порошенка.
Лише декларація, але і те добре
Останні роки питання Криму залишалося на периферії політичного життя. Показовою у цьому контексті була заява президента Володимира Зеленського після переговорів у нормандському форматі у 2019 році: «Я готувався і дуже хотів обговорити це питання, але до нього ми не дійшли. Якою була б реакція на це питання, складно сказати». Створення «Кримської платформи» може цю ситуацію нарешті змінити.
Опитані Chas News дипломати в один голос називають платформу «хорошою історією» та «важливою ініціативою». Але чи здатна вона стати «козирем» для України? За словами Ігоря Жовкви, заступника керівника Офісу президента, платформа не має бути лишень про «обмін думками» з приводу Криму. За її підсумками країни-учасниці саміту мають підписати хартію і, наприклад, розробити документ, схожий на «Декларацію Уелса» 1940 року, яка засуджувала анексію Радянським Союзом країн Прибалтики. Цей документ фактично визначав політику США стосовно Литви, Латвії та Естонії на 50 років.
Перший саміт планують провести 23 серпня, перед Днем незалежності. Але у його форматі є один суттєвий нюанс: скоріше за все, він відбудеться без участі Росії. З одного боку, пояснює Борис Бабін, колишній постійний представник президента в АРК, у цьому є логіка, адже історія знає не так багато прикладів, коли агресор добровільно повертав захоплені території. «Ніхто не заважає очільнику МЗС РФ приїхати до Києва, вибачитись і підписати домовленості щодо порядку виведення військ. Але ж і росіяни не поспішають це робити», — іронізує Бабін.
З іншого боку, відсутність Росії на «Кримській платформі» може значно звузити поле можливостей для діалогу. Зрештою, у переговорах щодо врегулювання ситуації на Донбасі представники РФ все ж беруть участь.
Саме тому «Кримська платформа» у тому вигляді, у якому її зараз планують, насправді здатна привернути увагу світової спільноти до проблеми. Але навряд чи на ній будуть ставити пряме питання «Як же нам повернути Крим?», наголошує Клімкін. «Світ достатньо великий, у ньому багато проблем. А нам потрібно показати те, що нам болить», — пояснює колишній очільник МЗС і додає, що такий майданчик може бути чудовим інструментом для впровадження певних гуманітарних кроків.
Пити дуже хочеться
Втім, це все візії. У короткотерміновій перспективі головне завдання «Платформи» — заручитися підтримкою світової спільноти щодо української позиції про неприпустимість подачі на півострів води. До 85% води до 2014 року Крим отримував з материкової України через Північнокримський канал. Тому перекриття каналу суттєво загострило питання з постачанням водою півострова. Найгірша ситуація склалася у 2020-му, коли на півострові зафіксували найсильнішу посуху за останні 150 років.
На фоні кризи з водою росіяни звернули увагу на підземні джерела та минулого року почали будувати Бештерек-Зуйський водозабір. Це родовище артезіанської води неподалік Сімферополя було відоме ще з радянських часів, проте до 2020-го його не використовували.
Добути підземні води росіянам допомогли німецька компанія Siemens та датська компанія Grundfos, чиї насоси зафіксували на місці будівництва водозабору. В «Асоціації реінтеграції Криму» з цього приводу наголосили, що зазначені компанії не просто порушують санкційний режим проти РФ, а ще й можуть зруйнувати місцеву екосистему, водний ресурс якої і без того обмежений.
Втім, зважаючи на загрозу гуманітарної катастрофи, міжнародна спільнота періодично висловлюється з приводу подачі води до Криму. Якщо міжнародна гуманітарна місія скаже, що кримчанам потрібна допомога, «під прапором Червоного Хреста повеземо цистернами, діжками, як завгодно. Не проблема. Людей напоїмо», — говорить Олексій Резніков.
А от з відкриттям Північнокримського каналу можуть виникнути труднощі. Сам по собі канал — доволі складна споруда з декількома рівнями підняття води. Олександр Лієв, колишній голова комітету з водогосподарського будівництва АРК, згадує, що двічі брав участь у заповненні каналу і кожного разу така робота тривала декілька тижнів. Тому пуск води в Крим може стати для України своєрідним пострілом в ногу, адже він потребуватиме взаємодії з росіянами. А це — визнання окупації.
Саме тому питання подачі води на півострів є принциповим. «Це навіть не важіль впливу, це про абсолютний принцип. Якщо ми самі його не будемо дотримуватися, хто нам повірить, що ми боремося за Крим?», — пояснює Клімкін.
