Минулої осені, незадовго після переформатування всіх гілок влади, уряд Олексія Гончарука вирішив, що обійдеться без Міністерства аграрної політики. Представник цього відомства, який встиг познайомитися з новим керівництвом і відразу після цього поспіхом і ледь не хрестячись забрав трудову книжку, розповів за кавою веселу історію.
«Пам'ятаєш, на стіні в переговорній кімнаті був напис з підсвіткою — «Міністерство аграрної політики»? «Новий» як побачив — з криками вимагав зняти, мовляв, немає такого держоргану. Напис вимкнули, а букви все одно проступають. На всіх фото видно їхню тінь — наче привид. Він так біситься!».
У день, коли відбулася ця розмова, причин передбачати реванш було небагато. Зелена команда знаходилася на вершині своєї могутності, розгублена опозиція взяла паузу на критику, попереду маячила весна з посадками. Але незважаючи на все це і загалом мінорний настрій після історії про примарні літери стало кристально очевидним: всі вищеперераховані підуть, а Мінагро — залишиться.
Через кілька місяців Володимир Зеленський під запис повідомив Олексію Гончаруку, що ліквідація аграрного міністерства була помилкою.
А ще через пів року відбулись перші кроки до офіційного відновлення МінАПП — спочатку призначили профільного міністра, а 28 грудня уряд скасував рішення 2019 року щодо приєднання Мінагропроду до МЕРТ.
Звичайно, не можна виключити, що йдеться про хитрий прийом, до якого іноді вдаються економні керівники, заохочуючи наївних недосвідчених виконавців тріскотливою посадою без повноважень і ресурсів. Але виходитимемо з того, що це не той випадок, і в Україні все ж взятий курс на фактичне відновлення Мінагропроду.
Офіційна ліквідація Мінагро зайняла три місяці і потім ще мінімум стільки ж воно «долинало» з різних бланків, документів і печаток, які послідовно замінювали в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, додаючи до назви «і сільського господарства». Наступного року стартує зворотний процес, який триватиме мінімум стільки ж часу, попутно демонструючи всім зацікавленим особам, як можна створити державні проблеми на рівному місці.
Чому, не дивлячись на всі «але», відновлення Мінагрополітики — це хороша новина?
В аграрному відомстві було кілька безумовно позитивних для галузі складових.
1. Статистика, дані, прогнози.
Ринок довіряв офіційними даним Мінагро, чекав та орієнтувався на них. Інша справа, що після ліквідації управлінь АПК на місцевому рівні забезпечити цей масив буде складно і відновленням вивіски в Києві тут не допоможеш. Тому, швидше за все, USDA так і відбуватиме за всіх.
2. Представницький статус на міжнародних зустрічах.
Співставний ранг учасників перемовин — критично важливий параметр для їхнього успіху, особливо в країнах Азії і арабського світу. А наші основні експортні аграрні ринки — це не лише толерантні країни ЄС, як багатьом хотілося б думати, але і дуже чутливі до статусу, протоколу і церемоній Китай, Індія, Єгипет і Туреччина. Також відомо, що представники ЄС неодноразово «висловлювали стурбованість» через те, що в Україні немає профільного органу влади, з яким можна було б комунікувати з аграрних питань.
3. Міжсекторальний майданчик для переговорів
Аграрний сектор — складна ділянка роботи через його неоднорідність, велику кількість гравців з часто протилежними інтересами і чутливу соціальну складову. Класичне щорічне протистояння за доступну пшеницю між пекарями і зернотрейдерами — лише один з випадків, коли потрібен зовнішній арбітр і балансування інтересів. Роль такого рингу виконувала будівля на Хрещатику, 24 і заміною якій так і не зміг стати правонаступник на Грушевського, 12.
Чи вдасться воскресити весь цей позитивний функціонал після відновлення Мінагропроду? Спойлер: звичайно, ні.
Вантаж, який впав за борт, навіть якщо його вдається врятувати, завжди виявляється безнадійно підмоченим. І наївно вважати, що повноцінна робота відомства після півтора року простою з втраченим кадровим потенціалом, розірваними зв'язками і урізаними ресурсами можлива просто на команду. Мінагро зразка 2021 року дуже сильно відрізнятиметься від прототипу — і за ефективністю роботи, і за ступенем впливу на процеси, і є впевненість, що відрізнятиметься не в кращий бік.
«Я нічого доброго не чекав, але все одно розчарований», — напевно, скажуть багато представників аграрної спільноти, які «топили» за відновлення Мінагро. Принаймні на першому етапі після того, як мета буде досягнута.
Справедливості заради треба відзначити, що тасуванням держвідомств заради процесу захоплювалися в Україні і раніше. У постанові Ради Міністрів від 10 грудня 1985 «Про подальше вдосконалення управління агропромисловим комплексом Української РСР» , в якій Компартія створює Держагропром УРСР і скасовує Комісію з питань агропромислового комплексу, можна знайти положення, подібні до тих, які ми спостерігали в частині держрегулювання АПК в 2019—2020 роках.
Дивує тільки те, що ближче всіх до радянської практики виявилася команда, яка позиціонувала себе як найпрогресивніша і позасистемна в новітній історії країни.
Незважаючи на похвальну практику виправлення власних помилок, зрозуміло, що відновлення Мінагро політичних дивідендів владі не додасть. Надто свіжа в пам'яті навіть не сама помилка, а той апломб, з яким її зробили.
Також очевидно, що ніхто за цю помилку відповідальності не понесе — ні політичної, ні юридичної, ні хоча б моральної. Людина, безпосередньо причетна до ліквідації Мініагропроду, залишається радником глави Офісу президента, а сам президент вважає, що суспільство жадає репресій тільки щодо його попередника.
Втім, з упевненістю можна сказати, що відновлення зруйнованого і пошук втраченого буде довгим, складним, витратним і обтяженим необхідністю постійно відволікатися на ліквідацію накопичених проблем.
І так, це не тільки про МінАПК.
