12 жовтня у світі відзначили День екологічного маркування — спеціального позначення товарів та послуг, які найкращі для людей і довкілля. Здавалося б, в українців зараз є більш нагальні потреби, чим екологічні. Втім, як би це дивно не звучало, українська екопродукція одночасно є стратегічною зброєю проти росії.
У 1952 році американський фантаст Рей Бредбері опублікував оповідання «І вдарив грім». Там йдеться про те, як вчені вигадали забаву для багатіїв: подорож у часі заради полювання на динозаврів. Дичину відбирали дуже ретельно — все було організовано так, щоб стріляли лише в тварин, які і так мають загинути у наступну мить. Більш за те, мисливці пересувалися виключно по спеціальних настилах, що левітували над поверхнею, тому не залишали у минулому жодних слідів. Втім, одного разу ця система дала збій. Один з мисливців оступився і розчавив метелика. А коли повернувся у свій час — опинився в новій, незнайомій йому, реальності.
Це оповідання породило науковий термін «ефект метелика» — ситуацію, коли незначні події здатні викликати у віддаленому майбутньому значущі наслідки. Звичайно, в реальному житті все виглядає не так драматично — природа має потужні механізми самовідновлення, що здатні нівелювати вплив на майбутнє випадковостей. Інша справа, що людство цих «метеликів» щоденно чавить мільйонами, не задумуючись, як сьогодення впливає на майбутнє. Тому непередбачувані події все ж таки мають місце.
Найголовніша з них — непередбачувані зміни клімату внаслідок збільшення викиду парникових газів в результаті господарської діяльності людини. Науковці вважають, що 2023 рік може стати найспекотнішим за всю історію людства. Температура вересня в цьому році була вища на 0,5 градуса навіть за 2020-й, який до того вважали рекордсменом спеки.
Особливо вчених бентежить те, що температурні рекорди в останні роки оновлюються все частіше. Подальше підвищення температури означатиме все більше руйнівних повеней та тайфунів, розповсюдження пустель в Африці і Азії та підвищення температур у Південній Європі до непридатних для життя людини значень. Тобто — чергові міграційні кризи та криваві війни за воду та сільськогосподарські землі.
Нейтральна Європа
Запобігти глобальній зміні клімату покликана європейська стратегія «зеленого переходу» — ініціативи по глобальному зменшенню викидів.
Перш за все, вона полягає у відмові від «брудних» джерел енергії (вугілля і нафти) та заміну їх на енергію з відновлювальних джерел, та, частково, атомну.
Єврокомісія заявила про амбітну мету — до 2050 року стати першим кліматично-нейтральним компонентом. Мова йде про так звану Європейську Зелену угоду (Green Deal).
Між іншим, за цілями Green Deal має зробити нормою на ринку ЄС продукцію «сталу» — іншими словами таку, що буде водночас конкурентною за ціною, більш якісною і безпечнішою, та матиме найменший вплив на довкілля на всіх етапах життєвого циклу або «від колиски до могили».
Тут варто зробити невеликий відступ: будь-яка діяльність має вплив на довкілля. Навіть якщо взяти максимально екологічне і цілком «натуральне» фермерське господарство — воно теж змінює навколишнє середовище. Наприклад, розорення лугів означає втручання в біоценоз і неминучу загибель сотень видів рослин і тварин. Що ж говорити про більш технологічні товари — ті ж самі батареї для електромобілів, ліки, чи будівельні матеріали.
Тобто, коли ми говоримо про вплив діяльності людини на навколишнє середовище, завжди мова йде про дуже важкий компроміс — як забезпечити мільярди людей потрібними їм речами, і при цьому не вбити їх через те, що зміни викликані господарчою діяльністю, можуть зробити наш світ непридатним до життя.
Втім, повернемося до прозаїчніших речей... Отже, товари, які мають більший попит на європейському ринку, повинні бути більш екологічно кращими, багаторазовими, довговічними, придатними до модернізації, ремонту та утилізації, а також енерго- та ресурсоефективними. Цікаво, що втілення цих принципів не лише зменшує вплив на довкілля, а й дозволяє заощадити.
Наприклад, за результатами дослідження на замовлення Єврокомісії, лише у 2021 році відповідність добровільним стандартам екологічного маркування для побутової техніки допомогло знизити споживання енергії домогосподарствами на 10%, і відповідно заощадити європейцям 120 млрд євро.
Провадження ініціатив Європейської Зеленої угоди є досить актуальним і для України. Так, про це зазначено у нещодавно схваленому Кабміном «Концепту посилення стійкості демократії в Україні».
«Увага до екологічних питань — це не тренд, а вимога часу. Екомаркування – важлива частина просвіти та розвитку екологічної свідомості, адже дає споживачу інформацію про екологічний слід продукту. Дає можливість обрати те, що економить ресурси та відповідає стандартам енергоефективності. Обрати найекологічніше рішення. А отже — обрати найкраще» — зазначив міністр екології Руслан Стрілець під час зустрічі Міністерства захисту довкілля з представниками Делегації ЄС в Україні, громадськими організаціями та бізнесом з нагоди відзначення Всесвітнього Дня екологічного маркування.
Під час зустрічі також представили історії успіху та незламності українських виробників в умовах війни, які свідомо обрали шлях дотримання суворих стандартів екомаркування.
До речі, розвивати в Україні систему екомаркування активно допомагають проекти, що фінансуються ЄС та європейськими країнами, зокрема: EU4Environment в партнерстві з UN Environment Programme та проект GIZ Energy Efficiency and Climate Projects.
Клое Аліо, співробітниця Представництва ЄС в Україні, розповідає: «В ЄС екомаркування є частиною Європейської Зеленої угоди. Воно покликане просувати насправді екологічні продукти, через впроваджену систему сертифікації, якій могли б довіряти споживачі. Пропонуючи продукти, які зменшують вплив на довкілля, підприємства можуть зміцнювати свою позицію на ринку та власним прикладом мотивувати інших до зеленої трансформації».
Як зрозуміти, що продукція насправді екологічна?
Тут варто перейти до найбільш цікавого — як власне зрозуміти, що продукт насправді є екологічним, а не лише маскується під такий?
Адже, часом виробники вдаються до відвертого «замилювання очей» — так званого «грінвошингу». Йдеться про те, що виробник підкреслює певні екологічні характеристики продукту, хоча справді про турботу о природі ніяк не йдеться. Простий приклад — чисельні «екофарби» та «еко пральні порошки». Покупці обирають такі продукти, очікуючи, що вони менш шкідливі для здоров’я. Але, якщо копнути глибше, виявляється, що «еко» — це скорочення від «економічний», а не від «екологічний».
Так само, наприклад, картонне пакування, в яке запаковано товар, може бути виготовлено з макулатури, але сам товар при цьому аж ніяк не можна назвати екологічно кращим. Тобто, побутова техніка може мати високий рівень споживання енергії, а споживчий товар — містити шкідливі речовини.
Туди ж належать чисельні «фермерські», «крафтові», «зібрані вручну» і т. п. Що це означає в реальності, та чим такі продукти кращі — не може пояснити ніхто.
Втім, боротися з «зеленим окозамилюванням» часом непросто. Адже, виробники такої продукції формально, здебільшого, не порушують вимог закону. Наприклад, як у згаданому прикладі з «екофарбами», як довести в суді, що виробник мав на увазі «екологічна», а не «економпакування»?
До речі, це глобальна проблема. Тому у світі щороку набирає популярності тренд екологічної сертифікації і маркування продукції. Це надає покупцю впевненості, що продукт, який він купує, ефективний, більш безпечний та якісний.
Стандарти екологічного маркування дозволяють об’єктивно оцінити вплив технології, за якою виготовлено продукт, на стан довкілля та здоров’я людини. Для кожної категорії продукції чи послуг розроблено окремий стандарт, якій встановлює критерії оцінки та необхідні показники якості продукту.
«Надійна та перевірена інформація відіграє важливу роль у наданні покупцям можливість приймати більш сталі рішення», — підкреслює Руслан Стрілець.
Такі стандарти є орієнтиром для екологічного лідерства у галузі, тому встановлюють більш жорсткі вимоги ніж обов’язкові державні нормативи. Тобто, основний принцип екомаркування — відрізнити продукт, якій є більш екологічним за результатами незалежної оцінки.
Спільні зусилля урядів та громадських організацій по популяризації екомаркування приносять неабиякі результати. Наприклад, як свідчить опитування «Євробарометра», проведене у вересні-жовтні 2017 року, 32% споживачів у ЄС відзначають, що екологічне маркування відіграє важливу роль при прийнятті рішення про покупку. В опитуванні ж, проведеному «Євробарометром» з лютого по березень 2021 року, 22% респондентів заявили, що обирають продукти лише позначені екологічним знаком.
А дані Onlinedasher свідчать про те, що 72% американців за останні п’ять років стали віддавати перевагу продуктам з екомаркуванням, з них 55% готові платити за такі продукти більше, а екобренди зростають в 2,7 рази швидше за конкурентів.
Подібні тренди мають місце і в Україні. Наприклад, дослідження, проведене у лютому 2020 року кафедрою маркетингу Київського державного торговельно-економічного університету, свідчить про збільшення удвічі уваги споживачів до екологічного маркування порівняно з аналогічним дослідженням у 2015 році. Понад 30% споживачів готові обирати екологічно сертифіковані продукти, позначені українським знаком екомаркування «Зелений журавлик».
Важливо, що отримати екологічний сертифікат може будь-яка продукція, чи послуга. Адже принципи екологічної сертифікації передбачають відповідність досить широкому набору стандартів. Під час сертифікації уповноважений орган вибирає той, якій відповідає категорії заявленого на сертифікацію продукту.
Всі стандарти екологічного маркування об’єднують вимоги щодо енерго- і ресурсоефективності та маловідходності. Але при цьому вимоги встановлюються і до продукту.
Наприклад, стандарти екологічного маркування для різних категорій харчових продуктів об’єднують вимоги до технологій виробництва, які дозволяють зберегти природну користь натуральної сировини високої якості. При цьому заборонено використовувати штучні замінники, ГМО і досить довгий перелік харчових добавок, потенційно небезпечних для здоров’я.
Вимоги екостандарту до текстильних виробів сфокусовані на питаннях рециклінгу та обмежень у використанні хімічних речовин, небезпечних для довкілля та людини.
Будівельні матеріали, у свою чергу, повинні мати вдвічі нижчий показник радіоактивності та не містити у складі канцерогенних речовин та важких металів.
По результатах екоаудиту, продукція отримує відповідний сертифікат і право використовувати логотип екомаркування. Поряд з цим логотипом має бути зазначений номер сертифікату.
Втім, найбільш важливим є те, що екологічний сертифікат видає спеціальний орган, якій, у свою чергу, регулярно проходить аудити органу акредитації та міжнародної асоціації вищого рівня — Global Ecolabelling Network.
Більше за те, як в Європі, так і в Україні, під час закупівель на потреби держави чи громади за бюджетні кошти замовник може обрати продукцію, яка відповідає стандартам екологічного маркування. Сертифікат та знак відповідності, тобто екомаркування, як раз і свідчить про те, що продукція відповідає таким вимогам.
«Замовник може встановлювати у тендерній документації вимоги до екологічних характеристик товарів чи послуг. Отже, посилання на стандарти екомаркування можуть бути застосовані у якості вимог до предмету закупівлі, за умов що принципи та методи таких маркувань стандартизовані, та екологічні характеристики підтверджені відповідними сертифікатами згідно вимог цих стандартів», — пояснює президент ВГО «Жива планета» Світлана Берзіна.
Але ж до чого тут росія?
Крім турботи про довкілля, в українців є і власні причини обирати екопродукцію. Як вже зазначалося, один з основних критеріїв оцінювання за стандартами екологічного маркування є енергоефективність на всіх стадіях життєвого циклу та використання енергії, що отримана з відновлювальних джерел.
Простий приклад: так звані «пасивні дома» (англ. passive houses), які зараз надзвичайно популярні в Європі. Мова йде о будинках, що побудовані з екологічно сертифікованих матеріалів, добре утеплені, обладнані сонячними панелями, системою рекуперації (повторного підігріву) повітря та тепловим насосом.
Такий будинок в масштабі року не потребує додаткових джерел енергії для обігріву та підігріву води (під час морозів, звичайно, використовується електроенергія з міста, але її споживання компенсується віддачею до мереж загального користування влітку). Тобто, проживання в такому будинку не лише дешевше, ніж в звичайному, але і дозволяє заощадити багато енергії.
А зменшення енергоспоживання — це максимально дієва санкція проти росії. Адже можливості для російської агресії забезпечує експорт вуглеводнів і ніщо більше.
Як свідчить офіційна статистика рф, у 2022-му експорт вуглеводнів складав 49% від загального обсягу російського експорту, або $384 млрд. До речі, це абсолютний рекорд з 1995 року.
В цьому році експерти очікують, що дохід росії від торгівлі нафтою і газом буде значно скромніший. Санкції західних країн насправді працюють, хоч і не так швидко, як нам би хотілося. Але і росіяни постійно шукають можливості обійти санкції, і часто такі можливості знаходять завдяки кільком країнам-посередникам.
Втім, якщо вдасться досягти цілей «зеленого переходу», у 2050-му світовий видобуток нафти впаде на 80%. Це не фантастика. Вже зараз у деяких з європейських країн вітер і сонце є найбільш дешевими джерелами енергії. По мірі збільшення інвестицій у сферу відновлюваної енергії, вони будуть дешевшати і далі.
Тобто вже у середньо терміновій перспективі нафту та газ будуть використовувати лише як хімічну сировину, а не як джерело енергії. А це зробить видобуток вуглеводнів у Арктичних областях нерентабельним. До речі, всі країни півночі це розуміють. Єдина відмінність, що Норвегія і Канада зараз активно інвестують у високотехнологічне виробництво, а росія веде агресивну війну.
Втім, для нас важливіше є те, що без нафтогазових доходів у росіян просто не буде можливості вести війну.
Мабуть — це ще один аргумент, щоб обирати продукти з екомаркуванням, турбуючись про себе, довкілля та наше стале майбутнє.
