404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Як Джо Байден змінить Америку і що це означатиме для України?

День, коли медіа повідомили про перемогу Джо Байдена на виборах, увійде в історію як день плачу історика Ювала Ноя Харарі і день звільнення Меланії Трамп від ярма нестерпного чоловіка. Харарі після першого виступу Джо в ролі президента написав у себе в Twitter: «В історії контекст — це все. Якби я почув переможну промову Байдена чотири роки тому, вона б здалася мені банальною. Але після останніх чотирьох тривожних років мені на очі навернулися сльози». А про учорашню першу леді стало відомо, що вона буквально «рахує хвилини до розлучення». І це правильно. Навіщо їй підстаркуватий лузер?

Меланія Трамп не може дочекатись розлучення зі своїм чоловіком, підстаркуватим лузером / Getty images

За всіма канонами драми, нищівний програш — політичний і особистий, людини, котра ще напередодні успішно вдавала з себе мачо, мусить виглядати саме так. Дружина, яка відвернулася. Повідомлення про електоральне Ватерлоо від медіа, з якими Трамп весь час скандалив. Соцмережі, з якими Трамп теж скандалив, і які тепер послідовно маркують меседжі Трампа як «спірні» чи навіть «недостовірні», ніби знущаючись. Одним словом, Трамп створив rat trap — пастку для щурів, в яку сам же й потрапив. Всюди — від політики до приватного життя.

Так, ще є надія на суди і перерахунок голосів. Але будемо щирі, це лише затягування агонії. Достатньо поспостерігати поведінку одного з лідерів Республіканської партії — Мітта Ромні, сенатора від штату Юта, який закликав підтримати обраного президента Байдена і підкреслив, що доказів фальсифікації виборів не бачить.
 
Одним словом, як колись висловився сам 45-й президент, «погані речі трапляються». Америка пережила Трампа. Але той, хто думає про цю перемогу як про остаточну, помиляється. Так, Трамп політично помер. Але це не означає, що помер трампізм. З цим явищем Америці доведеться розбиратися найближчі чотири роки. Й боротьба з трампізмом може змінити світ.

Вбити Трампа в собі

Щоб зрозуміти, що таке трампізм, варто подумки повернутись у 2016-й, рік обрання нинішнього президента США. Тоді словом року, за версією редакції «Оксфордського словника», стало post-truth — постправда. Тобто обставини, за яких об'єктивні критерії істини зникають, а факти при формуванні громадської думки постають менш значущими, ніж звернення до емоцій і особистих переконань.

Вперше це слово використав американський драматург сербського походження Стів Тесіч в есеї про війну у Перській затоці в 1992 році. Потім його вжив Пол Кругман, американський економіст, для характеристики кампанії кандидата від республіканців Мітта Ромні на президентських перегонах 2012 року. Тоді Ромні у «трамповому» стилі заявив, що перестане скорочувати витрати на оборону. Хоча за Барака Обами вони лише зростали.

Трамп просто створив настільки насичений розчин брехні, що став уособленням постправди для американців. Саме за його часів у американській політиці факт перетворився в ніщо, а емоція — в усе.

Простий приклад. Думаєте, ізоляціонізм — винахід Трампа? Нічого подібного. Ще з кінця минулого століття цей напрям у зовнішній політиці завзято пропагував Пет Бьюкненен, ідеолог правого крила Республіканської партії, який був радником трьох президентів — Ніксона, Форда і Рейгана. Трамп лише запозичив у Бьюкненена цю ідею.

Трамп створив настільки насичений розчин брехні, що став уособленням постправди для американців / Getty images
 
Але «спрацювала» вона саме за Трампа, бо останніми роками США переживають соціальну кризу через зростання нерівності. Нещодавнє соцдослідження показало, що половина країни незадоволена нинішньою політичною системою, а кожен п'ятий американець був би не проти пожити під владою військових.

Щоби зрозуміти, як виник такий перекіс, прислухаємось до того, що каже Дарон Аджемоглу, один з співавторів книги «Чому одні країни багаті, а інші бідні». За його словами, в США «чоловіки, що не отримали вищої освіти, сьогодні заробляють значно менше, ніж їхні однолітки в 1970-і роки. Ці економічні тенденції вразили американський середній клас і сприяли гніву і розчаруванню серед виборців».

Тепер найцікавіше питання: чи є в нинішньому стані речей вина американських демократів в цілому і Джо Байдена зокрема? Томас Франк, автор книги «Слухай, ліберале, або Що трапилося з партією народу?», вважає, що є. «Ім’я Байдена стало синонімом вашингтонського консенсусу», — пише він в The Guardian, маючи на увазі його вміння працювати з республіканцями і враховувати інтереси їхньої адженди.

Свого часу саме сенатор Джо Байден відіграв провідну роль в реалізації багатьох ініціатив республіканців — наприклад, таких, як посилення боротьби зі злочинністю та скорочення соціальних програм. Рух американської політики «праворуч» у 1980-х і 90-х роках, в якому Байден брав безпосередню участь, і заклав основу трампізму.
 
Франк говорить про те, що середній клас, «старого домашнього бога Демократичної партії нові ліберали замінили на меритократію — фінансистів і технологів». Все це почалося ще задовго до воцаріння у Білому домі Трампа.

Тому лише самого тріумфу Байдена недостатньо, щоби викорінити ідеї трампізму. Чи розуміє це Байден? Цілком. Ще навесні цього року він писав в Foreign Affairs про важливість «зміцнення нашого головного активу — середнього класу». Так само, як про те, що Америка повинна стати «землею обітованою», де «кожен може розділити успіх країни, незалежно від раси, статі, релігії, сексуальної орієнтації або інвалідності».

Ці ж мотиви присутні і у першій промові обраного президента, де він говорить про «відновлення душі Америки»: «Я завжди вважав, що Америку можна визначити одним словом: можливості. Що в Америці кожен повинен мати можливість піти настільки далеко, наскільки дозволять його мрії і здібності, дані Богом».

Одним словом, ставки у цій грі для Америки вкрай високі. І такими вони залишаться протягом усього терміну перебування при владі Джо Байдена.
 
А нам що з того?

Ставлення Дональда Трампа до України було ситуативним. Потрібно похизуватись м’язами перед Росією — допомагаємо Україні. Потрібно використати скандал з Burisma та Гантером Байденом у виборчій боротьбі — намагаємося затоваришувати з українським президентом і обіцяємо йому підтримку. Через цю розмову нависла загроза імпічменту? Можна вилаятися і сказати, що, мовляв, з цією клятою Україною мене більше нічого не пов'язуватиме. І далі, згідно з ситуацією.

Саме так описує поведінку Трампа Джон Болтон, його радник з національної безпеки і автор книги «Кімната, де все сталося: мемуари з Білого дому».

Байден часто відвідував Київ за часів віцепрезидентства / Getty images

За Байдена буде цілком інакше. Він чудово орієнтується у процесах в Україні. Адже часто відвідував Київ як віцепрезидент за часів Барака Обами, коли відповідав за цей напрям геополітики.

Ще під час президентських перегонів Байден заявив, що у разі перемоги він «зробив би Україну пріоритетом міжнародної політики» і дав би «зрозуміти Кремлю, що він повинен припинити агресію і окупацію України». Цілком ймовірно, що, за задумом Байдена, саме Україна має стати взірцем боротьби з трампізмом у зовнішній політиці США. Простіше кажучи, відчує на собі всі принади послідовного викорінення корупції та боротьби за права людини в окремо взятій країні.

Старий знайомий. Чого варто очікувати від нового президента США

Байден особисто знайомий з українськими елітами, але самі еліти це не те щоб надихало. Тональність «плівок Деркача», на яких буцімто зафіксована розмова Байдена з Порошенком у 2016 році, — саме те, з чим Києву доведеться зіткнутися у спілкуванні з 46-м президентом США. «Ви все ще маєте, як вже згадувалося, задовольнити вимоги МВФ. Я не хочу, щоб ви вважали, що ми нав'язуємо вам порядок дій. Однак остаточне рішення не буде прийматися, поки не виконані умови МВФ...», — і далі в такому ж дусі. Тільки тепер все відбуватиметься ще жорсткіше.

«Знаючи Байдена, вважаю, що він буде мститися», — Віктор Шокін про справу Burisma

Байден з лагідною посмішкою знову і знову розігруватиме перед Києвом сценку на кшталт «удав та кролик», нагадуючи, що в цьому світі все тлін. Крім боротьби з корупцією, захисту від авторитаризму і боротьби за права людини. Хочете щось отримати від Вашингтона — зробіть ласку, живіть за цими святцями. Головне питання — чи готовий до цього Київ?