Думкою про поточний стан довготривалого конфлікту між Вірменію і Азербайджаном з Сhas News поділився Аміран Хевцуріані, доктор міжнародних відносин, професор грузинського технічного університету, засновник Грузино-українського експертного центру.
Очікування того, що одіссея вірмено-азербайджанського протистояння закінчиться встановленням повного контролю азербайджанської сторони над усією територією Нагірного Карабаху (з вересня 2023 року) та офіційною ліквідацією так званої Нагірно-Карабахської Республіки (з 1 січня 2024-го) не виправдалося. З нового року конфлікт набув нового дихання і з оновленими силами почав підривати і так крихкий світ.
З точки зору вірмено-азербайджанського конфлікту, тиждень в кінці лютого — на початку березня видався дуже напруженим і сповненим несподіваних сюрпризів. Крім того, що дипломатичний «пінг-понг» між сторонами тривав у звичайному режимі, раптом офіційний Єреван перехопив ініціативу і своєму колишньому «стратегічному союзнику та ангелу-охоронцю» (тепер ми можемо сміливо називати його саме так) підніс несподівані «політичний рок» — Вірменія призупинила свою участь у ОДКБ.
«Договір про колективну безпеку, на нашу думку, не був виконаний щодо Вірменії, особливо у 2021-2022 роках. Це не могло залишитись без нашої уваги. Ми призупинили нашу участь у цьому договорі. Подивимося, що буде далі», — сказав Нікол Пашинян, прем'єр-міністр Вірменії.
Однак там же вирішив трохи пом'якшити на адресу Кремля і додав: «Питання про можливе закриття російської військової бази у Вірменії, на даний момент не стояло».
У відповідь Кремль закликала Вірменію «замість публічних випадів та критики почати обговорювати стан справ у Організації Договору про колективну безпеку».
Як і слід було очікувати, за більш-менш стриманою реакцією Кремля була звичайна наповнена ненавистю істерія з боку російських пропагандистів. Отже Пашинян та його уряд перевершили навіть самого Зеленського та його команду разом із західними союзниками у рейтингу ненависті.
Як же в цей час не згадати одну історію із спільного життя Пашиняна та ОДКБ. Можливо, пан Пашинян не захоче згадувати цю історію, для політиків це нормально. Однак ми завжди нагадуватимемо їм про їхнє минуле.
Рівно два роки тому саме Пашинян, голова ОДКБ, підписав наказ про відправку військ ОДКБ до Казахстану для придушення протесту, який і стався. За офіційними даними, у цих подіях загинули 239 людей. Згадуючи цю історію, ми хочемо сказати, що зі злом не можна співпрацювати, згодом воно робить тебе його частиною.
Активність Миколи Пашиняна минулого тижня не обмежилася темою ОДКБ. Не менш скандальною та несподіваною була його заява телеканалу France 24, де він відкрито заявив, що Азербайджан готується напасти на Вірменію.
На думку Пашиняна, заяви про «Західний Азербайджан» означають, що офіційний Баку вважає більшу частину території Вірменії азербайджанською. За словами прем'єр-міністра Вірменії, Азербайджан практично не визнає територіальну цілісність Вірменії та непорушність її кордонів.
В цьому випадку не можна не розділяти його побоювання, оскільки ймовірність нової війни досить висока і вона може мати катастрофічні наслідки для його країни. Давайте проаналізувати все по порядку.
До 2020 року вірмени мали «дві країни» (принаймні, вони так вважали). Після війни залишилася одна. А якщо вони ще програють у наступній війні, чи це не означає, що вони взагалі можуть зникнути з карти світу?
Тому їм нічого не залишиться, окрім як битися до останнього, якщо раптом ця війна почнеться, оскільки це питання не втрати якоїсь території, а питання — бути чи не бути. Воювати з такими завжди складно.
З іншого боку, Азербайджан у цьому випадку не може скористатися статусом визволителя власних територій, як це було в попередній війні. Більше того, він вважатиметься агресором і не може виправдатися жодним міфом про Західний Азербайджан.
І по-третє, я сумніваюся, що зникнення Вірменії як суб'єкта — в чиїхось інтересах. Зокрема, перш за все, Ісламської Республіки Іран (не кажучи вже про реакцію Заходу), з якою у офіційного Баку не дуже приємні відносини і яка неодноразово відкрито заявляла про свою тверду та непримиренну позицію щодо будь-яких подібних дій.
Хочу також додати, що такий сценарій настільки ж неприйнятний для Грузії, як на той час була неприйнятною окупація територій Азербайджану. Грузія завжди була і залишиться вірною нормам міжнародного права і підтримуватиме принцип непорушності кордонів. Нова війна аж ніяк не сприятиме деескалації ситуації, а ще більше розпалить конфлікт і зрештою зробить процеси некерованими.
На мою думку, сьогодні ймовірність війни досить висока.
Поточна ситуація з багатьох чинників все більше нагадує початок 2020 року. Окрім пандемії, все інше на столі: війна в Україні, яка за своїми рангами та масштабами завжди затьмарюватиме майбутню війну, і звичайно ж вибори президента США, що стоятиме вище за все у другій половині цього року.
Крім того, в резерві залишається крайня ескалація ситуації на Близькому Сході та на Тайвані. Сюрпризи може зробити і північнокорейський диктатор. Отже, є низка кейсів, здатних поховати вірмено-азербайджанський конфлікт в інформаційному просторі. Все це серйозно змушує нас думати, що нова війна може вибухнути наприкінці вересня чи на початку жовтня.
Залежно від передбачуваної небезпеки можна виділити чотири важливі аспекти, поєднання яких може знизити такі ризики:
- Негайне та гнучке залучення Заходу (передусім США та низки провідних європейських країн).
- Максимальне виключення Кремля з процесів.
- Збільшення військового потенціалу Вірменії для (хоч би більш-менш) відновлення балансу.
- Поглиблення торговельно-економічних відносин між Заходом та Азербайджаном у парі із припиненням критики режиму Алієва.
Однак найголовніше те, що робить сама Вірменія, щоб вийти з цієї кризи. Хочу зазначити, що Вірменія досить холоднокровно, без зайвих емоцій, проводить розумну та цілеспрямовану політику.
Очевидно, що Вірменія навчається на своїх попередніх помилках, і це можна лише вітати. Насамперед, вони позбулися різкої та дратівливої риторики, яка часто їх характеризувала у минулому. Вони змогли диверсифікувати свій зовнішній вектор і почали всіма силами шукати союзників.
Результат очевидний, що свідчить про високу кваліфікацію їхньої дипломатії. Перш за все, треба виділити той факт, що ЄС оголосив «амбітну» програму партнерства з Вірменією, яка включає лібералізацію візового режиму, співпрацю в торгівлі та безпеці. У цьому Франція стає головним стратегічним союзником Вірменії.
Найголовніше, що ці відносини включають як тісне політичне та економічне співробітництво, так і військове. Крім того, міністри оборони Вірменії та Франції підписали у Єревані нові угоди про співпрацю. Не виключено, що найближчим часом Єреван отримає нове оборонне озброєння з Парижа.
Звичайно, ці кроки ще не означають нейтралізацію загроз, хоча й знижують ризики. У той же час Азербайджан, що переміг, повинен стати довготерплячим і не повинен піддаватися ні вітчизняним, ні закордонним підбурювачам.
І, насамкінець: гарячим головам завжди слід пам'ятати, що успіх — математична змінна, і одного разу (у житті, кар'єрі) можна опинитися у нерозв'язному рівнянні.
