Yesterday's Man. З ким товаришуватиме й з ким сваритиметься 46-й президент США

Визначення Yesterday's Man придумав для Джо Байдена Бранко Марсетіч, американський публіцист, який на початку цього року випустив книгу з такою назвою. Понад п'ятдесят років у політиці людина на прізвисько «Джо з середнього класу», як стверджує Марсетіч, відігравала роль ключового архітектора правого розвороту Демократичної партії. Саме Байден поклав кінець ліберальному порядку «Нового курсу», закладеного ще Теодором Рузвельтом.

Марсетіч — лівак. Якби Супервівторок (перший вівторок лютого або березня в рік президентських виборів, коли в більшості штатів проходять праймеріз) закінчився на користь Берні Сандерса (а на фінішну пряму у демократів виходили саме ці двоє), Марсетіч зараз би розповідав про райдужні перспективи, що відкриваються перед Америкою. Сьогодні ж він пише про ризики, пов'язані з тим, ким є Байден і як той вів свою кампанію. Підкреслюючи, що ліві, «включаючи Сандерса», про це все заздалегідь попереджали.

Чому ж демократи вирішили зробити ставку на 77-річного Байдена? Чи не помилковий цей вибір? І, головне, що 46-й президент Сполучених Штатів принесе Америці?

Він домовився з найбагатшими й найвпливовішими

На початку року, коли ще не було зрозуміло, Байден чи Сандерс стане кандидатом від демократів на президентських перегонах, Бен Джуда, оглядач The Guardian, порівняв Байдена з Леонідом Брежнєвим часів «застою». Журналіст написав, що, не дивлячись на слабкість і розгубленість, Байден «завоював довіру олігархічної партійної номенклатури». Чим саме? Тим, що пообіцяв не проводити суттєвих структурних реформ, не вводити обмежень для особливих інтересів і не проводити жодних змін у зовнішній політиці, яка за часів президентства Трампа надмірно «розрослася» і стала відверто інтервенціоністською.

«Потепління» між Байденом та товстосумами почалося з середини 2019 року. На заході зі збору коштів у Нью-Йорку Байден запевнив заможних спонсорів Демократичної партії, що у випадку перемоги на виборах він не стане «демонізувати» багатих. «Рівень життя не зміниться, нічого принципово не зміниться», — сказав він. Це зіграло свою роль, коли під час праймеріз загострилася боротьба між двома головними претендентами від демократів.

Конкурент Байдена, Берні Сандерс, пообіцяв запустити масштабні соціальні програми допомоги знедоленим. Але не зміг пояснити, звідки, власне, візьме на це гроші. Єдиний реалістичний варіант — за рахунок суттєвого збільшення податків для багатих. Тому здобути прихильність партійних олігархів Сандерс не зміг.

Не зміг він суперничати з Байденом і у фінансуванні передвиборчої кампанії. Адже Байден переконав у необхідності своєї кандидатури не тільки партійних олігархів. Станом на 29 жовтня представникові Демпартії вдалося зібрати $952 млн (Трамп зі своїми $601 млн нервово курить на балконі Білого дому). При цьому, згідно з інформацією, яку оприлюднило Reuters місяцем раніше, головними спонсорами кампанії Байдена стали технологічні корпорації — Alphabet (куди входить Google), Microsoft, Amazon, Facebook і Apple.

Тобто Байден зміг переконати партійних багатіїв, що не ламатиме через коліно існуючі порядки, а Кремнієву долину — в тому, що все буде інакше, ніж за Дональда Трампа. Останнє важливо, якщо згадати низку чвар нинішнього президента з Twitter та спроби Трампа обмежити монопольне становище інтернет-гігантів.

Він — найбезпечніший кандидат

Але обіцянкою «застою по-американськи» все не поясниш. Перш за все, тому, що партійні спонсори не в змозі переконати виборців голосувати за принципом «Хто завгодно, аби не Трамп». Важливо, щоб кандидат мав реальні шанси перемогти екстравагантного республіканця. А для цього мають значення кілька складових.

Перш за все, — досвід і вік, які б не дозволили Трампу домінувати над опонентом. У середовищі демократів, з цієї точки зору, Джо Байдену просто не було альтернативи. Його вперше обрали до Сенату в 1972 році. Він навіть розповідав про те, як зустрічався з Брежнєвим і обговорював з ним умови договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (втім, The Washington Post провела фактчекінг цієї заяви Байдена і з'ясувала, що це вигадка). Проте образ політичного аксакала — те, що в Демпартії однозначно сприйняли зі знаком плюс.

По-друге, важливою була підтримка простих американців, які панічно бояться революції. Соціалістичні дріжджі «божевільного Берні» — щось на зразок фільму жахів: начебто розумієш, що цей кошмар — лише гра акторів, яка не має жодного відношення до справжнього життя. Але мимоволі закрадається думка: а якщо раптом звідти, з темряви, за мною таки щось стежить? Це лякає.

Нарешті, крім соціалістичної Сцилли, існує ще й ліберальна Харібда. Під час праймеріз у Міннесоті, де республіканці не брали гору з 1972 року, часів Річарда Ніксона, 60% виборців заявили, що кандидату з ліберальними поглядами буде важко перемогти на загальних виборах. Зрозуміло, що підстаркуватий Байден з 50-річним досвідом у політиці аж ніяк не соціаліст і не ліберал — це і сформувало його портрет як «найбезпечнішого» для виборців кандидата.

Заради справедливості треба зазначити, що «безпечний» кандидат — саме те, на чому демократи вже не раз обпікалися. Як висловилася, коментуючи вихід Байдена в «електоральний фінал», Ребекка Кіршнер-Кац, одна з найвідоміших американських політтехнологів, «Ел Гор, Джон Керрі і Хілларі Клінтон — всі вони були «безпечними» варіантами». Гор і Керрі програли Бушу-молодшому в 2000-му і у 2004-му. Клінтон — Трампу у 2016-му. Але цього разу концепція нарешті спрацювала!

Він — захисник пригноблених

У травні під час шоу The Breakfast Club Байден зауважив: «Якщо для вас проблема визначити, за мене ви чи за Трампа, — ви не чорний». Пізніше йому довелося вибачитися за свої слова, проте саме бажання виставити себе захисником афроамериканців є показовим. Можливо, расові проблеми у США з набагато більшим ентузіазмом вирішувала б ще один з кандидатів від демократів, — Камала Харріс, в жилах якої тече індійська і ямайська кров. Але вона на той момент вже вибула з президентської гонки. Втім, на початку серпня Харріс офіційно номінували на пост віцепрезидента в команді Байдена.

Це був сильний хід Джо. Отримавши підтримку афроамериканців, Байден здобув надзвичайно потужний електоральний сегмент. Варто зазначити, що кандидатуру Джо Байдена під час праймеріз публічно підтримав Джим Клайберн, чорношкірий член Палати представників від Південної Кароліни, один з лідерів демократів, і, мабуть, найбільш авторитетний серед афроамериканців політик. Саме після цього демократичному істеблішменту стало зрозуміло, що Байден — це фігура, яку можна виставити проти Трампа. І перемогти.

Ні жінки, ні виборці старше 45 років, ні мексиканці, ні ЛГБТ-спільнота не були настільки важливі для перетворення Байдена в єдиного можливого нокаутера Трампа, як афроамериканці. Все інше почало «добудовуватися» до програми Байдена вже після того, як вибір демократів зупинився на ньому.

Чому ставка на Байдена може не спрацювати?

Допоки Трамп каже про намір звернутися до Верховного суду з оскарженням результату виборів, ситуація досить крихка. Трамп сподівається на перерахунок голосів у декількох ключових штатах. Надії нинішнього президента, можливо, не зовсім марні. Хіба ж даремно напередодні виборів він провів у Верховний суд свою прихильницю Емі Баррет, добившись розкладу сил: шість суддів, що симпатизують республіканцям, проти трьох прихильників демократів? Однак ймовірність перегляду результатів виборів дуже низька. Більшість аналітиків схиляються до того, що litigation strategy (стратегія судових розглядів), на яку зробив ставку Трамп, безперспективна. Якщо під час судових слухань не «випливуть» нові факти, які свідчитимуть про масштабну фальсифікацію виборів, Байден все ж стане президентом США.

Головне питання зараз: чи збігатиметься реальна політика Байдена з його передвиборчими обіцянками? Бо розчаруватися можуть всі.

Перш за все, неприємний сюрприз може очікувати товстосумів, що повірили обіцянкам Байдена «нічого принципово не змінювати». «Сонний Джо» все ж планує підвищити податки для людей з річним доходом більше $400 тис. Як і податки для корпорацій. 1% найбагатших американців через таку реформу можуть втратити 7,7% своїх доходів.

Представники середнього класу та небагаті американці, особливо з тих, хто лишився під час пандемії без роботи (зараз рівень безробіття у США сягає 13,3% — показник, не бачений з епохи Великої депресії), можуть раптом дізнатися, що програма підвищення податків тягне за собою збільшення собівартості американської продукції. Наслідки? Подальше виведення виробництв за кордон і чергова втрата робочих місць.

Нарешті, ті, хто очікує від Байдена змін у зовнішній політиці, перш за все, — припинення торгової війни з Китаєм, можуть стикнутися з тим, що якщо тут і очікується «ремонт», то лише косметичний. У вересні The Wall Street Journal написав: «Що собою являє політика Байдена стосовно Китаю? Це дуже схоже на Трампа». Байден готовий надалі обмежувати імпорт з Китаю і продовжувати дію торгових мит, впроваджених Трампом.

Одним словом, після вселення Байдена в Білий дім американці мають всі шанси спостерігати за процесом перефарбування фасаду будівлі американської державності, але аж ніяк не перебудови її фундаменту. І тоді навіть у самій демпартії почнуть лунати голоси про те, що вони поставили не на того коня. Питання лише — а чи був кращий вибір?