У липні 2014 року у The New Yorker зʼявився лонгрід про порядок денний Джо Байдена, тоді віцепрезидента США. Початок тексту був таким: «Зважаючи на Україну та Ірак і тримаючи в полі зору 2016 рік…». З того часу, здавалося б, у світі змінилося майже все.
Хоча вибори 2016-го року демократи програли, але врешті-решт виграли битву за Білий дім. Російську агресію проти України, як і громадянську війну в Іраку, хоч і не вдалося зупинити, але активні бойові дії залишилися в минулому. Але перед Байденом постала інша проблема — що робити з Дональдом Трампом, «шаленим» республіканцем, втіленням сили, здатної зруйнувати американську демократію. Ця проблема змушує Байдена вже зараз думати про наступні вибори і тримати у полі зору Україну. Одним словом, особисто для нього з 2014-го у світі не змінилося майже нічого.
Помста Байдена
Відправити Дональда Трампа на політичний цвинтар виявилося не так-то й просто. Він програв, однак справа його живе, і під час наступних президентських виборів Трамп здатен знову ввірватися у велику політику. Кращою протиотрутою від цього міг стати імпічмент, у результаті якого Трамп би втратив можливість балотуватися в майбутньому. Але потрібні 2/3 голосів у Сенаті нашкребти не вдалося.
Швидше за все, демократи ще не раз спробують політично нокаутувати Трампа, який назвав голосування в Сенаті «полюванням на відьом». Байдену це потрібно хоча б з почуття самозбереження — якщо не себе особисто (з урахуванням його віку не дуже віриться в другу каденцію), то хоча б для захисту моделі демократії, до якої він намагається повернути країну. Демократії без насильства і екстремізму, що обернулися смертю афроамериканця Джорджа Флойда і сплеском активності руху Black Lives Matter, а під завісу правління Трампа — колоритним штурмом Капітолію.
Пікантності ситуації додає і те, що Байден відверто любить демонструвати, «хто в домі господар». Варто нагадати як колись Барак Обама, тодішній шеф Байдена висловився про Путіна: «У цієї людини є душа». Так ось, в 2011 році, під час візиту до Москві, розмовляючи з Путіним, на той момент головою уряду Росії, Байден сказав: «Пане прем'єре, я дивлюся вам в очі і не думаю, що у вас є душа». «Це було схоже на репліку з фільму», — описує цей епізод публіцист Еван Оснос у книзі про Байдена, опублікованій за тиждень до торішніх виборів. «Ви так сказали?», — уточнив Оснос. «Абсолютно, безсумнівно, — відповів Байден і продовжив у якійсь біблійній тональності: — І він подивився на мене, і він посміхнувся, і він сказав: «Ми розуміємо одне одного».
Агенти Росії
Трамп дуже насолив Байдену в 2019 році. Майже відразу після того, як в кінці квітня «сонний Джо» повідомив про рішення балотуватися у президенти, Трамп разом з особистим адвокатом Руді Джуліані почав тиснути на Володимира Зеленського, переконуючи того відновити розслідування діяльності Гантера Байдена, сина Джо, у раді директорів Burisma Holding Миколи Злочевського. У вересні 2019-го демократична преса почала писати про використання Трампом службового становища у політичній боротьбі. Вибухнув скандал, який назвали «Україногейтом». Він став причиною початку процедури першого імпічменту Трампу. Невдалого.
Історія отримала продовження у травні того ж року. Нардеп Андрій Деркач оприлюднив аудіозаписи, на яких нібито розмовляють Петро Порошенко і тодішній віцепрезидент США Джо Байден. У мережу потрапили 11 уривків розмов, зроблених з грудня 2015-го по листопад 2016 року.
Перший з них починається з обговорення відставки Віктора Шокіна, генерального прокурора України. За часів його каденції Генеральна прокуратура активно розслідувала справу Burisma Holding і ніби як слідчі вийшли на Гантера Байдена. «Якщо у вас буде новий уряд і новий генеральний прокурор, я буду готовий до публічного підписання зобов'язань на $1 млрд», — нібито сказав Байден. У березні 2016-го Шокін пішов у відставку.
Крім того, на плівках Деркача, який відкрито підігравав Трампу з 2017 року, ставши ініціатором розслідування ГПУ про нібито втручання керівництва НАБУ і посольства України в США у вибори американського президента на стороні Хілларі Клінтон, зафіксовано обговорення теми націоналізації «Приватбанку» Ігоря Коломойського. У листопаді 2016-го Байден каже Порошенку: «Все, що можна буде зробити для тиску на «Приватбанк», щоб отримати наступний транш від МВФ, — я б з усією повагою рекомендував як критично важливе для вашої економіки і фізичної безпеки. Коломойський — скалка в дупі і проблема для всіх». Через місяць «Приват» націоналізували.
Відразу після появи компромату у штабі Байдена плівки Деркача назвали відредагованою «діркою від бублика». Крім того, висловили підозру, що активну участь у їх розповсюдженні беруть пропагандисти Russia Today, а Деркач пов'язаний з російською розвідкою. Навіть його біографія наводить на цю думку: він навчався у школі КДБ в Москві, його батько працював в радянських спецслужбах.
Так для Байдена зійшлися воєдино три ланки: Трамп, «доброзичливці» з України і «рука Москви». Ця триголова гідра хотіла його програшу на виборах і докладала для цього значних зусиль. І з кожною з «голів» тепер доведеться розбиратися. З Трампом покінчити поки що не вдається. Але це не означає, що на інших напрямах Байден зазнає поразки.
Деркачу «отвєтка» прилетіла ще до дня президентських виборів. 10 вересня минулого року американський Мінфін оголосив про застосування до нього персональних санкцій через «спроби вплинути на вибори президента США». Повідомлення Мінфіну майже дослівно повторювало думки штабістів Байдена: Деркач «більше десяти років був активним агентом Росії і підтримував тісний зв'язок з російською розвідкою».
А вже в січні цього року «різдвяний подарунок» від Мінфіну США отримав нардеп Олександр Дубинський, колишній «медіакілер» Ігоря Коломойського на каналі «1+1». Він звинувачував фонд, близький до Демпартії США, у відмиванні грошей Януковича, а українські антикорупційні органи — в тому, що ними керують з Вашингтона.
«Зібрати своє лайно»
Наскільки проблема втручання українських політиків у вибори в США делікатна для влади, можна зрозуміти з реакції на неї Володимира Зеленського. Відразу після накладення санкцій на Дубинського президент як води у рот набрав: жодних коментарів.
Тарас Кузьо, британський вчений і експерт з питань української політики, тоді написав у себе в Twitter: «Чому Байден повинен підтримувати Україну, якщо Зеленський не може зібрати своє лайно [can not get his shit together] і вигнати того, кого США назвали російським агентом, — Олександра Дубинського — зі «Слуги народу»? Зеленському слід вибирати між лояльністю Коломойському або Україні».
І Зеленський вибрав. З'явилася інформація про те, що між ним та Дубинським 25 січня (тобто через два тижні після оприлюднення санкційного списку) сталася перепалка на засіданні фракції «Слуги народу». Президент вимагав від Дубинського покинути фракцію, щоб не підставляти під удар партію, і заявив, що закликав депутата не зв'язуватися з Деркачем, оскільки той — агент ФСБ. У результаті Дубинського виключили з фракції. Це сталося 1 лютого.
В той самий день на сайті президента з'явилося його інтерв'ю програмі Axios, що виходить на платформі HBO, яке він дав ще 23 січня. Зеленського, зокрема, запитали: «Чи ставиться питання, що ці члени парламенту [які сприяли російському втручанню в президентські вибори в США] будуть переслідуватися українським правосуддям?». Президент відповів: «Ставиться, обов'язково. І не тільки перед цими депутатами. А перед усіма. Я хочу, щоб було відкрито кримінальну справу щодо цього. Я починав про це говорити, як з кабінету Порошенка було [здійснено] запис розмови з президентом Байденом, який тоді був віцепрезидентом, як ця розмова була записана, ким була записана, кому вона була передана або продана — всім цим займаються правоохоронні органи. Вже є напрацювання, і скоро будуть результати. Але я хочу, щоб у цьому списку, як і в списку санкцій, були всі прізвища... Всі, хто втручалися у вибори в Сполучених Штатах, якщо так було, повинні відповідати згідно із законодавством».
Тут треба виділити два аспекти: приватний і загальний. Приватний — Зеленський намагався «вигнати» Дубинського з фракції вже після того, як повідомив американському медіа про намір відкрити кримінальні провадження проти «антиамериканістів». Тобто відступати йому не було куди: фактично він дав обіцянку. Загальний — президенту довелося «присягнути на вірність» Байдену, щоб самому не виглядати в його очах «трампістом», чи правителем, який згоден терпіти всередині країни «п'яту колону» Москви.
Зроблений Зеленським вибір був єдиним можливим рішенням. Нагадаємо, ще перед Новим роком Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову у США висунули чергове звинувачення — про те, що вони використовували незаконно привласнені кошти «Приватбанку» для придбання комерційної нерухомості в Огайо. Штати її конфіскували. Раніше так вже вчинили з нерухомістю цих двох персон у Кентуккі і Техасі. Загальна вартість об'єктів у трьох штатах склала більше $60 млн. У лютому стало відомо, що Коломойський подав зустрічний позов проти Мін'юсту США на суму $23 млн. Зеленський став би політичним самогубцем, якби за таких обставин не вибрав би сильнішу сторону.
«Форпост» проти Москви
Загалом поведінка Банкової цілком вкладається в умовну канву дій «довести лояльність Байдену» і стати дієвим учасником коаліції проти Росії, яку той будує. Санкції проти Медведчука / Козака / Марченко, включаючи посягання на «святая святих» — нафтопровід, — це сигнал відразу в двох напрямках: і Москві, і Вашингтону.
У Вашингтоні рішучість української влади вже оцінили. «США вітають зусилля з протидії зловмисному впливу Росії, прикладені Україною на захист свого суверенітету», — заявляє посольство Сполучених Штатів в Україні. Хоча, швидше за все, рішення РНБО про санкції щодо активів Медведчука для американців не стало несподіванкою. Йому передувала розмова Дмитра Кулеби, глави українського МЗС, з держсекретарем Ентоні Блінкеном, де, ймовірно, це питання обговорювали. Такі кроки необхідні Києву, щоби вибудувати діалог з Вашингтоном.
А ось чи є вони достатніми — це вже інше питання. Байден з тих політиків, хто вміє нав'язувати свою волю. До того ж, як висловився Павло Клімкін, ексглава зовнішньополітичного відомства України, «він дуже тонко і чутливо, з огляду на свій досвід в політиці, оцінює людей. Швидко вловлює якусь нещирість, те, що називають фальшивістю. І спроби його, вибачте за сленг, «розвести» — сто відсотків не пройдуть».
Якщо в порядку денному Байдена, як і раніше, значиться «зважати на Україну», то Зеленський обміном люб'язностями не обійдеться. Київ зможе зберегти відносини з Вашингтоном, лише якщо повністю впишеться в його матрицю вимог. Вона досить системна: від ясної артикуляції позиції щодо співпраці з Китаєм (згадаємо арешт акцій «Мотор Січі») до боротьби з корупцією.
Трамп мав рацію відносно України, коли казав у 2019 році: «Мені не подобається давати гроші країні, яка настільки корумпована». Чи сподобається це робити Байдену з урахуванням контексту відносин між ним і Києвом? Де вистачає всього — офіційного пієтету, внутрішнього розбрату, корупції і підкилимної гри на користь Трампа і Путіна. Судячи з результату останніх перемовин з МВФ, — не дуже.
Тому розгром проросійських сил, скоріш за все, — не остання несподіванка від, здавалось би, «беззубої» «зеленої» влади. Далі буде.
