Довибори до Верховної Ради по одномандатному округу №50 у Донецькій області, які провели через те, що колишній нардеп Руслан Требушкін минулого року став мером Покровська, виграв Андрій Аксьонов, мер Добропілля і кандидат від партії «Порядок». 29 березня Центральна виборча комісія опрацювала всі дільничні протоколи. За Аксьонова проголосувало 65% виборців. Друге місце (13%) посів Валентин Рибін, що балотувався від «Партії Шарія». На третьому місці (7%) — кандидат від «Європейської солідарності» лікар і волонтер Юлія Кузьменко.
Яскрава персона
Андрій Аксьонов — не лише лідер перегонів, але й найбільш колоритна фігура серед їхніх учасників. Його звинувачують у тому, що 2014 року, займаючи посаду мера смт. Новодонецьке (околиця Добропілля), він не чинив опору проведення у селищі російськими найманцями «референдуму» про відділення Донбасу. Коли почалася війна, Аксьонов втік до окупованого Криму і там отримав російський паспорт. Втім, сам Аксьонов факт набуття російського громадянства відкидає.
Як би там не було, у 2015-му він повернувся до Добропілля, щоби взяти участь у виборах міського голови. «Почитайте, що таке референдум, у Вікіпедії написано. Це було, може, соцопитування. Або що це взагалі було? Як я міг допомагати або підтримувати? Його не було», — так Аксьонов тоді пояснював свій внесок у створення ДНР. Напевне, силові структури це пояснення задовольнило.
Правда, у травні 2018-го Аксьонову повідомили про підозру у підробленні офіційних документів задля незаконного відвідування Криму. У січні 2019-го його по цій справі відправили під нічний домашній арешт строком на два місяці.
В 2020-му майбутній нардеп став фігурантом ще однієї справи — суто майнової. Як свідчить ухвала Слов`янського міськрайонного суду, за дорученням Аксьонова Добропільська міська рада склала завідомо неправдивий договір купівлі стели з символами Добропілля вартістю 160 тис. грн, усвідомлюючи, що даний товар фактично поставлятися не буде.
Варто відзначити, що на довиборах Аксьонов балотувався від партії «Порядок». Лідер політсили — Муса Магомедов — депутат ВР від «Опозиційного блоку», який до обрання в Раду був одним з топменеджерів Ріната Ахметова: працював гендиректором Авдіївського коксохіму холдингу «Метінвест».
У Покровську розташований один з ключових активів «Метінвесту» — шахтоуправління «Покровське», виробник дефіцитного після окупації ОРДЛО коксівного вугілля. Коли осередок «Порядку» тільки з'явився у Покровську, інформагентство «Вчасно» зазначило, що перші «лайки» на її Facebook- сторінку йшли з акаунтів користувачів, які так чи інакше мають відношення до «Метінвесту».
Цікаво і те, що партія «Порядок» виникла у 2017-му році як результат перейменування партії «Розумна сила України». Назва «Розумна сила Україна» досить схожа на назву іншої партії — «Розумна сила». Більш за те, пошуковий запит в Google «Розумна сила Україна» веде на інтернет-сторінку партії «Розумна сила». До складу останньої входить значна кількість колишніх силовиків часів Януковича. Ця партія також відома тим, що її представники у 2018 році відвідували окуповані райони Луганської області та підписували з місцевими жителями якусь «народну Декларацію про мир» з вимогами до української влади «припинити війну». «Мир потрібен всім, крім керівників України. Тому що їм війна вигідна, вона наповнює їхні гаманці, дає можливість маніпулювати українським суспільством. Це криваві гроші на смертях громадян», — йдеться в заяві політсили з цього приводу.
Л — логіка
З електоральної точки зору результати виборів не є несподіванкою. «Український інститут майбутнього» наприкінці березня опублікував результати всеукраїнського дослідження «Соціально-політичні настрої українців, ІІ хвиля».
З нього випливає, що на Донбасі найбільша частка людей вважає, що країна рухається в неправильному напрямку — 75% (в центрі — 61%). Війна турбує тут 40% населення (на півдні — 25%). Саме тут, на Сході, найбільша частка людей, які називають Росію країною можливої імміграції — 13% з тих, хто готовий виїхати з України. Коли респондентів запитали про їхню думку щодо санкцій проти Віктора Медведчука і його сім'ї, то на заході санкції підтримали 57% опитаних, в той час як на Донбасі — лише 15%.
Іншими словами, допоки Київ міркує про перспективи реінтеграції ОРДЛО, підконтрольний Україні Донбас демонструє латентну орієнтацію на Москву. Багато в чому такі настрої визначає стан гаманців тутешніх жителів, оскільки в приватних розмовах це головна причина обурення. До неї додається обговорення порізаних на металобрухт заводів. А якщо йдеться про людей старшого покоління (а саме вони становлять ядерну аудиторію будь-яких електоральних процесів), — додається ще й риторичне питання: «Що вони [від Кравчука до Зеленського] за 30 років змінили на краще?».
Муса Магомедов заявляв у серпні минулого року, що принципова відмінність їх політсили «в тому, що ми збираємося вирішувати проблеми не десь там в кабінетах в Києві, а в маленьких містах, селах». Гра на місцевому патріотизмі — саме те, що зараз працює.
За цих вихідних даних немає нічого дивного, що народ готовий голосувати за людей, яких він вважає «соціально близькими», — таких, що протиставляють регіон центру. Саме до них і належить Андрій Аксьонов.
В одному ряду зі Штепою
Казус Аксьонова слід розглядати в одному ряду з долями таких знакових фігур, як Олександр Єфремов та Неля Штепа. Судять їх довго і нудно. Причому так, що Штепа вже звернулася до Європейського суду з прав людини, і той у жовтні 2019-го вирішив, що Україна за зволікання у розгляді її справи повинна виплатити ексмерові Слов'янська €2,6 тис. як моральну компенсацю і €1 тис. як компенсацію судових витрат. Тяганина з Єфремовим теж досить «довгограюча» і невизначена. 18 березня цього року він виступав на засіданні Старобільського райсуду у справі про захоплення Луганської ОДА в березні 2014 року вже як свідок.
Обидва — і Штепа і Єфремов, — незважаючи на хмари, що нависають над ними, цілком впевнено грають у вибори і політику. Єфремова навіть включили до списку «Оппоблока» під №10 перед парламентськими виборами 2019-го. Перебування в СІЗО перекреслило ці політичні плани, але самі по собі вони дуже симптоматичні.
Штепа ж у жовтні минулого року боролася за крісло мера Слов'янська. До другого туру не пройшла. Однак, оскільки «не зберігала всі яйця в одному кошику» і робила відразу кілька ставок, була обрана депутатом міськради від «Партії миру і розвитку», яку очолюють Борис Колесніков та Вадим Новінський. Правда, пізніше партія оголосила про позбавлення її депутатського мандата. Причина — Штепа врозріз з позицією керівництва підтримала кандидата на посаду мера Слов'янська від ОПЗЖ Павла Придворова. Той нібито пообіцяв їй посаду в мерії.
Як Штепа, так і Єфремов вдають з себе мало не рятівників вітчизни. «Мені дійсно не соромно і по сьогоднішній день. Адже я робив усе можливе для того, щоб запобігти тому, що потім сталося!», — стверджував у 2018 році Олександр Єфремов в інтерв'ю «Лівому берегу».
«Ви сьогодні розглядаєте справу по сепаратизму проти справжнього патріота, єдиної жінки, яка боролася за те, щоб не було війни», — заявила Штепа, даючи свідчення в Орджонікідзевському райсуді Харкова в середині лютого поточного року.
Зрозуміло, українська Феміда мусить бути безсторонньою, — з непроникною пов'язкою на очах. Однак те, як вона діє відносно цих двох персон, наводить на думку, що Феміда не тільки сліпа, але також глуха і взагалі недієздатна. І поки вона перебуває в такому стані, казуси на кшталт «Аксьонова обрали до Ради» триватимуть.
Чи варто вірити маршалу Петену?
Мабуть, всі бачили фото, на яких голять голови парижанок, що під час окупації вступали в зв'язок з німцями. Звичайно, лише французи можуть судити, наскільки справедливе таке покарання. Принаймні, ці бідні жінки не кричали напередодні вторгнення німців: «Гітлер, введи війська!».
Втім, існують фігури, які заплямували себе куди більш ганебним для Франції колабораціонізмом, ніж постільний. Перш за все — це маршал Філіп Петен, який очолював в роки війни режим Віші на півдні країни. Саме Петен, після зустрічі з Гітлером у жовтні 1940-го, закликав Францію «співпрацювати» з нацистами.
Коли в липні 1945-го над маршалом почався суд, він виголосив промову, в якій намагався всіх переконати, що перемир'я врятувало Францію і завдяки йому союзники зберегли контроль над Середземномор'ям. Він називав себе «щитом Франції, який хотів позбавити країну від найгіршого результату», а генерала де Голля — «мечем Франції, який взяв у свої руки боротьбу за звільнення країни ззовні». Але Петена все ж засудили, хоча і замінили смертну кару, яку вимагало звинувачення, на довічне ув'язнення.
Чи був правий Петен, коли в 1940-му стверджував, ніби Великобританія приречена, а мирний договір з Німеччиною — єдине можливе рішення? Зрештою, так на початку війни думало багато французів. Подібні помилки можна пробачити пересічним громадянам. Але не людям, які перебували при владі. Саме тому Петена суд не виправдав.
Не може бути виправдання й Аксьонову з Єфремовим і Штепою. Їм так само немає підстав вірити, як і Петену в 1945-му. Сенс цієї історичної паралелі — не кровожерливість. Люди, які були при владі, повинні відповідати за скоєне. І самоціль тут — не тюремний термін. А те, щоб вони більше ніколи не отримали владу, у жодній якості. Тому що й наступного разу в подібній ситуації вчинять так само. А для нинішнього Донбасу і нинішньої України це вкрай небезпечно. Незасуджені сепаратисти породжують нових сепаратистів. І ті так само прагнуть влади.
Розуміння того, що подібні речі слід припиняти, продемонстрував і Європарламент, коли на початку березня цього року позбавив недоторканності Карлеса Пучдемона, колишнього главу уряду Каталонії і двох його соратників. Тепер їх можуть видати Іспанії, де їм загрожує в'язниця за проведення референдуму про незалежність 2017 року. Хоча Каталонія в 2017-му не вмилася кров'ю, як Україна в 2014-му.
