404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Заповітам Мао Цзедуна — вірні. Навіщо Арахамія розсипався в похвалах Сі Цзіньпіну
Колаж: Марія Ємельянова

Голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія заявив, що їхня політсила має намір переймати досвід Комуністичної партії Китаю (КПК) в управлінні економікою і побудові держави. Цю новину розтиражувало китайське державне інформагентство «Сіньхуа», оскільки про плани «слуг» запозичити управлінську мудрість Пекіна політик сказав в інтерв'ю китайським ЗМІ.

Сказав він це 1 липня, після презентації українського видання книги Сі Цзіньпіна, лідера КПК, «Сі Цзіньпін про державне управління».

Особливої ​​пікантності ситуації додало те, що ще пару років тому, до походу в політику, Арахамія був більше відомий українцям під псевдонімом Девід Браун — і сповідував лібертаріанські цінності, в тому числі говорив про необхідність зменшити вплив держави на суспільне життя.

У соцмережах відразу з'явився мем: Арахамія у френчі і кепці епохи «Культурної революції» і «Великого стрибка». Виглядає так, ніби йому щойно повідомили про провал відразу двох кампаній — з масового відстрілу горобців і «міні-домни — у кожен двір!».

Realpolitic і нічого особистого

Той, хто дорікне Арахамії за лицемірство і утилітаризм, матиме рацію лише частково. Врешті-решт він цілком міг бути щирим. Так, як були щирими паризькі студенти, які спричинили французьку революцію 1968 року з гаслом «Будьте реалістами — вимагайте неможливого!» і «Червоною книжкою» Мао в кишені. Їх точно не можна звинуватити в тому, що вони в обмін на захоплення Мао намагалися отримати дешеві кредити. Які до біса кредити від китайців у розпал їхньої «Культурної революції»!

Презентація книги Сі Цзіньпіна

Але навіть якщо допустити, що істинним мотивом Арахамії стали кредити для «Великого будівництва» в обмін на похвалу голови Сі, як можна йому за це дорікати?! Презентувати пафосну книгу диктатора в обмін на преференції — це не Арахамія придумав. Наприклад, у 2003 році в Україні урочисто презентували «Рухнаму» «Туркменбаши» Сапармурата Ніязова. Ну а як інакше? Хіба можна було втратити можливість донести до українців, що Марка Ліцинія Красса знищили туркмени. І колесо разом з возом винайшли теж вони. І перша виплавка руди — теж за ними. Як можна таке оминути?! Особливо якщо Ашгабад — четвертий у світі експортер паливних ресурсів.

У 2003 році в Україні урочисто презентували «Рухнаму» «Туркменбаши» Сапармурата Ніязова

І це лише Туркменістан! Що ж говорити про Китай, світову супердержаву? Звичайно, потрібно славити і їхню систему, і їхнього нинішнього «керманича». Водночас не помічаючи, що у Китаї існують табори для мусульман-уйгурів, цифрова диктатура і придушення свобод. Зрештою, realpolitic неминуче натикається на необхідність розділити економіку і «все інше».

Захоплення цифрами

Якби не заява Арахамії про те, що він захопився мудрістю голови Сі ще рік тому, можна було б подумати, що голова фракції «Слуг» надихнувся недавньою публікацією в Nikkei Asia. Там 1 липня цього року вийшла стаття «100-річна історія КПК з точки зору ВВП: правління, підтримане економічним зростанням». «Сформована 13 людьми у 1921 році, організація значно розширилася і тепер змагається з США за світову гегемонію. Правління партії пережило безліч бурхливих періодів і подій, таких як «Великий стрибок», «Культурна революція» і розгром на площі Тяньаньмень. А в останні десятиліття її підтримувало зростання економіки країни, яка зараз є другою за величиною в світі. Ось вам погляд на світло і тінь історії партії, яка багато в чому змінилася протягом поколінь і тепер спрямована до авторитарного правління», — так починається цей текст, в якому головну роль відіграють цифри.

Одна з карикатур на Арахамію

Після смерті Мао Цзедуна у 1976 році ВВП Китаю становив $154 млрд. У 2002-му, коли крісло генсека посів Ху Цзіньтао, що заявив про особливу увагу до усунення нерівності, ВВП Китаю становив уже $1,5 трлн — величезний стрибок. У 2012-му, коли до влади прийшов Сі Цзіньпін, китайський ВВП досяг позначки $8,5 трлн.

Відтоді зростання лише набирало обертів. 2020-й, незважаючи на локдауни, Китай завершив з ВВП $ 14,7 трлн. А в I кварталі цього року даний показник виріс на 18%, побивши рекорд, зафіксований в I кварталі 1993-го: 15%.

Сліпий, як Фейхтвангер

Все це може видаватися шалено привабливим. Майже так само, як перед II світовою війною приваблювало промислове зростання в Третьому Рейху і СРСР. Тоді на Заході деякі інтелектуали навіть купилися на цю «вітрину». Про «шорсткості», звичайно, писали, бачили прояви «обожнювання особистості» правителів. Але загалом подавали картину того, що відбувається, з прихильністю: експеримент начебто доводив свою спроможність.

Пам'ятник книзі «Рухнама» Туркменбаши

Ліон Фейхтвангер, який написав книгу «Москва, 1937 рік», навіть дорікав своїм закордонним колегам, що вони «чіпляються до Радянського Союзу». Фейхтвангер особисто був присутній на процесі над «троцькістами» і заявив, що процес «переконав мене у винності обвинувачуваних». Так, саме так. А щодо диктатури, то німецький письменник не без задоволення переказав жарт одного радянського філолога: «Демократія — це панування народу, диктатура — панування однієї людини. Але якщо ця людина є таким ідеальним виразником народу, як у нас, хіба тоді демократія і диктатура — не одне й те саме?».

Демократія — це панування народу, диктатура — панування однієї людини. Але якщо ця людина є таким ідеальним виразником народу, як у нас, хіба тоді демократія і диктатура — не одне й те саме?

За наказом Сталіна друк книги «Москва, 1937 рік» організували всього за добу. З накладом — не скупилися. Політична короткозорість, що перетворює людину на «корисного ідіота», завжди непогано оплачувалася тоталітарними режимами.

Втім, зараз мова не про те, чи коректно уподібнювати сьогоднішній Китай до Радянського Союзу сталінських часів. Мова про те, що в довгостроковій перспективі досягнення тоталітарних держав можуть виявитися не такими райдужними, як це бачиться на більш коротких відрізках часу. І в умовах такої невизначеності завжди важливо пам'ятати про жертви, які вожді легко приносять на вівтар «процвітання».

Кого призначать «уйгурами» в Україні?

Один з коментаторів у Twitter, який взяв собі нік на ім'я протагоніста роману Германа Гессе «Гра в бісер», — Йозеф Кнехт, написав після публікації «Сіньхуа»: «Судячи з інтерв'ю Арахамії, нам варто готуватися фактично до однієї правлячої партії «Слуга народу», кількох партій-сателітів і забороні опозиційності. А також готуйтеся до смертної кари».

Перебільшення? Напевно. Але все ж показово, що досвід піднесення Китаю нерідко надихає людей, схильних до насильства. Наприклад, Брентон Таррант, який убив 51 людину в новозеландському Крайстчерчі, назвав КНР державою, яка за своїми соціальними та політичними цінностями стоїть найближче до намальованого ним ідеалу. «Чи збільшує етнічне різноманіття міць держави? Китай буде державою, що домінує цього століття, — пише Таррант у своєму маніфесті. — Як вони домоглися цього, якщо ніякого різноманіття у них немає? Різноманітність не дає жодної сили. Її дає єдність, мета, довіра, традиції, націоналізм».

Протести проти дискримінації уйгурів / Getty Images

Навряд чи Таррант має рацію у висновку, але він має рацію в тому, що керівництво Китаю намагається уніфікувати країну — соціально, національно і політично, — зробивши її громадян слухняними гвинтиками.

У 2018-му Пекін визнав наявність у країні «виховних установ», де уйгурам-мусульманам «допомагають привести в порядок думки і виправити поведінку». Комісія ООН з прав людини в серпні того ж року отримала інформацію про те, що саме роблять «вихованці» для досягнення цієї «благої» мети: вони співають революційні пісні, вивчають ідеї Сі Цзіньпіна і говорять китайською мовою, яка їм не рідна.

За словами ж 29-річного Аблета Турсуна Тохти, який провів у таборі всього місяць (удача, яку можна пояснити лише тим, що це був ще ранній етап системи «перевиховання»), їх змушували виконувати пісню «Без Компартії не може бути нового Китаю» і вчити китайські закони. «Тих, хто не міг їх правильно розповісти напам'ять, били», — говорить він. Екзекуцію влаштовували і тим, хто був недостатньо жвавий на ранковій пробіжці. Їх заводили в спеціальну кімнату з двома охоронцями: «Один бив ременем, другий — просто штовхав».

Згідно з даними комітету ООН з ліквідації расової дискримінації, в «табори перевиховання» відправили від 800 тис. до 2 млн мусульман-уйгурів і казахів

Загалом, згідно з даними комітету ООН з ліквідації расової дискримінації, в «табори перевиховання» відправили від 800 тис. до 2 млн мусульман-уйгурів і казахів.

Може, Арахамія, коли говорив про те, що буде переймати досвід КПК, мав на увазі, що заради досягнення загального благоденства незадоволених «слугами» українців потрібно відправити на перевиховання в табори?

А сам він ким би був?

Гаразд, облишимо формулу «Ліс рубають — тріски летять». Зрозуміло ж, що голова фракції «слуг» не це мав на увазі. Тоді що? Може, блискучі основи партійного будівництва? Адже він, як пише «Сіньхуа», «високо оцінив той факт, що, незважаючи на величезну територію Китаю, КПК представлена в кожному населеному пункті країни», і «цей досвід неодмінно потрібно переймати». На жаль, досвід партбудівництва в Піднебесній не вичерпується географією.

Сі Цзіньпіна називають типовим «кронпринцем»

Є ще принципи. Один з них полягає в тому, що всередині КПК існує так звана «партія кронпринців». Так називають неформальне угруповання дітей і родичів представників вищого керівництва КНР. Нинішній керівник країни, на думку незалежних експертів, типовий «кронпринц» — син відомого діяча КПК Сі Чжунсюня. У 1959-1962 роках той був заступником голови Держради КНР. Потім, щоправда, потрапив в опалу. Пройшов в'язницю, але у 80-х став членом Політбюро ЦК КПК. Загалом, династія. Може, це те, що варто було б перенести «слугам» на український ґрунт?

Однак якби це здійснили до останніх президентських виборів, питання, чи вдалося б самому Арахамії потрапити у владу. Тому що КПК — це про утримання влади в країні з використанням інструментів, що лежать за межами демократичного канону.

І про корупцію

Можливо, Арахамія мав на увазі блискучий досвід боротьби китайської влади з корумпованими чиновниками? З чуток, таких там не тільки страчують, але і відразу ж після цього «розбирають на запчастини» у спеціально обладнаних реанімобілях. І ця справа в Піднебесній поставлена на потік.

Але і тут є свої нюанси. Задовго до успіху «кронпринца» Сі Китаєм правила «шанхайська кліка», уособленням якої був голова КПК Цзян Цземінь. У 2003 році він увів до керівництва КПК багатьох своїх людей. Але потім налагоджений механізм почав давати збій. І коли Цзян Цземінь пішов з поста глави КНР, то, як говорили в кулуарах 17-го партз'їзду, «самого Цзян Цземіня і членів його сім'ї не притягли до відповідальності за корупцію тільки тому, що це кинуло б тінь на всю партію».

Страта у Китаї

Сі Цзіньпін, який став генеральним секретарем партії у 2012 році, розгорнув «антикорупційну» кампанію, пообіцявши розправитися з «тиграми» та «мухами» — як з впливовими лідерами, так і з чиновниками низького рівня. Однак його задум, як пише Nikkei Asia, «також мав аспект політичної боротьби, оскільки партійні кадри, які дистанціювалися від Сі, стали мішенню».

Незважаючи на, здавалося б, драконівські заходи у боротьбі з цим злом, Пекін — з його «особливою» партійною організацією — так і не зміг потрапити хоча б у першу 50-ку країн рейтингу сприйняття корупції. Він ділить 78-й рядок разом з Кувейтом і Бахрейном. Це, звичайно, краще, ніж 117-е місце України, але навряд чи підстава для того, щоби брати Китай за зразок.

Пекін — з його «особливою» партійною організацією — так і не зміг потрапити хоча б у першу 50-ку країн рейтингу сприйняття корупції. Він ділить 78-й рядок разом з Кувейтом і Бахрейном. Це, звичайно, краще, ніж 117-е місце України, але навряд чи підстава для того, щоби брати Китай за зразок

Особливо якщо врахувати, що, коли товариш Сі прийшов до влади, КНР займала 80-ту сходинку. Стільки років, стільки зусиль — і ніякого «Великого стрибка». Це не дивно — проблема лежить всередині самої системи.

Підсумовуючи: поки що не дуже зрозуміло, який саме досвід КПК припав до душі Арахамії. І як саме «слуги» збираються переносити його з берегів Янцзи на береги Дніпра. І що взагалі спільного у наших країн, крім того, що обидві знаходяться на планеті Земля і торгують одна з одною?

Втім, зачекайте! І там, і там є правляча партія. І для кожної з них, як сказав Арахамія, девізом є служіння народу. Все, тепер зійшлося! Країна може спати спокійно. Якщо, звісно, не думати про кредити, які їй доведеться Пекіну віддавати. Швидше за все — українською землею.

За завітами Ілліча. Чотири країни, у яких роблять вигляд, що будують соціалізм
Віднесені чорним ринком
Вакцинна дипломатія. Той, хто сьогодні краще за інших зіграє роль рятівника людства, завтра пожне геополітичні плоди