Підвищення цін на енергоносії може бути лише наслідком ринкових коливань. А ось тарифи природної монополії — облгазу — змінює регулятор. І чомусь лише у бік підвищення. Як наслідок, тарифи за доставку і розподіл газу становлять до чверті кінцевого рахунку, який сплачує споживач.
Наприклад, минулого року ціна на газ на світовому ринку впала. Але кінцевий споживач це практично не відчув, бо тарифи за транспортування і розподіл палива «зжерли» більшу частину здешевлення.
До останнього моменту особливого спротиву це не викликало, адже кінцеві рахунки на оплату газу не зростали. Проте зараз, коли ціна на паливо виросла з об’єктивних причин, а на додаток в черговий раз підвищили тарифи на транспортування і розподіл, ігнорувати це стало вже неможливо.
Треба врешті-решт зрозуміти: проблема рахунків за газ — це не так проблема цін на паливо, як свавілля монополій, схем та неефективності у системі постачання. Те саме стосується й отриманого за допомогою цього палива тепла, за яке, власне, і сплачує переважна кількість кінцевих споживачів. Тут істотним фактором є місцеві теплокомуненерго — напрочуд монопольна галузь, з реформи якої потрібно було б починати усі реформи ЖКГ.
Саме втрати в тепломережах становлять левову частку збитків теплоцентралей, чого, наприклад, немає у випадку з автономними котельнями. І ті, й ті отримують газ за однаковою ціною, але на виході тарифи монополістів відчутно вищі.
Наприклад, будинок, в якому я мешкаю, опалюється автономно, перебуваючи під управлінням ОСББ. Ми платимо за тепло на третину менше, ніж сусідні будинки, що мають центральне опалення від місцевого монополіста. Останній, до речі, свого часу вже перебував у стані банкрутства, бо кілька років поспіль місцеві шахраї збирали зі споживачів оплату, не розраховуючись за газ із постачальником.
Те саме стосується монополістів на ринку транспортування газу та електроенергії. Там тариф визначається формально незалежним регулятором на підставі «собівартості», заявленої монополістом, ще й з відшкодуванням капітальних витрат у вигляді так званих RAB-тарифів. Їх у 2016 році запровадили нібито за «європейським зразком» внаслідок активного лобіювання власників облгазів та обленерго.
Проте тарифи залишилися непрозорими, складові «собівартості» контролює НКРЕКП, але хто контролює контролера — залишається річчю в собі. І якщо за Порошенка реформувати цю галузь заважали дружні олігархи (як загальнонаціональні, так і місцеві), які мали її за годівничку, то що заважає проводити реформи паралельно з підвищенням цін зараз? А щось, очевидно, знову заважає…
І, найголовніше, чому хиби газової політики уряду не міняються з самим урядом? Будь-яку реформу, яка вимагає «жертв», можна здійснювати виключно зверху вниз. Ніколи навпаки. Не можна однією рукою підвищувати тарифи, а іншою давати компаніям Ріната Ахметова «Роттердам+», «зелений тариф», або взагалі давати експлуатувати монополію на енергоринку.
Отже, в справі споживчих цін на газ чинний уряд припускається тих самих помилок, що й «попєрєдніки». З тією лише різницею, що Зеленському не пробачать те, що пробачали Порошенко. Тим більше не пробачать те, що останньому не пробачили.
