«Ворота пекла» — так називають западину Данакіль, що на кордоні Ефіопії і Еритреї в Африці. Це одне з найсуворіших місць на планеті, де середня річна температура становить +35 °C. Земля там щедро всіяна сірчистими гарячими джерелами, кислотними водоймами і соляними полями. Жахливе місце за стандартами Землі. І справжній курорт порівняно з Венерою.
На сусідній планеті температура сягає +470° C — це більш ніж достатньо, щоби плавити свинець, який тут випадає у вигляді снігу. Щільна атмосфера Венери складається переважно з вуглекислого газу, а в її небі утворюються хмари з сірчаної кислоти. Тиск на поверхні настільки високий, що на Землі подібний є хіба що в океанах приблизно на глибині 1,5 км.
Словом, якщо Данакіль — ворота пекла, то, схоже, вони відкриті саме у напрямку Венери. І все ж група британських і американських вчених виявила потенційні ознаки життя на другій від Сонця планеті. Як таке можливо? І де ще в Сонячній системі могло причаїтись життя?
Венера
Почнемо з того, що готуватися до зустрічі з венеріанською делегацією поки зарано. Вчені знайшли не саме життя. Навіть не залізні докази його існування. Швидше, сліди, які теоретично життя могло залишити. Проаналізувавши хімічний склад атмосфери, науковці виявили в ній отруйний газ фосфін. Та ще й у концентрації в тисячі разів більшій, ніж на Землі. Це дивує, адже сонячні промені і кислота венеріанської атмосфери мусили б легко руйнувати його. Значить, на планеті слід шукати його активне джерело.
На Землі у фосфіну їх два. Перше — природне: газ виробляють бактерії у бідних на кисень екосистемах, наприклад, болотах. Друге — промислове виробництво.
То звідки ж фосфіну взятися на Венері, та ще й в такій великій кількості? У авторів відкриття є кілька варіантів відповіді. Вони спочатку вважали, що в процесі можуть брати участь блискавки, вулканічна активність і навіть метеори. Зрештою, відкинули ці версії і зосередилися на двох ймовірних поясненнях. Або на Венері триває якась хімічна активність, природа якої поки незрозуміла, або ж газ має біологічне походження.
«Дуже складно пояснити присутність фосфіну без життя», — каже Джейн Грівз, астроном з Кардіфського університету, яка очолювала групу відкривачів.
Це не означає, що в майбутньому подібного пояснення не відшукають — в науковому співтоваристві вже дебатують з приводу знахідки. Але сама ймовірність існування життя на Венері — аж ніяк не фантастика, незважаючи на жахливі умови на планеті.
По-перше, вона не завжди була такою. У глибокому минулому на Венері могли існувати океани води у рідкому стані, а умови були цілком придатними для підтримання життя. По-друге, дослідники давно придивляються до венеріанських хмар, оскільки тут можна відшукати більш дружнє середовище. На висоті приблизно 55 км тиск наближається до земного, а температура становить близько +30° C.
Ще в 60-х роках минулого століття американський астроном Карл Саган припустив: у цих хмарах можуть існувати мікроорганізми. Теорія живе донині, вчені продовжують над нею розмірковувати. Тільки минулого місяця астрономи з Массачусетського технологічного інституту припустили, що венеріанські мікроби живуть в хмарних краплях. Вони разом з краплями то опускаються ближче до поверхні і висихають, то піднімаються вгору і активізуються.
Це пояснення, як і саме існування живих організмів на Венері, суто теоретичне. Але очевидно, що найближчим часом вчені пильніше придивлятимуться до пекельної планети.
Марс
Так, сьогодні увага прикута до Венери, але зазвичай, коли мова заходить про позаземне життя в Сонячній системі, у розмовах неодмінно спливає Марс. Ще пару століть тому люди вважали, що на Червоній планеті процвітає розвинена цивілізація. Письменники-фантасти завзято культивували цю думку. З поверхні Землі ідея здавалася гарною. Дослідницькі апарати США і СРСР, які почали літати до Марсу в 60-х роках минулого століття, показали, що це враження хибне. Поверхня планети — холодна кам'яниста пустеля, де життя немає. Але воно могло там існувати.
Раніше, приблизно 3,8 млрд років тому, Марс був набагато теплішим, його атмосфера — товщою, а на поверхні хлюпотіли океани води. За десятиліття досліджень з Землі і з космосу вчені накопичили чимало доказів того, що тут таки були умови для появи живих організмів. Тепер шукають їхні сліди — окремі хімічні елементи (наприклад, азот або фосфор) або органічні сполуки. Словом, все, що могло залишити після себе життя. Наприклад, зараз до Марсу летить дослідницький апарат Perseverance, для якого це одна з основних цілей. Знайти щось більше на поверхні планети вчені не розраховують.
Але це не означає, що шанси наявності марсіанського життя дорівнюють нулю. Просто шукати бажане варто не «на» планеті, а під її поверхнею. Зокрема, кілька років тому група італійських вчених припустила, що під льодовиком на Південному полюсі Червоної планети є прихований резервуар з рідкою водою, умови в якому можуть підходити для існування мікроорганізмів.
Існує й інша теорія. Деякі вчені вважають, що марсіанські істоти спроможні жити у величезних підземних печерах, утворених лавовими потоками. У таких місцях немає згубного впливу сонячної радіації, зате міг зберегтися водяний лід. Тож коли Марс почав перетворюватися на пустелю, життя цілком могло перебратися сюди.
Енцелад
У пошуках позаземного життя астрономи не обмежуються найближчими сусідами своєї планети. Наприклад, дослідників дуже цікавить напрямок Сатурна. На планеті занадто суворі умови, щоби життя, яким ми його знаємо, могло там бути присутнім. Інша справа — супутники Сатурна. Їх аж 82 — більше, ніж у будь-якої іншої планети Сонячної системи — і на деяких може існувати життя. Енцелад — якраз з таких.
Поверхня супутника — суцільний лід, але зовнішність буває оманливою. Під суворою оболонкою на глибині 20-25 км знаходиться справжній океан. Приливні сили, що виникають через рух Енцелада навколо Сатурна, дають тепло, тож він не замерзає.
Часом вода струменями виривається на поверхню, як з гейзерів на Землі. Дослідження міжпланетного зонда Cassini показали, що в цих викидах містяться хімічні елементи і сполуки, необхідні для життя. Та й часу на те, щоб з'явитися, у нього було достатньо. Вважається, що вік підлідного океану Енцеладу становить 1 млрд років. У випадку з Землею для зародження життя цього часу вистачило.
Європа
Втім, ми трохи забігли вперед. У зовнішній області Сонячної системи є кандидат на роль колиски життя, ближчий, ніж Енцелад. Це Європа — один із супутників Юпітера. Ще один крижаний світ, під поверхнею якого прихований океан води у рідкому стані. Астрономи вважають, що на супутнику є і необхідні хімічні інгредієнти, і джерело енергії. А, значить, може бути і життя. І навіть більш високого ступеню, ніж мікроби.
Такої думки дотримується ректор Ліверпульського університету Хоупа Моніка Грейді. Вона вважає, що живі істоти на Європі можуть за рівнем розвитку відповідати земним восьминогам. З одного боку, космічні восьминоги —це вже занадто й аж трохи лячно. Але NASA описує супутник як одне з найбільш багатообіцяючих місць для пошуків життя в Сонячній системі.
Титан
Повернемося до супутників Сатурна і поглянемо на Титан. Це єдиний супутник у Сонячній системі з досить щільною атмосферою. Як і на Землі, в ній переважає азот. На Титані є і хмари, і дощі, і ріки, і моря. Звучить прекрасно, тільки водойми супутника заповнені рідкими метаном і етаном, а температура на поверхні становить –179°C. Титан — не зовсім гостинний світ, але є надія на те, що навіть тут присутнє життя.
Вчені вважають, що на цьому супутнику під поверхнею є океан, де можуть мешкати мікроорганізми, схожі на тих, що відомі людям. Окрім того, у метанових водоймах Титана могло оселитись життя в незнайомих для нас формах.
Що це означає? Наприклад, на Землі клітини живих організмів оточені мембраною, необхідною для захисту від зовнішнього середовища, яка складається з білків і ліпідів. Щоби зберегтися на Землі, такого захисту достатньо, а для виживання в жорстких умовах Титана — ні. Тут оболонка повинна збиратися з іншого «тіста». Кілька років тому дослідники NASA припустили, що на супутнику будматеріалом клітинних мембран міг би виступити акрилонітрил, який на Землі застосовують у виробництві пластмаси та каучуку. Сам матеріал на супутнику є, але, на жаль, цьогоріч учені з Швеції з'ясували, що потрібні структури все ж таки з нього не утворилися.
У 2026-му NASA відправить на Титан дослідницький апарат Dragonfly. Можливо, він дасть відповідь на питання, як виглядають і функціонують невідомі нам форми життя. Невідомі — поки що.
