Перехід із сьогодення в майбутнє відбувається непомітно. Здавалося б, зовсім недавно поскрипування модема неодмінно супроводжувало доступ до інтернету, «змійка» у кнопковій «Нокії» була кращою розвагою, а ранок починався без стрічки Facebook. Складно пригадати, в який конкретно момент сучасніші технології змінили це для кожного з нас. Так само непомітно у світі почалися нові місячні перегони. Чи поки не почались?
Зіткнення титанів
З роками відшукати точки відліку легше. Для космічних перегонів XX століття такою точкою став жовтень 1957-го року, коли СРСР запустив перший штучний супутник Землі, який так і називався, — «Супутник-1». США кинулися навздогін, та ініціатива була не на їхньому боці.
Лише за два роки змагання вийшло за межі земної орбіти. У 1959-му радянські апарати «Луна-1» і «Луна-2» досягли супутника нашої планети. Перший пролетів поруч з ним, другий потрапив на його поверхню.
Для Штатів переломним моментом в перегонах стала промова президента Джона Кеннеді в травні 1961-го. Виступаючи перед конгресом, глава держави, який на той час мешкав у Білому домі лише кілька місяців, поставив за мету висадити людину на Місяці і повернути її на Землю до кінця десятиліття. Земний супутник став умовною фінішною рискою в космічному змаганні наддержав.
Після цього американська космічна програма «Аполлон», запущена за рік до історичного виступу Кеннеді, понеслася що є сили. У 1961-му молоде NASA витратило на неї $1 млн, а через 4 роки агентство розлучалося з такою сумою кожні три години. Загалом США витратять на «Аполлон» близько $25 млрд (понад $150 млрд на сьогодні), але витрати себе виправдають.
У липні 1969-го астронавти Ніл Армстронг і Едвін «Базз» Олдрін увійшли в історію як перші люди на Місяці. Перегони до супутника завершилися перемогою американців, але NASA продовжувало відправляти туди людей аж до 1972-го року. За цей час шість місій успішно дісталися Місяця. 12 людей гуляли його поверхнею.
Паралельно СРСР надсилав до супутника автоматичні дослідницькі апарати (зонди і місяцеходи), та інтерес до нього почав згасати. У 1975-му зустріч на орбіті кораблів «Союз» і «Аполлон» поклала край космічним перегонам і наддержави надовго залишили Місяць в спокої. Сьогодні інтерес до нього прокинувся знову. І кількість охочих дотягнутися до нього набагато збільшилась.
Людне місце
У 2022-му на Місяць має сісти японський дослідницький апарат SLIM. Країна Вранішнього Сонця вперше спробує здійснити м'яку посадку на супутнику. Після 2023-го стартує нова місія LUPEX, що передбачає доставку посадкового апарата і місяцехода. Це спільний проект Японії та Індії, у якої вже є досвід підкорення Місяця.
У 2008-му Індія вивела на орбіту супутника дослідницький зонд Chandrayaan-1. Отримані ним дані допомогли довести існування покладів водяного льоду на полюсах Місяця. Минулого року індійці намагалися доправити на супутник посадковий апарат Chandrayaan-2, але він розбився при спробі сісти на поверхню. Втім, місцеве космічне агентство швидко забуло про втрату. Воно планує схожу місію на наступний рік. Мабуть, Індії дуже хочеться стати четвертою країною, чий апарат зробить м'яку посадку на Місяці.
Минулого року цей титул у неї ледь не відібрав Ізраїль. Щоправда, посадковий апарат цієї країни Beresheet розбився при посадці. Та ізраїльтяни не відмовилися від місячних амбіцій. Тепер вони планують більш складну місію, що включає орбітальний і два посадкових апарати, на 2024-й рік. Тоді ж на поверхні супутника має опинитися місяцехід Об'єднаних Арабських Еміратів, які останнім часом голосно заявляють про себе як про космічну державу. Перший астронавт країни вже побував на МКС. І цієї самої миті її орбітальний апарат прямує до Марса.
На найближчі роки місячні місії також заплановані у Росії і Південної Кореї. Словом, якщо в XX столітті в місячних перегонах змагалися лише два учасники, то в XXI-му на стартову лінію виходить більше «атлетів». Та фаворитів лише два.
Битва богинь
Після запуску «Супутника-1» перший голова КНР Мао Цзедун заявив: «Ми теж робитимемо супутники». Та аби включитися в космічні перегони XX століття, одного бажання було замало. Китай запустив перший супутник лише в 1970-му, а першу людину в космос відправив ще через 33 роки. Сьогодні КНР стрімко надолужує згаяне.
Про космічні успіхи Китаю гуде цілий світ. Цього року країна відправила перший дослідницький апарат на Марс і завершила формування супутникової системи навігації BeiDou (китайський аналог GPS). Наступного року вона виведе на орбіту базовий модуль власної космічної станції. Та найгарячішою темою останніх тижнів стали успіхи Chang'e — китайської програми дослідження Місяця, названої на честь міфічної богині Чан'є, якій довелося оселитися на земному супутнику через свої життєві помилки.
Перший крок в реалізації програми Китай зробив ще в 2007-му році, коли запустив орбітальний дослідницький апарат Chang'e-1. У 2010-му слідом за ним полетів зонд Chang'e-2, а в 2013-му на Місяць прибув посадковий апарат Chang'e-3 і перший китайський місяцехід Yutu. З усієї цієї техніки наразі функціонує лише Chang'e-3. Втім, справжню сенсацію викликала перша в історії посадка на зворотному боці Місяця, здійснена Chang'e-4. Разом з посадковим модулем на супутник прибув місяцехід Yutu-2 і зонд-ретранслятор Queqiao, що забезпечує зв'язок місії з Землею.
Цього року Китай запустив автоматичну міжпланетну станцію Chang'e-5 з метою збору зразків ґрунту і їх відправки на Землю. Востаннє подібну місію проводив СРСР в далекому 1976-му році. Наразі місія увійшла в фінальну стадію, контейнер з 2 кг місячних зразків ось-ось опиниться в руках китайських вчених.
Після п’яти успішних місій програма Chang'e далека від завершення. У 2020-х Китай планує ще тричі відправити дослідницькі апарати на Місяць, але амбіції країни набагато більші. Вона хоче облаштувати на південному полюсі супутника постійну базу в 2030-х. Спершу для роботів і короткострокових візитів людей. Але до 2045-го Китай планує підготувати її для тривалих місій за участю астронавтів.
Словом, плани на Місяць у Піднебесної грандіозні. Однак у її головного суперника — США — анітрохи не скромніші. У Штатів є власна місячна програма, названа на честь богині. Тільки грецької — «Артеміда». Ключова мета цієї програми — повернути американців на Місяць.
Поки Китай обережно вивчає супутник за допомогою роботів, NASA готує «на біс» висадку людини. Щоправда, перед цим агентству треба зробити багато чого: провести пару тестових польотів без спуску людей на поверхню, одночасно випробувавши нову надважку ракету-носій Space Launch System, доправити на супутник низку наукових інструментів і техніку, функціонування якої потрібно перевірити на місці, а також побудувати орбітальну станцію Gateway. По суті, це аналог нинішньої МКС, тільки біля Місяця.
За задумом агентства, астронавти зможуть користуватися станцією як перевалочним пунктом між Землею і її супутником. Вони прилітатимуть на Gateway, паркуватимуть космічний корабель Orion і сідатимуть в посадковий модуль для спуску на Місяць. Повернення додому теж відбуватиметься через станцію.
Наразі компанії Maxar Technologies і Northrop Grumman займаються спорудженням двох ключових модулів станції: енергетичного і житлового. Передбачається, що вони попрямують у космос вже в 2023-му році, де чекатимуть прибуття астронавтів «Артеміди».
NASA взагалі активно залучає приватні компанії до реалізації місячної програми — ще одна особливість місячної гонки XXI століття. Агентство зверталось до послуг приватного бізнесу і за часів «Аполлона», але тоді методи співпраці відрізнялися. NASA давало чіткі інструкції, а компанії їх виконували. Тепер агентство заохочує самостійність серед партнерів. Наприклад, Maxar і Northrop самі розробляють модулі для Gateway. Blue Origin Джеффа Безоса і SpaceX Ілона Маска теж самостійно проєктують для NASA місячні посадкові системи. Це лише пара гучних імен зі списку приватних партнерів NASA, задіяних в програмі «Артеміда». Загалом їх більше дюжини.
Після завершення всіх підготовчих робіт NASA поверне своїх астронавтів на Місяць. Це має відбутися в 2024-му, але на цьому агентство не зупиниться. Після 2024-го його астронавти літатимуть на супутник щороку. А в 2028-му NASA закладе основу бази на поверхні Місяця.
Словом, і у Китаю, і у США є великі плани щодо Місяця. І терміни їх втілення схожі. Та чи можна сказати, що між країнами відбуваються перегони? У цьому впевнені далеко не всі.
Справа честі?
Луїс Фрідман, американський астроінженер і один із засновників «Планетарного суспільства», вважає, що ніякої борні між США і КНР немає. На його думку, Китай досяг чималих успіхів в освоєнні космосу, але Америка їх «здебільшого ігнорувала». Та й «гонка не піде на користь стратегічним інтересам США», особливо з огляду на «важливіші домашні проблеми».
Це сторонній погляд, але в NASA його поділяють. «США далеко попереду. Я не бачу ніяких перегонів», — раніше заявляв директор американського космічного агентства Джим Брайденстайн, який незабаром залишить посаду.
Слова директора агентства підкріплюються цифрами. У розпал космічних перегонів XX століття в 1966-му році NASA витратило $5,9 млрд — 4,41% федерального бюджету. Такої великої частки у агентства не було ані до, ані після того. У 2019-му бюджет NASA склав $21,5 млрд, або 0,49% федерального. Але ж ці кошти йдуть не лише на місячну програму.
Скільки грошей витрачає Китай, невідомо, але оцінки експертів збігаються на сумі близько $8 млрд. І це знову-таки на всі космічні активності країни. За даними Bloomberg, в минулому році витрати китайського уряду склали $3,4 трлн. Тобто частка космічної програми склала близько 0,23% — менше, ніж у NASA.
З іншого боку, хронологія деяких подій, пов'язаних з американською місячною програмою, підштовхує інакше поглянути на ситуацію. У 2017-му президент Дональд Трамп офіційно доручив NASA повернути людину на Місяць, підписавши директиву Space Policy Directive-1. Агентство планувало досягти цієї мети в 2028-му році. Однак в січні 2019-го Chang'e-4 здійснив історичну посадку на зворотному боці супутника, а в березні того ж року віцепрезидент Майк Пенс анонсував новий термін повернення американців на Місяць: 2024-й. Можливо, гонка — занадто сильне слово, але поспіх таки помітний.
Крім того, до своїх місячних цілей США і Китай, скоріш за все, прямуватимуть окремо. Річ у тім, що NASA за законом заборонено співпрацювати з КНР. Точніше, агентство може робити це у виняткових випадках, які не загрожують витоком технологій або даних на Схід, і тільки за попереднім узгодженням з конгресом. Це ще не робить їх суперниками, та й союзниками вони бути не можуть.
Припустимо, що місячні перегони все ж таки існують. Але за чим в такому разі женуться дві могутні держави? Що чекає на них за фінішною рискою? Як і в XX столітті, сьогодні на кону стоїть престиж держави. Місячні місії ще не стали настільки частими, аби не викликати захоплення і повагу у людей з усього світу. Але на земному супутнику можна знайти дещо більше, ніж задоволення почуття національної гордості, — ресурси.
Не все те золото...
Якщо ваша уява вже намалювала золоті гори, що летять з Місяця на Землю, слід трохи вгамувати його. На сьогодні найбажанішим багатством супутника є лід. Це не тільки джерело води і кисню — життєво важливих ресурсів, необхідних для облаштування місячних баз, призначених не тільки для роботів, але і для людей.
Розкладаючи воду на кисень і водень, можна створювати ракетне паливо прямо на місці. Таким чином, Місяць здатен зіграти роль космічної заправної станції для кораблів, що прямують в глибокий космос. Наприклад, на Марс.
Звучить приголомшливо, та дещо розчаровує. Невже справа лише у воді? Не зовсім. Передбачається, що Місяць рясніє запасами гелію-3. Це ізотоп гелію, що переносить сонячний вітер. Земна атмосфера не пускає його до нас, тому на нашій планеті гелій-3 — рідкість. Інша справа Місяць, у якого немає такого захисту. Зразки реголіту (місячного ґрунту), привезені радянськими дослідницькими апаратами і астронавтами «Аполлона», вказують на те, що на нашому супутнику гелію-3 має бути багато.
Вчені припускають, що ізотоп можна використовувати в термоядерних реакторах для отримання енергії. Але як видобувати гелій-3? Як доправляти його на Землю? Чи справді він придатний для термоядерної енергетики, що поки перебуває в зародковому стані? Наразі щодо місячного гелію-3 більше питань, ніж відповідей.
Втім, супутник вабить і іншими ресурсами. «На Місяці можуть бути тонни металів платинової групи і рідкоземельні елементи, що так цінуються на Землі», — стверджував Джим Брайденстайн.
Звичайно, ці ресурси викликають інтерес людства. Наприклад, рідкоземельні елементи на кшталт скандію і ітрію використовуються у виробництві сучасної електроніки і електромобілів. На думку Брайденстайна, видобуток цих ресурсів на Місяці можливий «вже в цьому столітті». Але йому лишається 80 років, а людина ще й воду на супутникові не видобула.
Пізніше історики з легкістю визначать точку відліку місячних змагань XXI століття, але наразі не схоже, що вони стартували. Численні учасники в основному прагнуть повторити досягнення минулого століття, на кшталт м'якої посадки на Місяці або збору зразків. Більш амбітні гравці планують підкорювати нові вершини, готуючись до будівництва баз, здатних забезпечити постійну присутність людини на Місяці. Але до втілення цих задумів в кращому випадку 8 - 10 років. До тих пір привабливі перспективи залишаються лише перспективами. Сьогодні ми радше говоримо про конкуренцію, ніж про повноцінне повторення перегонів минулого віку.
