У жовтні 2009-го року в Казахстані приземлився вельми оригінальний астронавт. У шоломі його скафандра проглядався червоний клоунський ніс. Це зовсім не звичайний аксесуар для професіональних підкорювачів космічного простору, але носила його людина, котра до них і не належала. Це був Гі Лаліберте, засновник знаменитого «Цирк дю Солей» і останній космічний турист, якому довелося пожити на борту Міжнародної космічної станції. В подальшому на орбіту літали лише професійні астронавти і космонавти. Але скоро ситуація може змінитися.
20 липня компанія Джеффа Безоса Blue Origin планує відправити першого мандрівника в суборбітальний політ в пасажирській капсулі ракети New Shepard. Восени четверо туристів здійснять триденний вояж на космічному кораблі Ілона Маска SpaceX Crew Dragon. Наступного року суборбітальні польоти обіцяє налагодити Річард Бренсон і його компанія Virgin Galactic.
Якщо у них все піде за планом, то вже в нинішньому році космічний туризм переживе відродження. Однак Бренсон, Маск і Безос — не перші підприємці, які висловили бажання відкрити позаземний простір для заможних мандрівників. До них багато хто намагався зробити те саме, але зазнав поразки. Ось кілька яскравих прикладів.
Ви, напевно, чули про готелі Hilton. Сьогодні вони є більш ніж в сотні країн світу, втім, могли опинитись навіть в космосі. Наприкінці 90-х така ідея спала на думку підприємцю і інженеру Джину Мейерсу.
Його план був грандіозний, але практичний. Передбачалося, що основою для готелю послужать спорожнілі зовнішні паливні баки космічного корабля Space Shuttle. Ці масивні цистерни висотою майже 47 м і діаметром 8,4 м були єдиною частиною системи шатлів, яка не використовувалася повторно і просто згоряла в атмосфері. Мейерс планував переобладнати їх під житлові приміщення і поєднати в кільце.
За його оцінками, вартість проєкту склала б $12 млрд. Сума астрономічна, але Мейерс зауважував, що вже тоді світові уряди виділили втричі більше на будівництво Міжнародної космічної станції. Залишалося лише знайти гроші. І тут Мейерс згадав про імперію Hilton.
Чому він вирішив звернутися саме до неї? Річ у тім, що в класичному науково-фантастичному фільмі «Космічна Одіссея 2001 року» (рік виходу — 1968-й) згадувався орбітальний готель Hilton. Тоді мережа заплатила за таку рекламу в картині, і Мейерс подумав, що його проєкт може зацікавити її керівництво.
Ідея дійсно припала до смаку. Hilton став проводити опитування серед клієнтів, бажаючи з'ясувати, як би вони поставилися до відпустки в мікрогравітації. Взяти участь у проєкті навіть захотів Артур Кларк, відомий письменник-фантаст, за мотивами твору якого і зняли «Космічну Одіссею».
Втім, план провалився. У керівництві Hilton почалися перестановки, мережа відмовилася від ідеї будівництва орбітального готелю, а знайти нових інвесторів Мейерс не зміг.
Приблизно за часів проєкту Мейерса і Hilton космічним туризмом зацікавився ще один представник готельного бізнесу — Роберт Бігелоу. Він заснував мережу готелів Budget Suites of America, але цього підприємцю було замало. Він захотів возити туристів на «круїзних кораблях», що курсували б між Землею і Місяцем. З цією метою в 1999 році Бігелоу заснував компанію Bigelow Aerospace.
Втім, від первинної концепції підприємець швидко відмовився. Тим паче підвернулася вдала можливість. У 90-х інженери NASA працювали над створенням надувних житлових модулів. За задумом, такі модулі відправляли б з Землі в згорнутому стані, економлячи місце в космічних кораблях, а на місці призначення модулі розгортали б, перетворюючи на повноцінне житло для астронавтів. Агентство планувало використати технологію для підкорення Марса або будівництва МКС, але в 2000-му припинило роботи через брак фінансування.
У 2003-му Bigelow Aerospace купила у NASA права на розробку надувних помешкань і з тих пір працювала з ними. У 2005-му компанія розродилася концепцією космічного готелю на основі цієї технології. Втім, за минулі роки плани Bigelow не раз мінялися, і в останні роки підприємець прагнув створити конкурента МКС — приватну орбітальну станцію, яка могла б використовуватися як в туристичних, так і в наукових цілях.
Втім, наразі реалізація цих задумів викликає великі сумніви. За минулі роки Bigelow Aerospace запустила пару тестових надувних модулів на орбіту і навіть пристикувала один з них до МКС (екіпаж станції досі зберігає в ньому вантажі). Однак в березні минулого року компанія раптово звільнила персонал, пов'язавши рішення з пандемією COVID-19, і з тих пір про неї нічого не було чутно. Лише в березні нинішнього року Bigelow Aerospace знову з'явилася на радарах, та й то у зв'язку з тим, що компанія подала в суд на NASA, вимагаючи виплатити їй $1 млн за «розробку і тестування надувних модулів». Тож не схоже, щоб перед Бігелоу розгорталися особливо райдужні перспективи.
Кінець 90-х років став золотим часом для ентузіастів космічного туризму. Так, у 1999-му квартет інженерів на чолі з Джеффом Грісоном заснував компанію XCOR Aerospace, яка прагнула надавати послугу суборбітальних польотів на висоті 100 км — з цієї позначки формально починається космічний простір.
Для втілення задуму компанія проєктувала ракетоплан Lynx. В салоні літального апарату знайшлося б місце лише для двох осіб — пілота і одного туриста. Однак апарат повинен був мати можливість горизонтального зльоту і посадки і міг би стартувати з будь-якої злітної смуги. Без ракет чи літаків-носіїв, як у Blue Origin або Virgin Galactic. Засновники XCOR вважали, що їхнє творіння зможе здійснювати до чотирьох рейсів на день.
Близько 15 років колектив XCOR працював над ракетопланом і обіцяв почати польоти в 2017 році. Однак на його шляху занадто часто виникали фінансові перепони. На відміну від компаній Бренсона і Безоса, у XCOR за спиною не було мільярдерів-спонсорів, готових постійно вливати в проєкти гроші заради ідеї і перспектив. Тому частково її скарбницю поповнював продаж квитків на майбутні рейси: XCOR продала сотні квитків за ціною $95-150 тис., частково — ризиковані угоди, що приводили лише до скорочення ролі засновників у компанії.
До 2015-го троє з них, включаючи Грісона, покинули власну компанію. XCOR переключалася з робіт над Lynx на виробництво ракетних двигунів, але і цим займалася недовго. У 2017-му компанія оголосила про банкрутство.
У 2001-му році американський підприємець Денніс Тіто став першим космічним туристом. Він провів близько тижня на борту ще зовсім нової МКС, і схоже, цей досвід вразив його на все життя. Адже 12 років потому Тіто заснував фонд Inspiration Mars і вирішив відправити двох людей в подорож до Марса і назад.
Він планував використати унікальне стартове вікно, яке відкривалося в 2018 році і дозволяло здійснити вояж до Червоної планети, облетіти навколо неї і повернутися назад за 500 днів. В історичну подорож мала відправитися подружня пара, якій притаманна витримка і вміння підтримувати позитивний настрій.
Квитки в подорож він не продавав, але приймав заявки від добровольців, готових ризикнути здоров'ям, адже в тривалому польоті їхні тіла ослабли б і зазнали б радіаційного впливу, здатного підвищити ризик онкологічних захворювань.
Спочатку Тіто гадав, що гроші на втілення проєкту — близько $1 млрд — нададуть філантропи, переконані в тому, що політ до Марса пробудить у молодого покоління інтерес до науки, технологій та інженерної справи. Але вже за кілька місяців після анонсу місії Тіто змінив план. Він вирішив покластися не тільки на технології NASA (ракету-носій SLS і космічний корабель Orion), без яких здійснити задумане не вийшло б, але і на бюджет агентства і отримати від NASA $700 млн.
В NASA ця ідея відгуку не знайшла. Коли Тіто озвучив пропозицію, представник агентства делікатно пояснив, що воно готове ділитися з підприємцем досвідом, але брати спільні витрати не має наміру. Мабуть, філантропів, готових підхопити естафетну паличку, кинуту NASA, Тіто також не знайшов. Адже 2018-й давно минув, а люди до Марсу так і не полетіли.
Зараз фонд підтримки інновацій X Prize влаштовує змагання для інженерів і конструкторів, які прагнуть створити ефективну технологію видалення CO₂ з повітря. Але в кінці 1990-х його метою був космос. У 1996-му фонд організував змагання, учасники якого мали створити багаторазовий космічний апарат для суборбітальних польотів.
Серед конкурсантів була і молода фірма Armadillo Aerospace, заснована Джоном Кармаком, одним з розробників культової гри Doom. Головний приз змагання, $10 млн, вона не отримала. Але, незважаючи на це, твердо націлилася на підкорення космічного туризму.
У 2008-му компанія уклала договір з Rocket Racing League на створення суборбітального корабля з можливістю вертикального зльоту і посадки. Їхня співпраця тривала недовго, але у 2010-му в Armadillo з'явився авторитетніший партнер.
Компанія Кармака здружилася зі Space Adventures — головним космічним туроператором світу, який возив туристів на МКС і хотів здійснювати суборбітальні польоти. Armadillo мусила створити апарат для цих цілей. Однак вона не досягла в цьому успіху, у неї просто закінчилися кошти.
Кармак фінансував Armadillo Aerospace зі своєї кишені, яку туго набила грішми розробка комп'ютерних ігор. Він вкладав в компанію більше $1 млн щорічно, і в 2013-му його гаманець спорожнів. Тоді Кармак відправив Armadillo в «сплячку», як він сам назвав зупинку її діяльності. Компанія з неї так і не вийшла.
