Революцію важко уявити без соціальних мереж. Події в сусідній Білорусі це підтверджують. Протягом кількох днів Telegram-канал Nexta Live, яким користуються протестувальники, став одним із найпопулярніших у країні. Сьогодні там 2,1 млн підписників, а кожен із дописів в середньому переглядають більш як 766 тис. людей.

Білоруси, звісно ж, не перші, хто координує протести через соцмережу. Ще десять років тому канадський письменник і журналіст Малкольм Гладуелл написав статтю «Маленька зміна. Чому революцію не можна твітнути», де стверджував: через соціальні мережі не можна досягнути реального поступу в житті країни. Адже у інтернет-активістів немає ані чіткої ієрархічної структури, ані таких міцних зв’язків, як у їхніх офлайн-колег. Втім, момент для публікації виявився невдалим. Дуже невдалим.

Через кілька місяців у Тунісі спалахнула революція, що запустила хвилю протестів, згодом названих Арабською весною. Вони запам’яталися не лише масштабними заворушеннями, а й тісним зв’язком із соціальними мережами. Настільки тісним, що до тодішніх подій в регіоні на довгі роки причепився ярлик Facebook- і Twitter-революцій.

У 2011-му вчені з Вашингтонського університету проаналізували мільйони постів у соцмережах та гігабайти відеоконтенту і дійшли висновку: Facebook, YouTube та Twitter зіграли ключову роль у подіях Арабської весни. На думку дослідників, соцмережі допомогли залучити до дискусії велику кількість людей, а також поширити натхненні історії про протести.

Здавалося б, ось докази того, що революцію в XXI столітті можна і твітнути, і шернути. Однак не всі поділяли ентузіазм щодо їхньої ролі у протестних рухах. Засновник Facebook Марк Цукерберг говорив, що приписувати собі лаври було б «вкрай зарозумілим» з боку будь-якої технологічної компанії.

Можливо, мільярдер лукавив, але таку думку поділяє не тільки він.

Доктор Афіна Карацогіанні, професор Лестерського університету, протягом двадцяти років вивчає, як комунікаційні технології застосовують у протестах. У розмові з Chas News вона повідала, що протестувальники користувались інтернетом задовго до появи соцмереж.

Першопрохідцями технологічної революції стали сапатисти — представники мексиканського руху, що зародився в середині 80-х і спирався на ідеї Че Гевари.

Якщо стисло, непорозуміння між владою та запальними амігос почались у середині 90-х, коли президент Мексики оголосив: «Будемо вступати у NAFTA».

Сапатистам це не сподобалось. «NAFTA доведе країну до зубожіння», — запевняли вони. Але на початку 1994 року угода все ж набула чинності. Революціонери повстали, захопили кілька населених пунктів, але урядові війська жорстко подавили бунт, через що понад сотню людей загинули. Сапатисти відступили і сховались у лісах. Чи то свіже повітря, чи відсутність зброї підштовхнули повстанців забути про партизанську війну в стилі товариша Че, а натомість протистояти модерново. Замість коктейлів Молотова революціонери обрали комп’ютери: почали запускати вебсайти, організовувати e-mail-розсилки, публікувати в мережі фотографії, привертаючи до своєї боротьби увагу громадян по всій Мексиці і за її межами.

В одному з повідомлень амігос вказали номер факсу у офісі президента Мексики. Важко сказати, скільки повідомлень надійшло на апарат, але зрештою він просто перестав працювати — сам зламався чи то вимкнули. Ця ситуація стала хоч і дрібним, але все ж підтвердженням — користувачі інтернету, а їх тоді було менше 1% населення планети, почули заклики сапатистів і атакували листами адміністрацію. У підсумку конфлікт припинився. Інтернет вперше вніс свою лепту у революційне життя.

З того часу роль технологій у протестах лише зміцнювалась, а способи поширення інформації еволюціонували. Шлях від електронних розсилок до відео- і аудіотрансляцій людство подолало менш ніж за п’ять років. У 1999-му, за шість років до появи YouTube, виступи антиглобалістів у Сіетлі вже транслювали онлайн. Тобто заворушення можна було переглянути у глобальній мережі. Втім, зараз не про це.
Доктор Карацогіанні вважає, що саме на зламі століть цифровий активізм перетворився на масштабну силу.

Зростали аудиторія і залученість до інтернет-мітингів. Наприклад, протести проти війни у Іраку — здебільшого заслуга мережі. 15 лютого 2003 року лиш у Римі зібрались близько 3 млн чоловік — подія, до речі, потрапила у книгу рекордів Гіннеса як найбільша в історії антивоєнна демонстрація. Подібні акції, які об'єднали 10 млн учасників, того дня струснули аж 600 міст світу.

«Координовані всесвітні протести у 2003 році, про які оголосили всього за кілька тижнів до початку, не відбулись би без інтернету», — писав американський вчений Девід Кортрайт.

Тоді для заклику на подібні акції використовували тематичні вебсайти, поштові розсилки, блоги, але не соцмережі. Останніми революціями досоціальномережевої епохи дослідники називають події до 2008 року, а от після протестів в Молдові й Ірані в 2009-му народився термін «Twitter-революції». Арабська весна привернула ще більше уваги до нової ролі соціальних мереж, якими на той час користувалося вже понад мільярд людей.

Наша країна теж пережила революцію, яка розпочалась в мережі.

Ймовірно, ви пам’ятаєте, як у 2014 році починали свій день, відкриваючи Vkontakte або Facebook. І аж ніяк не для того, щоби милуватися селфі з відпустки, а щоб отримати свіжу інформацію про події на Майдані. Для мережі Цукерберга в Україні період революції став ключовим — популярність почала зростати.

За оцінками аналітичного сайту StatCounter, у листопаді 2013 року частка Facebook серед користувачів соціальних мереж у нашій країні становила близько 20%. Більше половини аудиторії надавали перевагу Vkontakte. У наступні місяці ситуація змінилась і вже до березня 2014-го популярність цих соцмереж зрівнялася на позначці близько 30%. Facebook після цього тільки набирав обертів.

Наразі його аудиторія в Україні налічує 15 млн користувачів. У 2013-му цифра була меншою приблизно уп’ятеро.

Свою роль зіграв і Twitter. За словами Карацогіанні, хештег «Євромайдан» в той час викликав справжню бурю у мережі.

Втім, дослідниця з Великобританії зазначає: в ті ж роки відбувається низка подій, що охолодили розвиток інтернет-активізму в цілому. Спершу в 2013-му колишній співробітник ЦРУ і АНБ Едвард Сноуден шокував світ одкровеннями щодо масового стеження за чужими комунікаціями, до якого виявились залученими уряди країн і великі технологічні компанії. Кількома роками пізніше вибухає скандал з компанією Cambridge Analytica, яка збирала персональні дані користувачів Facebook, щоби потім використовувати для втручання у вибори по всьому світу. Ці події змусили замислитись про безпеку особистої інформації не тільки активістів, але і простих користувачів.

Ймовірно, тому на сцену вийшов Telegram, що позиціонує себе як більш безпечну альтернативу масовим месенджерам на кшталт WhatsApp. Минулого року, коли в Гонконгу обурювались законопроєктом, що дозволяє екстрадицію підозрюваних на материковий Китай, популярність додатку стрімко підскочила. У липні, тобто у другий місяць демонстрацій, кількість завантажень зросла на 323% порівняно з липнем 2018-го. Цього разу Telegram став тим інструментом «мобілізації» і «організації», якими в минулі роки виявились Facebook і Twitter.

Сьогодні додатком активно користуються учасники протесту в Білорусі, координуючи свої дії і поширюючи інформацію навіть при вимкненні інтернету. Однак месенджер Павла Дурова — не єдине, що ріднить громадянські виступи в Білорусі та Гонконгу.

На акціях в Азії протестувальники намагалися постійно змінювати тактику. Заповнювали холи будівель, а при появі правоохоронців розбігалися. Перетворювали збори на марші. Рухаючись вулицями, прямували в один бік, потім різко змінювали напрямок. Тактика отримала назву «Будь водою!». Її запозичили у гонконгського актора Брюса Лі. «Очисти свій розум. Будь безформним, безладним, як вода», — сказав Лі, виконуючи роль в епізоді американського серіалу Longstreet.

Порівняння виявилося доречним для тактики непередбачуваних протестів. За словами Карацогіанні, сьогодні подібне спостерігаємо і в Білорусі. Справді, заклик «бути, як вода» можна відшукати в популярному Telegram-каналі NEXTA Live — у буквальному рупорі білоруських протестів. Протестів, які вже називають Telegram-революцією.

Як довго існуватиме новий ярлик Telegram-революцій? Поки невідомо, але зміни неминучі. Яка технологія стане наступним помічником мітингувальників у різних куточках світу?

«До настання 2050-го ми спілкуватимемось телепатично за допомогою технології розпізнавання думок», — говорив британський футуролог Ян Пірсон.

Звучить фантастично, але підстави для таких міркувань абсолютно реальні. Наприкінці літа Ілон Маск представив нову розробку власної компанії Neuralink — імплант для встановлення прямого зв’язку між мозком і комп’ютером. «Це може прозвучати досить дивно, але зрештою ми досягнемо симбіозу зі штучним інтелектом», — пообіцяв американський підприємець на презентації чіпів.

Тому революції майбутнього, скоріш за все, проходитимуть телепатично. Уявляєте, ви просто чуєте у своїй голові: «Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів»?! O tempora, o mores!

Але у прогресу є й темна сторона. Важливо, щоб умовні СБУ, ФСБ і ЦРУ не оволоділи технологією так уміло, що ви просто не вийдете з дому, а мимоволі ввімкнете провладний канал і слухатимете Старшого Брата.

«Тому, можливо, в майбутньому мобілізація протестів перейде в офлайн. Адже онлайн контролюють техногіганти, а урядам легше придушити там мобілізацію», — розмірковує Карацогіанні про майбутнє, в якому доведеться повернутись до старих способів комунікації.

У підсумку, погодьтесь, неважливо, чи то телепатичний імплант, чи Facebook, чи церковний дзвін може стати інструментом для досягнення мети, якщо існують її прибічники. Революцію можна твітнути тільки тоді, коли є люди, які на твіт відгукнуться.

Р. S Завтра читайте про те, як організовували революції до появи інтернету.