Кілька років тому кожен запуск багаторазових ракет SpaceX був справжньою подією, за якою уважно стежив цілий світ. Тепер це стало якщо не рутиною, то звичною частиною новинного фону. Воно й не дивно, адже минулого року компанія Ілона Маска проводила запуски в середньому раз на два тижні.
Та SpaceX знає, як привернути увагу. 24 січня компанія встановила світовий рекорд з кількості супутників, відправлених у космос в рамках однієї місії. Завдяки їй у навколоземному просторі з'явилося 143 нових апарати. Ще на початку 2010-х в космос летіло менше супутників за цілий рік. Потік техніки на орбіту стає дедалі щільнішим і спрямовує його не тільки компанія Ілона Маска.
Підкорювачі орбіти
Річард Бренсон — ексцентричний мільярдер, який прагне підкорити космос. Його компанія Virgin Galactic обіцяє піднімати туристів на висоту понад 80 км (за стандартами NASA, на цій позначці починається космос) у космоплані VSS Unity. Одне місце на борту коштує $250 тис, але у Бренсона давно вишикувалася черга в 600 клієнтів, серед яких є Леонардо Ді Капріо.
Амбітна мета, гучні імена та довгі роки спроб і помилок зробили Virgin Galactic всесвітньо відомою. Але у британського мільярдера є й інший космічний проєкт із відправлення супутників на орбіту. Раніше про Virgin Orbit говорили не так часто, як про його туристичного «родича», але на початку року компанія успішно запустила на орбіту 10 супутників на замовлення NASA.
Це був демонстраційний запуск і поки невідомо, коли Virgin виконає наступне замовлення, але на батьківщині Бренсона, у Великобританії, до неї є живий інтерес. Місцеве космічне агентство хоче, аби вона здійснювала запуски з теренів туманного Альбіону. Virgin Orbit, яка наразі працює лише в Каліфорнії, цю ідею підтримує. Передбачається, що наступного року вона почне відправляти супутники з британського космодрому в Корнуоллі.
З вдалого запуску почала 2021-й рік ще одна компанія, що працює у супутниковій галузі. Йдеться про RocketLab. Вона з'явилася на світ 15 років тому в Новій Зеландії, але до запусків приступила лише в 2018-му. Тож працює вона недовго, але вже встигла доправити на орбіту 97 супутників, а серед її клієнтів опинилося NASA і Національне управління військово-космічної розвідки США (NRO).
Молоді фірми, що прагнуть заробити на космосі, з'являються не тільки в англомовному світі. Наприклад, лише 5 років тому в Китаї виник стартап i-Space, який поставив собі за мету запускати на орбіту супутники. А вже в 2019-му його працівники перейшли до справи і відправили в космос першу пару апаратів. На лютий нинішнього року запланований новий старт.
Згадані компанії об'єднує дві речі. По-перше, всі вони увірвалися в космічну індустрію менш ніж за 5 останніх років. По-друге, вони цілять в сегмент малих супутників масою менше 500 кг. Раніше такі апарати відправлялися в космос «причепом» разом з іншими, більш важкими, вантажами, але компанії на кшталт Virgin Orbit прагнуть забезпечити їм власний транспорт.
Мета не стільки благородна, скільки перспективна. За оцінками аналітичного агентства MarketsandMarkets, до 2025-го року ринок малих супутників зросте до $7,1 млрд з $ 2,8 млрд в 2020-му. Сьогодні один запуск Virgin Orbit оцінюється приблизно у $12 млн, а RocketLab — у $5,7 млн. І вони зосереджені лише на певному різновиді супутників. SpaceX, здатний відправляти в космос і малі, і великі апарати, оцінює один запуск в $62 млн.
Не дивно, що дедалі більше компаній прагне надавати свої транспортні послуги. Але і потік бажаючих мати власну техніку в навколоземному просторі теж зростає. Чим їх вабить космос?
Золота жила
Приватні компанії потягнулися до орбіти майже відразу після того, як СРСР і США прорубали туди вікно. Перший комерційний супутник попрямував у космос в 1962-му році. Це був апарат під назвою Telstar, розроблений компанією Bell Telephone Laboratories на замовлення американського телекомунікаційного гіганта AT&T. 12 липня 1962-го супутник ретранслював перший телевізійний сигнал через Атлантику.
З тих часів комерційні апарати стали звичними гостями на орбіті. За оцінками Союзу небайдужих науковців (UCS), на початку минулого року навколо нашої планети оберталося понад 2,6 тис. активних супутників. Серед них більше половини вирушили в космос, аби принести зиск своїм власникам.
Найпоширеніший вид комерційних супутників — телекомунікаційні. На початку минулого року таких на орбіті було більше тисячі. Ці апарати підтримують теле- і радіомовлення, телефонний зв'язок та інші комунікації. Іншими словами, забезпечують щоденну рутину мільйонам людей, а, значить, власники космічної техніки навряд чи шкодують про гроші, витрачені на запуск. Одне лише супутникове телебачення щорічно генерує виручку понад $90 млрд.
Здавалося б, друге місце мали б посісти навігаційні супутники — незамінні помічники повітряного, морського і наземного транспорту. Однак вони опинились лише на третій сходинці, поступившись супутникам дистанційного зондування Землі, яких на орбіті більше 400. Такі апарати, наприклад, допомагають відслідковувати запаси риби і шукати корисні копалини з висоти орбіти, завдяки чому важкодоступні куточки Землі постають як на долоні. І гірнича справа, і рибне господарство — багатомільярдні індустрії, які цілком можуть дозволити собі нові технології для підвищення власної ефективності.
Словом, для супутників є робота в найрізноманітніших індустріях, і не дивно, що експерти пророкують зростання кількості запусків на найближчі роки. За прогнозами аналітичної компанії Euroconsult, в поточному десятилітті щороку на орбіту вирушатиме в середньому по 990 апаратів.
Ця цифра виглядає цілком реалістично, враховуючи, що минулого року туди потрапило понад 1,2 тис. супутників. В першу чергу це заслуга SpaceX, яка відкрила нову золоту жилу супутникової індустрії. Компанія Маска планує забезпечити світ доступом до інтернету з орбіти.
Ця ідея не нова. Ще в 1990-х з'явилося кілька схожих проєктів, таких як Globalstar, Iridium, Teledesic і SkyBridge. Жоден з них не став успішним. Однак у SpaceX є перевага у вигляді багаторазових ракет Falcon 9, котрі постійно доправляють супутники майбутнього інтернет-сузір’я Starlink на орбіту. Наразі їх там вже більше тисячі. Планується, що буде в 42 рази більше.
Маск зазіхнув на ласий шматок — приблизно на 3 мільярди людей, які ще не мають доступу до інтернету. Проєкт малює райдужні перспективи перед SpaceX. Згідно з оптимістичними прогнозами, до 2025-го року Starlink приноситиме компанії до $50 млрд виручки щороку.
Ідея супутникового інтернету приваблює не тільки SpaceX. Власні сузір'я планують створити Blue Origin Джеффа Безоса і британська компанія OneWeb. На тлі Starlink їх плани виглядають скромно. В сузір'я Blue Origin увійде близько 3,2 тис. супутників, а у OneWeb — трохи більше 6,3 тис. Та все одно це дуже багато.
Тільки ці три проєкти обіцяють суттєве збільшення кількості супутників на орбіті в найближчі роки. І хоча це виглядає черговим доказом технологічних досягнень людства, експансія в навколоземний простір загрожує виникненням проблем в майбутньому.
А прибрати по собі?
Маск вже прийняв хвилю критики за Starlink від астрономів всього світу. Професійні вчені і спостерігачі-аматори побоюються, що колосальне сузір'я супутників завдасть серйозного удару по наземних спостереженнях за зірками. Але SpaceX вже працює над виправленням ситуації, та це й не єдина проблема, пов'язана із зростанням супутникової індустрії.
Середня тривалість життя апаратів, що обертаються навколо нашої планети, становить 10—15 років. Після цього вони фактично перетворюються на космічне сміття. Сьогодні на орбіті знаходиться близько 3 тис. таких супутників, запущених за роки підкорення космосу.
Сучасні виробники космічних апаратів враховують цю проблему. Наприклад, SpaceX запевняє, що її супутники наприкінці життєвого циклу братимуть згубний курс і зрештою просто згорятимуть в атмосфері. Така сама доля чекає і на творіння OneWeb. Та навіть якщо всі супутники в майбутньому літатимуть в космос з подібним самогубним планом, це ще не означає, що всі вони житимуть досить довго, аби втілити його. Адже на орбіті через них стане затісно.
Сьогодні наземним операторам супутників вже доводиться уникати зіткнень з космічним сміттям, яке накопичились з 1957-го року. Зазвичай вони здійснюють маневри ухилення, якщо ймовірність аварії сягає одного шансу на кілька тисяч.
Пару років тому Гленн Петерсон з американської компанії Aerospace Corporation підрахував: якщо Маск і його конкуренти запустять свої сузір'я, операторам доведеться здійснювати такі маневри по 67 тис. разів на рік. Тобто щоденно корегувати курс супутників близько двох сотень разів або покладатися на удачу. У гіршому випадку кількість аварій на орбіті зростатиме, як сніжна куля. Адже зіткнення призводитимуть до збільшення космічного сміття, яке підвищуватиме шанси нових зіткнень.
При цьому справа з прибиранням орбіти рухається не так швидко, як із засміченням. Тобто ідей, як це робити, у інженерів вистачає, але конкретні кроки в цьому напрямі — рідкість. Найрішучіше діють європейське та японське космічні агентства. Вони прагнуть прибрати відпрацьовані ступені двох своїх ракет в рамках паралельних проєктів. Але станеться це не раніше середини поточного десятиліття. Та й після цього на орбіті залишиться ще близько 23 тис. об'єктів, більших за грейпфрут, які класифікуються як космічне сміття. А тим часом ще й нових супутників неабияк додасться.
Таким чином, рух на орбіті в найближчі роки пожвавішає. Це гарна новина щонайменше для мільярдів людей, не під’єднаних до глобальної Мережі. Але для навколоземного простору це погана звістка, адже він ризикує перетворитися на звалище, розбиратися з яким люди поки не надто бажають.
