Автори фантастичних фільмів і серіалів часом малюють картини антиутопічного майбутнього, де людство покинуло непридатну для життя Землю і переселилося в орбітальні колонії. На щастя, поки наша планета не знищена ані війнами, ані кліматичною катастрофою. Втім, деякі організації вже обмірковують, як облаштувати навколоземний простір. Ні, будувати там рятівні ковчеги поки ніхто не планує. Але в недалекому майбутньому на орбіті мають з'явитися фабрики, готелі та інші дивовижні споруди.
Заводи
Дедалі більше країн і приватних компаній мріють про власний супутник на орбіті Землі. Але це дороге задоволення, вартість якого може варіюватися в залежності від ракети-носія і оператора запуску. За даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень США, сьогодні доставка 1 кг корисного вантажу на орбіту ракетою SpaceX Falcon 9 коштує $2,6 тис. Для китайської Long March-11 ціна становить $10,6 тис. за кг, а у новозеландської компанії Rocket Lab цінник досягає $23,1 тис.
Тож не дивно, що гравці космічної індустрії продовжують думати, як зробити так, щоб супутників на орбіті ставало більше, а обходилися вони дешевше. У Євросоюзі вирішили досягти цього, відкривши завод, який будував би космічні апарати прямо на орбіті. Перший крок на цьому шляху європейці вже здійснили — найняли Airbus і ще сім компаній, аби ті розробили концепт орбітальної фабрики.
На даному етапі проєкт не має на меті розпочати повноцінне виробництво супутників у космосі. Працівники Airbus з колегами поки що хочуть навчитися збирати на орбіті деякі комплектуючі для цих апаратів. Наприклад, антени. На розробку концепції заводу відведено 2 роки. Після цього на світ має з'явитися демонстраційна модель. Її відправлять на орбіту, аби перевірити працездатність технології, але коли слідом за нею попрямує готовий завод, — поки що невідомо.
З іншого боку Атлантики теж міркують про космічне виробництво. У лютому нинішнього року американське агентство DARPA запустило програму під назвою NOM4D, розраховану на 4,5 роки. Її мета — розробка технологій, що дозволять виробляти на орбіті великі об'єкти на кшталт сонячних панелей або комплектуючих для космічних телескопів.
«Люди вже деякий час розмірковують про орбітальне виробництво, і ми плануємо продемонструвати нові матеріали і технології до кінця програми», — говорить керівник NOM4D Білл Картер.
З огляду на терміни, встановлені Євросоюзом і DARPA, схоже, що поява орбітальних заводів — справа досить недалекого майбутнього.
Електростанції
Дедалі більше електроенергії на Землі виробляється за рахунок поновлюваних джерел. За оцінками аналітиків Bloomberg New Energy Finance, до середини століття більш як половину електрики в світі продукуватимуть сонячні і вітряні електростанції. Та які перспективи не відкривалися б перед цими технологіями, вони не ідеальні і залежать від погодних умов.
У космосі, звичайно, ніде взяти вітряну енергію, а от сонячної більш ніж достатньо. Наша зірка світить там постійно, а ще немає перешкоди у вигляді атмосфери, що розсіює і поглинає її промені. Тож розумні голови в усьому світі схиляються до того, щоб використовувати ці переваги, і почати будувати на орбіті сонячні електростанції, які б передавали енергію на Землю через електромагнітні хвилі або лазерні промені.
Ще в 2009 році японське космічне агентство JAXA анонсувало плани зі створення такої електростанції в 2030-х роках. Пізніше фахівці організації зрозуміли, що встановили занадто оптимістичні терміни, але нових так і не назвали. Тож у 2019-му естафетну паличку перехопив Китай, який анонсував плани з будівництва сонячної електростанції в космосі до 2035 року.
До технології придивляються не тільки на Сході, але і на Заході. Влада Великобританії теж хоче запустити космічну електростанцію, але поки оцінює життєздатність цього проєкту. Якщо все складеться вдало, то його втілять в життя до 2050 року.
А от США вже потроху випробовує перспективні технології. У минулому році вчені з дослідницької лабораторії військово-морського флоту США відправили на орбіту сонячну панель, здатну передавати енергію на Землю. Вона невелика (розміром з коробку для піци), а її потужності вистачить хіба що на зарядку планшетного комп'ютера, але дослідникам поки цього достатньо. Вони хочуть подивитися, як технологія працює в реальних умовах.
Втім, незважаючи на інтерес до орбітальних сонячних електростанцій, на їх шляху є серйозна перешкода. «Випускати апаратуру для космосу дорого», — говорить Пол Джаффе, один з творців згаданої сонячної панелі. З іншого боку, недарма ж DARPA придивляється до можливості виробництва такого обладнання прямо на орбіті.
Приватні лабораторії
Сьогодні у людства вже є лабораторія на орбіті — Міжнародна космічна станція. Тут експериментують з новітніми методиками лікування хвороб, вирощують врожай в мікрогравітації і випробовують технології, які допоможуть людству підкорити космос. Але час не щадить навіть такі унікальні проєкти. Через три, максимум сім, років МКС відправлять на пенсію. А що далі? Приватні компанії вже готують відповідь на це питання.
Найамбітніші плани нині має Axiom Space. Це та сама компанія, яка повезе на МКС Тома Круза. Вона хоче запустити власну космічну станцію.
Axiom планує побудувати три модуля: житловий, виробничо-дослідницький і спостережний з великим панорамним куполом. Ці споруди по черзі пристикують до МКС. Перший модуль повинен полетіти на орбіту в 2024-му. Після закриття МКС відсік Axiom відокремиться і стане першою комерційною станцією в космосі. Принаймні такі плани плекає компанія.
Подібні проєкти є не тільки у Axiom. Два роки тому 12 приватних компаній презентували NASA свої ідеї щодо того, як заробляти на навколоземній орбіті. Тоді пропозиції зі створення власних космічних станцій подали Blue Origins, KBRwyle і інші фірми. NanoRacks взагалі запропонувала робити міні-станції з відпрацьованих ступенів ракет.
NASA підтримує ці прагнення і навіть готове надати допомогу. У січні 2020-го агентство доручило Axiom розробити стикувальний порт, за допомогою якого її модулі могли б приєднатися до МКС. В кінці березня нинішнього року агентство оголосило, що виділить двом-чотирьом компаніям гроші на початкові етапи проєктування космічних станцій. Іншими словами, NASA заплатить за те, щоб приватники продумали дизайн і конструкцію майбутніх споруд і виклали свої думки на папері.
Це небагато, але наразі у агентства немає коштів на щось більше. Два роки поспіль NASA просило в уряду $150 млн на проєкти з комерціалізації низької навколоземної орбіти, але отримувало приблизно в 10 разів менше. Проте агентство все ж хоче побачити там приватну космічну станцію, і навіть не одну.
Готелі
У космосі можна не тільки будувати, виробляти енергію або рухати вперед науково-технічний прогрес. Ще тут можна проводити незабутні відпустки. SpaceX хоче катати мандрівників навколо Місяця. Blue Origin і Virgin Galactic планує возити туристів на висоту понад 80 км до кордону космосу, а Axiom — на Міжнародну космічну станцію. Але у компанії Orbital Assembly Corporation (OAC) ще більш грандіозні плани. Вона хоче побудувати на орбіті фешенебельний готель під назвою Voyager Station.
За задумом, споруда являтиме собою кільце діаметром 200 метрів, сформоване з 24 житлових модулів довжиною в 20 і шириною в 12 метрів кожен. Готель зможе приймати до 400 гостей, для яких передбачено безліч розваг, крім споглядання Землі з космосу. Наприклад, на Voyager Station розташуються кінотеатр, спортзал, бібліотека і ресторан.
А от поплавати в мікрогравітації, як астронавти МКС, у гостей готелю не вийде. Станція обертатиметься, створюючи штучну силу тяжіння в житлових модулях, завдяки відцентровій силі. За словами Тіма Алаторре, архітектора Orbital Assembly Corporation, це схоже на те, як утримувати воду у відрі, яке дуже швидко обертається навколо своєї осі. Втім, сила тяжіння на станції буде в шість разів меншою, ніж на Землі, тобто приблизно такою ж, як на Місяці. Тож послабити кайдани гравітації туристи все ж таки зможуть.
Orbital Assembly Corporation планує почати будівництво свого готелю в 2025-му році. Відкриття Voyager Station намічено на 2027-й рік. Можливо, це занадто оптимістичні терміни, але ідея космічного курорту, напевно, замарить голову ще не одному підприємцю. Якщо навіть задум OAC провалиться, рано чи пізно знайдеться той, хто зможе його реалізувати.
