Подорожі між минулим і майбутнім давно збуджують фантазію людей. Щонайменше, з кінця XIX століття, коли британський письменник Герберт Веллс випустив роман «Машина часу». Але хоча наука допускає можливість подорожей в майбутнє (і тільки в майбутнє), сьогодні подібні вояжі здійснюють виключно герої книг та фільмів. Втім, дехто таки намагається обдурити час. А заодно і смерть.
Поблизу містечка Комфорт у штаті Техас група інженерів і архітекторів будує «Корабель часу» (Timeship). Це не хитромудра машина для подорожей у майбутнє, але його «пасажири» хочуть опинитись саме там. Це будівля, в якій, за задумом авторів, тисячі людей зможуть десятиліттями перебувати в стані глибокої заморозки, чекаючи, коли вчені повернуть їх до життя. Звучить як ідея для голлівудського фільму, але творці Timeship не вважають її вигадкою. Просто вони вірять у кріоніку.
Азімов у поміч
«Батьком» кріоніки вважається нині покійний Роберт Еттінгер, викладач фізики і математики в Університеті Вейна (США). У 1962-му році він власними силами випустив книгу «Перспектива безсмертя», в якій припустив, що можна перемогти смерть, заморозивши людину до того часу, коли наука розвинеться достатньо, аби відродити її.
Можливо, самвидав не привернув би увагу широкої публіки, але роботою зацікавився Айзек Азімов, який був не тільки письменником-фантастом, але і професором біохімії в Бостонському університеті. Він дійшов висновку, що книга заснована на розумних наукових припущеннях і переконав в цьому велике американське видавництво Doubleday, яке опублікувало «Перспективу безсмертя» великим накладом в 1964-му.
Робота привернула увагу читачів та преси і незабаром у Еттінгера з'явилися послідовники. Через 2 роки він очолив кріонічне товариство Мічигану, а ще рік потому перевірити теорію на практиці забажав перший ентузіаст. Ним став Джеймс Бедфорд, професор психології Каліфорнійського університету в Берклі. 12 січня 1967-го року він пройшов процедуру кріозбереження, що й стало початком практичної кріоніки.
Ідея Еттінгера живе донині і спливає не тільки в кіно, але і в ЗМІ. Наприклад, в 2016-му на весь світ прогриміла історія 14-річної британки, відомої як JS. Дівчинка помирала від раку і хотіла пройти через кріозбереження з надією, що прийшовши до тями в майбутньому, де наука перемогла цю смертельну хворобу, отримає можливість прожити довше життя. Мати підтримувала ідею JS, а батько — ні. Протистояння дійшло до суду і набуло широкого розголосу. Суд підтримав позицію матері і дівчинки, для якої кріозбереження було посмертним бажанням.
Це не помилка. Бажання дійсно було посмертним. Це відрізняє реальну кріоніку від тієї, що показують в кіно. Героїв таких фільмів, як «Руйнівник» або «Перший месник», заморожували живцем, але за межами великих екранів робити це з живою людиною протизаконно. Тому ще з часів Бедфорда кріозбереження відбувається після юридично зафіксованої смерті.
Скляна людина
Як виглядає ця процедура? Свого часу для заморожування Бедфорда кріоністи кілька годин тримали його в льоду, насичували організм киснем за допомогою мішка Амбу, робили непрямий масаж серця і вводили розчин диметилсульфоксиду. Але першому «кріопацієнту» не пощастило. Процедура його заморозки була грубою і хаотичною.
Керував процесом Роберт Нельсон, глава каліфорнійського товариства кріоністів і колишній майстер з ремонту телевізорів, що мав за плечима неповну середню освіту. І річ навіть не у тім, що Нельсону бракувало знань, щоб провести безпрецедентний експеримент. У момент смерті «клієнта» Нельсона і поруч не було, його шукали близько години. Та й група кріоністів, яка готувала тіло психолога до заморожування, прибула без належної підготовки.
В результаті воно опинилося в ящику з сухим льодом, де пролежало кілька днів. Дивний вантаж переміщували з місця на місце, поки дружині і синові Джеймса не вдалося забрати його і помістити в камеру з рідким азотом у сховищі компанії Cryo-Care Equipment в Аризоні. Якби цього не сталося, на останки чекала б сумна доля.
Після спроби кріозбереження Бедфорда Нельсон прославився. До нього почали звертатися й інші люди, які хотіли отримати шанс на друге життя у світлому майбутньому. Та вони дуже переоцінили сили колишнього ТБ-майстра. Спершу він навіть не мав місця для збереження тіл, що до нього надходили. Деякий час тримав їх у гаражі свого приятеля. Згодом Нельсон таки знайшов сховище у передмісті Лос-Анджелеса, але незабаром закінчилися гроші для догляду за «кріопацієнтами». Одного разу він просто зачинив сховище і зник, а 9 тіл, що залишилися там, відтанули.
В будь-якому разі сьогодні процедура кріозбереження відпрацьована краще, ніж в 67-му, і тут застосовуються сучасніші технології. Кріоністи вважають за краще починати підготовку у першу-другу хвилину після смерті. Тіло кладуть у ванну з льодом, підключають апарат ШВЛ, аби забезпечити органи киснем, а автоматичний пристрій серцево-легеневої реанімації підтримує кровообіг. Антикоагулянт гепарин не дає крові згортатися. Кріоністи стежать за температурою тіла, аби вона знижувалася поступово.
Потім кров в організмі «кріопацієнта» замінюють кріопротекторною сумішшю — щось на кшталт медичного антифризу. Це необхідно для ключового елемента процедури — вітрифікації. При заморожуванні в клітинах формуються кристали льоду, які завдають шкідливої дії. Але при вітрифікації цього не відбувається. Тканини тіла тверднуть до склоподібного стану. За часів Бедфорда ця технологія ще не застосовувалася, але сьогодні до неї звертаються не тільки кріоністи. Вона використовується для збереження стовбурових клітин, ембріонів, сперми та іншого біологічного матеріалу.
Після введення «антифризу» тіло поступово охолоджують. Його поміщають в термомішок, а потім в камеру, куди подається рідкий азот. Там тіло і має зберігатися десятиліттями при температурі -196°C. І тут виникає питання: а що ж далі?
Ризикова ставка
Брайн Гроут, голова товариства біології низьких температур, не відкидає ідею заморожування тіла. Проблема, на його думку, в іншому. Оскільки люди проходять цю процедуру мертвими, то і після розморожування вони залишатимуться мертвими. «Їм потрібна не просто кріотехнологія, їм потрібна технологія скасування смерті. Як на мене, це дуже великий стрибок», — говорить він.
Ставка на те, що в майбутньому вчені придумають, як вдихнути життя в мертве тіло або навчаться завантажувати свідомість в комп'ютер чи знайдуть інший спосіб обдурити смерть, таки ризикова. Тож наукове співтовариство поділяє скептицизм Гроута щодо кріоніки. «Навіть з огляду на технологічний прогрес припущення, що в майбутньому повернення людей до життя стане можливим, — це наукова фантастика», — вважає Чанна Джаясена, викладач ендокринології та андрології з Імперського коледжу Лондона.
Деяких вчених діяльність кріоністів обурює. Кілька років тому Майкл Хендрікс, біолог з університету Макгілла, опублікував в MIT Technology Review колонку, в якій прямо заявив: розраховувати на повернення до життя — хибна надія. «Ті, хто заробляють на цій надії, заслуговують на гнів і презирство», — написав він.
Навіть кріоністи розуміють, наскільки туманні перспективи їхньої діяльності. «Гарантій немає. Ми не обіцяємо, що, наприклад, повернемо вас 27 травня 2082 року. Ми не знаємо напевне, що це спрацює», — відзначає Макс Мор, керівник Alcor, організації, що займається кріозбереженням тіл. Втім, на його думку, кріоніка дає певний шанс і є привабливою альтернативою традиційному похованню.
Клуб безсмертних
Незважаючи на досить довгу історію і увагу ЗМІ, що періодично породжує дискусії про перспективи кріоніки, вона не стала мейнстрімом. Сьогодні в ніші кріозбереження працюють лише три основних гравці. Це американські некомерційні організації Alcor, де зберігаються рештки Бедфорда, і Cryonics Institute, заснована Робертом Еттінгером; а також російська компанія «КріоРус».
Наразі в трьох установах зберігається менше 500 «кріопацієнтів», ще пару тисяч людей чекає на кріозбереження після смерті. Не всі вони вирішили заморозити своє тіло цілком. Деякі вважають за краще зберігати лише голову або мозок, сподіваючись, що цього вистачить для повернення з того світу.
Мізерний шанс на друге життя, в який вірять клієнти цих трьох організацій, коштує чималих грошей. Ціна послуги варіюється приблизно від $30 тис. до $200 тис. Сума солідна, але, щоб розлучитися з нею, не обов'язково бути Ілоном Маском чи Джеффом Безосом.
Словом, популярним рухом кріоніку не назвеш, хоча інтерес до неї не згасає протягом більш як 50 років. Ймовірно, перспектива якщо не обдурити смерть, то принаймні спробувати це приваблює деяких людей незалежно від часу. І їх не відлякують численні запитання стосовно кріоніки.
Адже річ не лише в тім, чи зіграє ставка кріоністів на майбутні можливості науки. Наприклад, в Cryonics Institute донині зберігається тіло Роберта Еттінгера, який помер в 2011-му році, і двох його дружин. Якщо вчені все ж придумають, як повернути «батька» кріоніки, то його друге життя почнеться з дуже незручної розмови.
І якщо кріозбереженних людей почнуть повертати, чи повернеться їх особистість? Чи знайдуть вони собі місце у світі майбутнього і як їм житиметься, якщо поруч не опиниться ані рідних, ані друзів? І взагалі, чи не занадто це егоїстично — намагатися обдурити смерть у світі з обмеженими ресурсами? Втім, гарантій, що на ці питання коли-небудь доведеться відповідати, немає теж. Поки гарантована лише смерть.
