На посаду ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка претендують шість кандидатів, серед них — колишній спікер парламенту Володимир Литвин. Також він доктор історичних наук і професор.
Як повідомляє адміністрація КНУ, вибори ректора університету відбудуться у строки, передбачені наказом Міністерства освіти і науки — 17 березня 2021 року.
У виборах візьмуть участь 4139 виборців, серед яких 598 студентів та 23 курсанти, згідно з квотами представництва осіб, які мають право брати участь у виборах ректора.
Згідно з листом Міносвіти на посаду ректора КНУ імені Тараса Шевченка претендує шестеро кандидатів:
- Болтівець Сергій Іванович, доктор психологічних наук, професор;
- Бугров Володимир Анатолійович, кандидат філософських наук, професор;
- Вижва Сергій Андрійович, доктор геологічних наук, професор;
- Литвин Володимир Михайлович, доктор історичних наук, професор;
- Рожко Олександр Дмитрович, доктор економічних наук, професор;
- Чудовська Ірина Анатоліївна, доктор соціологічних наук, доцент.
Чим відомий Литвин
Володимир Литвин — український політик, голова Адміністрації Президента (1999-2002 рр.), голова Верховної Ради у 2002-2006 роках та з 9 грудня 2008 року до 6 грудня 2012 року, доктор історичних наук, професор, дійсний член Національної академії наук.
Голова Народної партії (з 2004 року). Герой України (з 2004 року).
У 1995 захистив дисертацію на ступінь доктора історичних наук за власною книгою під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-х років)». З 1997 року — член-кореспондент Національної академії наук України. З 2003 року — дійсний член НАН України.
З травня 2006 по травень 2009 року — віце-президент Національної академії наук України. З вересня 2006 року — завідувач кафедри в КНУ.
Декілька разів його обирали нардепом. Кандидат у народні депутати на парламентських виборах 2019 року. Литвин програв тоді кандидату від партії «Слуга народу».
Звинувачення у плагіаті
Декілька разів Литвина звинувачували колеги у науковому та публіцистичному плагіаті.
19 січня 2002 р. Литвин опублікував у газеті «Факты и комментарии» статтю «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». За кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом роботи «Civil Society» американського політолога Томаса Каротерса, написаної ще у 1999 р. для журналу «Foreign Policy».
Вже 1 лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті він відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця.
Втім, журналісти УП відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено. Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву.
Сам Литвин згодом згадував про цей інцидент так, що будучи лідером блоку «За єдину Україну!» «Штаб рекомендував мені людей, які підготували від мого імені публікацію. Я її подивився, підправив. Вона вийшла. Якби я хотів привласнити чужу роботу, я б її змінив до невпізнання. Проте мені досі про це нагадують. Це був досить потужний удар по мені, по моїй репутації вченого».
2006 р. за авторства Литвина вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка.
За даними газети «2000», у 2008 р. на форумі «Європа — Україна» Литвин виступив з промовою, деякі частини якої майже дослівно збігалися з текстом інтерв'ю російського професора Сергія Капіци (опубліковане 12 лютого 2008 р. у виданні «Известия»). При цьому жодного разу про росіянина український політик не згадав.
