404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
«На Майдані була алкосотня. Приходили, казали, що я маю платити»
Бабель

Минулої неділі, 7 лютого, в Києві згоріло невеличке кафе Bistro Bistro на вулиці Івана Франка. Власником точки є відомий столичний підприємець Ян Монастирський.

Відомий він не лише своїми закладами фастфуду, але й дописами в соцмережах, за які його критикують і хейтять.

Ян не лізе за словом у кишеню: сам зізнається, що часто спочатку пише, а потім думає.

Пожежа в кафе Монастирського вчергове розділила інтернет-спільноту навпіл. Одні кинулися збирати гроші на ремонт улюбленого закладу, інші раділи нещастю того, в кому побачили українофоба чи сексиста.

Сам Ян Монастирський довго не коментував «срач», який розпочався навколо. Не відповів і журналістові Сhas News.

Лише за кілька днів бізнесмен розказав виданню «Бабель», скільки йому переказали грошей і що насправді він мав на увазі під своїми епатажними дописами на Facebook.

Що ж Монастирський такого понаписував?

  • Коли Майдан в центрі Києва затягнувся і на ньому лишалися здебільшого сумнівні маргінали, підприємець назвав їх «п'яною мерзотою» і «шваллю у камуфляжі». А день, коли вони залишать центр міста, — «другим Днем визволення Києва».
  • Реагуючи на заклики не лишати чайові тим, хто не обслуговує українською, написав: «Страшно уявити, який флешмоб при повторному відвідуванні їм можуть влаштувати офіціанти, бармени та кухарі». А тих, хто дорікає йому російськомовною сторінкою закладів, назвав «дегенератами».
  • Під час флешмобу #яНеБоюсьСказати щодо насильства над жінками написав: «Від деяких історій збудився».

Ось головне, що сказав Ян Монастирський.

Про пожежу в кафе

«Камера (спостереження всередині кафе — Прим. ред.) не писала. Пацани кажуть, що вибухнув холодильник. Пожежники побачили, що осередок займання був за холодильником. Там нічого не стояло. Єдине, що є легкозаймистого, — це каністра з антисептиком. Але каністра стояла в іншому кутку, у шафі, по діагоналі від холодильника, і вона, власне, не згоріла.

Дуже багато людей скинулися, суму зібрали — на ремонт вистачить. Це сотні тисяч гривень. Найменший донат — 5 гривень, найбільший — 10 тисяч гривень. Вистачить на ремонт».

Про Майдан і патріотизм

«Я розумію, що влітку 2014-го на Майдані могли залишитися люди, які стояли там через переконання, але основна маса на той час була «аби шо». Ось ці люди дискредитували справжній Майдан.

Я відкрив ларьок у червні і спостерігав там дикі речі. Я написав пост із фразою «Хрещатик постмайданного п*здеця». Мене за це заклювали, але в цей самий час Хрещатиком ходили люди в камуфляжі, вимагали гроші з тих, хто торгує. До мене теж приходили, казали, що я маю платити. Там була «алкосотня». Я поділяю Майдан на до березня і те, що було потім».

Про українську мову

«Дегенерати — це ті, хто приходять в коментарі з питанням «Чому не державною?» і з погрозами. От цих усіх неадекватних я і назвав дегенератами.

Я досі вважаю, що немає різниці, якою мовою вести комунікацію. Але зараз знову почнеться про «какаяразніца». Одна людина говорить російською, інша українською, вони одне одного розуміють. У злиденній країні, де маса інших питань, порушувати мовне — це чиста політика.

У мене все оточення розмовляє російською — батьки, друзі, всі. Це що, означає, що вони підтримують політику Росії стосовно України? Ні, звісно. Як я можу підтримувати країну, яка Крим забрала і розвʼязала війну на Донбасі?

Крим за паперами і за поняттями — український. По факту — російський, це ж очевидно

Я люблю розмовляти українською, люблю говорити з носіями мови. Але я не можу говорити без помилок і мене трусить від мого суржику, тому говорю російською.

Чому той, хто розмовляє українською, більший патріот, ніж той, хто розмовляє російською? Наприклад, візьмімо мене. Я смачно годую людей, значить, я вже щось для міста і країни роблю добре, приношу користь. Якщо людина поїла, вона у гарному настрої, пішла працювати натхненна. Тому мене зачіпають теми про те, хто більший патріот».

Про «флешмоб» офіціантів для тих, хто не залишає чайових

«Почалося з того, що чувак у Львові написав офіціантові на серветці, що якби той обслуговував українською, то отримав би чайові... Я іноді щось ляпаю — роблю це щиро, але не замислююся, що мій пост зрозуміють не так. Мій посил був про те, що тупенько не залишати чайових. Я не шкодую, що це написав, але тоді не задумався, що людям дуже болять деякі речі. Зокрема мовне питання.

У Bistro Bistro ніхто не плюватиме у хот-дог, якщо не залишив чайові. У нас і чайові рідко лишають — самообслуговування».