404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Ідейні натхненники Путіна. Найпомпезніші палаци диктаторів ХХ століття

19 січня Олексій Навальний опублікував розслідування про таємний палац президента Володимира Путіна біля Геленджика. У ньому є все, що ви могли чи чого навіть не могли уявити — кальянна, театр, винний погріб, зал ігрових автоматів, церква, оранжерея, бані, спа, льодова арена та загадкова «кімната для грязі». Не дивно, що палац будують вже більше десяти років, а видатки на нього сягнули 100 млрд рублів.

Порівняно з резиденцією російського президента маєток Віктора Януковича в Межигір'ї виглядає бідною халупою. Однак у світі вистачає правителів, чиї палаци могли успішно конкурувати з путінським.

Іракська велич

Іракський диктатор Саддам Хусейн мав царське хобі — будівництво палаців. Офіційно у нього нараховувалося 28 резиденцій, хоча в ЗМІ називали цифри 80 та 100. Кожен з них заслуговує окремої історії, тому зупинимося лише на деяких.

Палац Ель-Фао, збудований на честь однієї з битв ірано-іракської війни, розташовувався посередині штучного озера, в якому розводили величезних спеціально виведених «саддамських окунів». Палац Аль-Салам площею 93 тис. кв. метрів називали «палацом з чотирма головами», тому що по його кутах знаходились чотири дев’ятиметрові бюсти Хусейна. Головну офіційну резиденцію диктатора — Республіканський палац в Багдаді на березі річки Тигр вінчали величезний скляний купол і два велетенських бюсти.

Бюсти Хусейна, зняті з палацу Аль-Салам

За сотню метрів від руїн Вавилону для диктатора збудували спеціальний палац на штучному пагорбі. На стінах споруди висічені цитати та зображення диктатора. Так він хотів наслідувати монументальний стиль давньовавилонського царя Навуходоносора.

Більшість палаців були оснащені підземними бункерами, оточені стінами із спостережними вежами. А деякі, як, наприклад, «пташине гніздо» на вершині гори Гара в Іракському Курдистані — ще й мінними полями.

Американські військові в палаці Ель-Фао, липень 2014 року / Getty Images

Резиденції Хусейна стали мішенями американських авіаударів під час операції «Буря в пустелі» в 1991 році та під час вторгнення 2003 року. Згодом деякі з них використовували як військові бази коаліційних сил. Зокрема, в Республіканському палаці розмістилася їхня штаб-квартира, а в озері біля Ель-Фао американські військові на відпочинку ловили рибу.

Африканський імператор

Жан-Бедель Бокасса — один з найбільш ексцентричних диктаторів ХХ століття. В 1965 році шляхом військового перевороту він захопив владу в Центральноафриканській республіці, проголосивши себе президентом, а в 1977 році — взагалі імператором.

Видатки на коронацію оцінюють в $20—40 млн, які дорівнювали чверті річного бюджету бідної африканської країни. Більшу частину цієї суми виділила Франція, влада якої тривалий час підтримувала правителя своєї колишньої колонії. Кошти пішли на парадні костюми для гостей, трон у вигляді наполеонівського орла, горностаєву мантію, позолочений імператорський екіпаж з вісьмома бельгійськими конями та корону паризького ювеліра Артюса Бертрана з діамантами у 80 карат.

Жан-Бедель Бокасса в імператорському вбранні / Getty Images

Бокасса хотів, щоб його, як і Наполеона, коронував Папа Римський, але той відмовився їхати до Африки, як і усі інші запрошені лідери держав. Хоча більшість з них надіслала послів чи офіційні делегації.

Сама церемонія відбулася 4 грудня 1977 року в столичному Палаці спорту, який Бокасса з такого приводу проголосив імператорським палацом. Однак жити на стадіоні самопроголошений імператор, звісно, не хотів. Своєю резиденцію він зробив рідне селище Беренго. Спеціальним указом Бокасса встановив, що «імператор, символ центральноафриканської нації, мусить жити в імператорському палаці Беренго».

На 10 гектарах, крім самого палацу, знаходились кінотеатр, студія звукозапису, лісопилка, свиноферми та швацька фабрика однієї з дружин імператора. А на в'їзді гостей зустрічала велика статуя Бокасси у військовій формі.

Імператорською владою диктатор насолоджувався недовго. Невдовзі після коронації все більшого розголосу набували його жорстокість та звірячі звички. Зокрема, ходили чутки, що він наказував кухарю готувати страви з тіл закатованих опозиціонерів, а за найдрібнішу провину міг згодувати своїх слуг левам чи крокодилам, яких тримали на території палацу. В 1979 році Бокасса закатував 100 школярів, які протестували проти купівлі дорогої шкільної форми, котру шили на фабриці дружини імператора. Після цього французький президент зрозумів, що з кривавим диктатором водитися не варто, і надіслав до країни загін командос, які організували безкровний переворот.

Повстанці на території палацу в Беренго / wikimapia.org

Імператорський палац в Беренго швидко занепав. Тривалий час в його руїнах жили 62 дітей колишнього імператора, які безуспішно намагалися зробити там музей. В 2012—2013 роках на території резиденції знаходились казарми мусульманських повстанців, а з 2018 року — військова база російських приватних військових компаній, які охороняють нинішнього президента ЦАР.

Філіппінський магнат

В 1965 році на Філіппінах президентські вибори виграв Фердинанд Маркос, який мав славу героя Другої світової війни і депутата-правдоруба. До влади він прийшов під гаслами боротьби з корупцією та модернізації країни. Але вийшло навпаки. Невдовзі Маркос встановив диктаторський режим та став найбагатшою людиною Філіппін. В 1989 році його навіть внесли до Книги рекордів Гіннеса за рекордне розкрадання державних коштів — за різними оцінками, від $5 млрд до $10 млрд. Про масштаби марнотратства президента філіппінці дізналися лише в 1986 році, коли опозиція за підтримки військових повалила його режим.

За час 20-річного правління Маркос збудував 29 величних маєтків. Найвідоміший з них, в місті Таклобан, отримав назву «Санто Ніньо» на честь статуї Ісуса Христа — немовляти, найшанованішої християнської реліквії на Філіппінах. На території резиденції розташовувались капличка, великий басейн та 13 гостьових покоїв, оформлених у стилі різних регіонів країни. В центральній залі розміщена велика фреска, на якій дружина диктатора Імельда постає з морських хвиль. Також у палаці зберігалась велика колекція картин, старовинної кераміки, у тому числі ваз епохи китайської династії Мін та прикрас із слонової кістки. Окреме місце відводилось для зберігання численного взуття першої леді. Загалом в усіх палацах після революції виявили близько 3000 пар взуття, які стали одним із символів корупції режиму Маркоса.

Фреска з Імельдою Марком в палаці «Санто Ніньо». Зараз там діє музей / Getty Images

Крім того, у розпорядженні родини диктатора були офіційна президентська резиденція Малаканьянг, перебудована з шиком, а також десятки об'єктів нерухомості у різних частинах світу, у тому числі чотири хмарочоси в Нью-Йорку. Один з них, 70-метровий будинок на Волл-стріт, зараз належить Дональду Трампу.

Декілька резиденцій диктатор не встиг добудувати. Зокрема, «палац у небі» за 55 км від Маніли. Місцеві жителі розповідали, що одного разу Імельда Маркос відпочивала поблизу у своїх друзів та звернула увагу на гору заввишки 800 метрів, з якої відкривався чудовий вид на озеро та навколишні землі. В 1981 році там розпочалося будівництво. Верхівку гори вирівняли бульдозерами, місцевим жителям наказали відселитися подалі. Повернувшись назад за п'ять років, вони  побачили недобудований величезний триповерховий палац, окрасою якого мала стати розташована на даху дискотека з паркетною підлогою, що обертається.

В 1986 році палаци Маркоса конфіскували. Частину з них згодом перетворили на музеї, частину — продали. Декотрі змогли повернути собі діти та дружина диктатора, який помер в 1989 році на Гаваях.

Комуністична скромність

У Віктора Януковича були страуси, у румунського диктатора Ніколае Чаушеску — павичі. Жили павичі в резиденції, яка називалась «Палац весни», у Бухаресті. Маєток на 80 кімнат з великим парком знаходився у престижному районі, побудованому спеціально для чиновників.

Родина Чаушеску проживала в ньому з 1965 року і до революції 1989 року. Інтер'єри багатьох кімнат особисто розробляла дружина диктатора Єлена. Частина з них виконані у східному стилі, але більшість — у дусі пізнього Ренесансу та неокласицизму. Екскурсоводи розповідають, що одна з кімнат є точнісінькою копією кабінету французького короля Людовика XV з Версалю. Повсюди мармур, дерев’яні різьблені панелі та позолота.

Один з кабінетів «Палацу весни». На стінах — картини на сільську тематику / Getty Images

Чаушеску полюбляв згадувати про своє селянське походження, однак в маєтку про нього нагадували лише картини і килими з сюжетами із життя румунських селян. На території «Палацу весни» знаходилися оранжерея з екзотичними рослинами та великий сад, в якому і жили павичі. Споглядати їх можна і всередині маєтку — улюблені птахи румунського лідера зображені на багатьох мозаїках.

Палац облаштували за останнім словом техніки: кінотеатр, місця для водного та підводного масажу та інші девайси для підтримки здоров'я комуністичного керманича. На випадок ядерної атаки під маєтком на глибині в 10 метрів збудували невеличкий бункер з товстими стінами та системою фільтрації повітря.

Павич на території резиденції Чаушеску / Facebook / Palatul Primaverii

В 1989 році після повалення режиму Чаушеску палац взяли під охорону військові. Довго не могли придумати, що з ним робити, аж поки не виставили на продаж в 2014 році. Однак покупці так і не знайшлися. Тому в 2016 році маєток перетворили на музей і зараз усі охочі можуть зайти на його територію та подивитися на павичів, які, як і раніше, живуть у саду.

Намет посеред фортеці

Муаммар Каддафі керував Лівією більше 40 років. Як і личить диктатору, він мав резиденції у більшості міст країни, однак до рівня маєтків Саддама Хусейна та Ніколае Чаушеску вони не дотягували. Як писав в 2011 році британський оглядач Стів Роуз, «погляд на палац Каддафі показує, що диктатори та декаданс не завжди йдуть разом». Лівійський правитель віддавав перевагу утилітарному стилю, не розділяючи уподобання французьких королів. Але похвалитися все одно мав чим.

Наприклад, своєю резиденцією Баб-аль-Азізія (у перекладі з арабської «блискучі ворота») в Тріполі, яка представляла собою щось середнє між фортецею та палацом. Комплекс площею в 6 кв. км оточували три бетонні стіни висотою 4 м та метрової товщини з вежами й колючим дротом. Усередині знаходились палац, басейн, великий парк, футбольне поле, мечеть та казарми. А під землею проходила мережа тунелів завдовжки 23 км, якими можна було дістатися будь-якої точки в столиці.

В 1986 році США завдали авіаудару по резиденції. Каддафі її відбудував, залишивши зруйнованою лише одну будівлю, яку назвав «Будинком спротиву», а поряд постав «пам'ятник кулаку», який стискав американський літак F-16. Після цього диктатор здебільшого жив у великому бедуїнському наметі на території комплексу. У наметі він приймав іноземні делегації та навіть подорожував з ним по світу.

В наметі Каддафі полюбляв зустрічати іноземних гостей, у тому числі і Володимира Путіна в 2008 році / Getty Images

Відпочивати Каддафі полюбляв у закритому містечку Регатта на заході від Тріполі. Там знаходилися маєтки диктатора, його великої рідні та найближчого оточення; просторий пляж, зоопарк, центри дайвінгу, тенісні корти, десятки магазинів та ресторанів. Тривалий час вони були закриті для простих лівійців і навіть наближення сюди загрожувало великими проблемами.

Як і багато авторитарних правителів, Каддафі мав непереборний потяг до золота. В 2011 році повстанці знайшли в його будинках виготовлені з золота автомат АК-47, пістолет, мухобійку, посуд та візок для гольфу. Захоплення благородним металом успадкували і діти диктатора. Так, в маєтку його доньки Аіші стояв золотий диван у формі русалки із обличчям самої Аіші.

Повстанці позують на золотому дивані Аіші / Getty Images

В 2011 році в Лівії спалахнула революція. Повстанці за підтримки військових Франції та США повалили режим Каддафі, диктатора вбили, а Баб-аль-Азізію зруйнували бульдозерами. Схожа доля спіткала і інші палаци. Зараз вони або стоять зруйнованими і пограбованими, або прилаштовані під нові потреби. Наприклад, на території резиденції Каддафі в Бенгазі розмістили продовольчий ринок та сміттєзвалище.