За тиждень після Різдва, напередодні Нового року за юліанським календарем українці відзначають Щедрий Вечір або по-іншому — свято Маланки. В цей день, за традицією, накривають багатий стіл, готують кутю, а також щедрують.
Сам процес щедрування класично супроводжується обрядом «водіння кози», коли один із парубків перевдягається в рогату тварину.
Коли виник цей звичай, достеменно не відомо, проте, найімовірніше, він пов'язаний із віруваннями давніх слов'ян і уявленнями про козу як символ врожаю.
Схожі обряди побутували і в інших слов'янських народів, та й не лише в них. Адже ця тварина має давню містичну історію.
Кози супроводжують людство вже близько 11 тисяч років. Довше лише собаки. Тож не дивно, що вони увійшли в міфологію давніх народів та стали одним із символів родючості. Інколи вони навіть отримували людські риси.
Наприклад, давні греки вірили, що ліси та гори населяли життєрадісні божества сатири. Вони мали роги на голові та козячі ноги з копитами. Відрізнялися буйним характером та підвищеною сексуальністю. Дуже любили вино, музику та жінок. У міфах сатири постійно домагалися німф та простих дівчат, а на малюнках їх часто зображували з надмірно великим пенісом.
Таким чином, вони символізували дику природу та природну родючість.
Ще один бог із античної міфології з рисами козла — Пан (в римському варіанті Фавн). Він також відповідав за скотарство, родючість та дику природу, полюбляв гучні вечірки та мав подібний до сатирів вигляд, проте більш спокійний характер.
Хоча інколи і лякав заблукалих у лісах мандрівників — тому на його честь нестримний страх називають панікою.
Знайшлося у легендах місце і самій козі. Так, ця тварина на ім'я Амалтея годувала своїм молоком маленького Зевса. У вікінгів коза Гейдрун об'їдала листя Світового дерева Іґґдрасілль, а натомість постачала хмільне молоко для загиблих вояків, які потрапили до Вальгалли.
Тор, бог грому, їздив на колісниці, запряженій двома козлами. Вони не тільки допомагали йому пересуватися, а ще й слугували нескінченним джерелом провіанту. За необхідності бог їх пускав на м'ясо, а потім воскрешав своїм молотом.
Так само на колісниці з козами пересувався і бог Пушан — аналог грецького Пана в індуїстській міфології.
Тісний зв'язок з богами для самих кіз часто мав фатальні наслідки.
Наприклад, у Давній Греції та Риму з принесення в жертву цих тварин починалося багато релігійних свят. При цьому люди часто самі одягали маски козлів, уподібнювалися сатирам і гучно веселились.
Із настанням епохи Середньовіччя імідж рогатої тварини суттєво зіпсувався. Важливу роль у цьому зіграли згадані вище козоподібні античні божества, які зі своєю підвищеною сексуальністю та алкогольною залежністю для християнських теологів були взірцем пороків язичницького світу та ототожнювалися з демонами.
До цього додалися і не дуже схвальні згадки про козу в Біблії. У Новому Заповіті в частині, яка стосується Страшного суду, говориться, що Христос після другого пришестя буде відділяти народи один від одного, «як відділяє вівчар овець від козлів і поставить вівці праворуч себе, а козлят ліворуч». В результаті коза почала асоціюватися з пороками та людьми, які не потраплять до раю, а рис цієї тварини почали набирати диявол та демони. Хоч і не відразу.
Найдавніше з нині відомих зображень сатани датоване початком VI століття і міститься на мозаїці в базиліці Сант-Аполлінаре-Нуово в італійській Равенні. Так от, на ній диявол ще немає страхітливо вигляду і зображений у вигляді синього ангела, щоправда біля нього стоять три кози.
Проте вже за кілька століть ситуація змінилася. Диявол отримав перетинчасті крила, роги і зображувався чи то у вигляді рептилоїда, чи то людиноподібної суміші різних тварин — вкритий шерстю, з копитами, кігтями та зубатою пащею.
Наприкінці Середньовіччя час від часу він повністю поставав в образі козла. Наприклад, в посібнику для мисливців на відьом Compendium Maleficarum, виданому в 1608 році в Італії, на одній із гравюр крилатий диявол-козел доставляє чаклунок на шабаш.
Остаточно сатана отримав риси цієї тварини в ХІХ столітті, коли Європою прокотилася хвиля захоплення окультизмом. А 1856 році французький окультист намалював на карті Таро, яка відповідає дияволу, демона Бафомета.
Потойбічна істота «набула популярності» ще в 1307 році під час судового процесу над орденом тамплієрів у Франції. Тоді інквізитори вибили з рицарів покази, що вони поклонялися ідолу, який мав вигляд бородатої голови на чотирьох ногах. Леві цей образ повністю змінив. У його варіанті Бафомет отримав голову козла з пентаграмою на лобі, копита, крила та жіночі груди.
У 1897 році теж француз Станіслас де Гуайт придумав ще один популярний серед окультистів символ — перевернуту пентаграму з головою козла в центі. Зараз вона слугує офіційним символом Церкви Сатани — така діє в США ще з 1966 року.
У результаті в багатьох книжках, коміксах та фільмах диявол став часто зображуватися з рисами козла. Інколи це навіть призводило до незвичних наслідків. Так, у 2018 році американський «Храм Сатани» подав до суду на Netflix и Warner Bros. Усе через їхній серіал «Моторошні пригоди Сабріни», в якому фігурувала статуя Бафомета.
Сатаністи наполягали, що її образ у них вкрали і хотіли в якості компенсації отримати $50 млн. За кілька місяців суперечку владнали мирним шляхом. У титри серіалу додали згадки про «Храм Сатани», інші умови угоди вирішили не розголошувати.
Досить про сатаністів. Риси кози мають і святкові персонажі. У фольклорі альпійського регіону Святого Миколая під час роздачі подарунків супроводжує Крампус, місія якого — лякати неслухняних дітей. Він повністю вкритий шерстю, має роги козла на голові та копита. Чи от фінляндський Йоулупуккі.
Сьогодні він, як і Санта, одягнений у червоний тулуб і подорожує на санчатах, запряжених оленями. Проте ще в ХІХ столітті він носив козячу шкуру, а інколи зображувався з маленькими ріжками. Та і його ім'я дослівно перекладається як «різдвяний козел». І це не все.
До ХІХ століття в країнах Північної Європи теж побутувала традиція «водіння кози», коли відповідно переодягнені юнаки обходили будинки, отримуючи в нагороду подарунки. Звичай вже давно пішов у минуле, проте солом'яних кіз у скандинавських країнах на Різдво виготовляють і досі. Маленькими прикрашають ялинки, а великі встановлюють біля будинків та на площах.
