Якось мене запитали друзі, скільки я в середньому витрачаю на життя у Швеції. Я почала перелічувати витрати. У якийсь момент на обличчях співбесідників з’явився неабиякий подив. Як гадаєте, що спричинило культурний шок?
Не житло, не харчування і навіть не медицина. Здивування викликала інформація про вартість проїзду в міському транспорті — у перерахунку на гривню це було практично еквівалентно одній подорожі бюджетного таксі з центру Києва у спальні райони.
На сьогодні вартість одноразового проїзду без знижки коштує 38 шведських крон — майже €4. І з цим квитком не вдасться зробити екскурсію Стокгольмом. Він дійсний лише впродовж 75 хвилин. А якщо пасажира зловлять на безквитковому проїзді, доведеться заплатити майже €150. Такі скандинавські реалії. У Норвегії квитки ще дорожчі, ніж у Швеції, так само як і вищі штрафи за безквитковий проїзд.
Будучи ще студенткою в Стокгольмі і маючи знижку, я сплачувала на рік майже €700 за можливість користуватися громадським транспортом. Із часом я виросла зі студентських пільг і почала сплачувати повну вартість проїзду. Але не шкодую, бо воно варте того, щоб викласти ці гроші.
Громадський транспорт у столиці Швеції та передмістях — це єдина інтегрована система, що включає не лише автобуси, трамваї та метро, а й човни та приміську електричку. Якщо котрийсь із цього транспорту дав збій і ви, ризикуючи запізнитися на роботу, скористалися таксі, транспортна компанія відшкодує вам збитки.
Якось пізно ввечері, вертаючись із аеропорту, я купила єдиний квиток на автобус та приміську електричку. Дорога мала зайняти приблизно півтори години. Але тут сталася халепа — хтось із пасажирів учинив скандал, і машиністка викликала поліцію. Всім пасажирам було рекомендовано покинути вагони й зачекати наступного поїзда.
Я була втомлена довгим перельотом, голодна, і зла на всіх включно з машиністкою, тому просто викликала таксі. Наступного дня я завантажила на сайт транспортної компанії заявку на відшкодування вартості таксі — близько €25. Кошти буквально наступного дня «капнули» на мій рахунок.
І подібна ситуація — це норма. Будь-який транспорт може залишити пасажирів заручниками логістичної інфраструктури. Інформація про альтернативні маршрути і транспортні ланцюжки у разі нештатної ситуації стає миттєво доступною у мобільному додатку.
На відміну від України, табло в метро в Швеції показує час до прибуття наступного потягу чи трамваю, а не час з моменту відправлення останнього поїзда. Мене завжди турбувало це питання. Потяг вже пішов — для чого мені знати, на скільки хвилин чи секунд я запізнилася? Важливіше — за який час прибуде наступний потяг.
Громадський транспорт — це не останній елемент культурного шоку українця в Швеції. Тут зовсім відмінна від України культура дорожнього руху. Пріоритет у всіх транспортних комунікаціях у міській та приміській зоні віддається пішоходові. Далі в ієрархії — велосипедист. Відтак — автомобіліст.
Це мотивує багатьох шведів пересісти з авто на велосипеди, самокати чи мопеди. Видання Svenska Dagbladet запевняє, що лише за останні десять років кількість велосипедистів у Стокгольмі зросла на 70%. Така ж динаміка спостерігається в усіх регіонах Швеції.
У невеличких та переважно студентських містах, як-от Лунд чи Уппсала, саме велосипед є найпоширенішим транспортним засобом. Дорожня інфраструктура включає в себе виділені велодоріжки з окремими світлофорами. Для розвитку й вдосконалення велоінфраструктури у Стокгольмі до 2022 року виділять майже 1 млрд шведських крон (€100 млн).
Те, що ландшафт Стокгольму досить гірський, нікого не відлякує, адже практично у всіх офісах та на робочих місцях працівники мають можливість скористатись душем. І так скрізь у скандинавських країнах.
Тож вибір завжди є: маєш потребу проїхатись в метро — купуй квиточок. Дбаєш про струнку фігуру і кошти на рахунку — сідай на велосипед.
