Маккензі Скот, одна з найбагатших жінок світу, вдруге вийшла заміж. Її обранцем став шкільний вчитель природознавства Ден Джевет. А два роки тому вона розлучилася з Джеффом Безосом та отримала від нього 4% акцій Amazon. Зараз її статки оцінюються в 55 млн і за версією Forbes у списку мільярдерів вона займає 23 місце.
У всіх рейтингах це розлучення значиться як найдорожче у світі. Однак в історії можна знайти і більш масштабний приклад. Але статки, які тоді втратив чоловік, важно оцінити в доларах. Адже внаслідок розлучення з Елеонорою Аквітанською французький король Людовік VII позбувся третини свого королівства.
Найбажаніша наречена
Початок ХІІ століття. Франція — одна з найбільших держав Європи, яка складалася з кількох десятків напівнезалежних герцогств та графств. Їхні правителі були пов’язані васальною присягою з королем, але при цьому робили у себе вдома що хотіли.
Якщо проводити паралелі з сучасністю, французьке королівство — велика корпорація, у якій король займав посаду генерального директора, проте не володів контрольним пакетом акцій. Так, особисті володіння короля поширювалися лише на околиці Парижу та за розмірами поступалися землям багатьох васалів. Найбільшим же акціонером, якщо продовжити аналогію, був герцог Аквітанії Гільом X. Його герцогство на південному заході Франції за територією було вп’ятеро більшим за домен короля та складало майже третю частину усього королівства.
Французьких монархів така ситуація не влаштовувала і вони воліли будь-що розширити свій домен. Можливість зірвати джек-пот випала королю Людовіку VI. В 1137 році після смерті герцога Гільома він швидко організував шлюб його спадкоємиці 15-річної Елеонори зі своїм 17-річним сином — теж Людовіком і за тиждень після весілля сам відправився на той світ.
Вигідний шлюб автоматично зробив нового короля найбільшим феодалом держави, хоча відповідно до аквітанських законів землі герцогства вважалися власністю Елеонори. Лише її син від Людовіка міг офіційно приєднати ці території до королівського домена. Проте з народженням спадкоємця виникли проблеми. За перші десять років шлюбу королева народила лише одну доньку.
Середньовічні хроністи писали, що король сильно любив дружину, однак проявляв почуття у суворій відповідності до тогочасної християнської моралі. Справа в тому, що спочатку Людовіка готували до церковної кар’єри та змалку віддали на навчання в монастир, а спадкоємцем престолу мав стати його старший брат Філіп. Однак в 1131 році у ці плани втрутилася свиня. Коли Філіп катався зі своїми друзями по паризькому ринку, під його коня кинувся кнур, що вибіг з купи гною. Принц впав, вдарився головою об каменюку і того ж дня помер.
Тоді король забрав молодшого сина з монастиря та за 12 днів проголосив своїм співправителем. Однак Людовік назавжди залишився дуже набожною людиною, зберіг любов до чернечого життя і не спішив навідуватися у спальню своєї дружини. Хроністи запишуть, що одного разу Елеонора навіть сказала, що її чоловік більше «схожий на ченця, ніж на короля».
Подружнє нещастя
Перші десять років шлюбу пройшли більш-менш, доки 1147 року король та королева не вирушили у хрестовий похід. Дорога до Святої землі зайняла 11 місяців, протягом яких хрестоносці від хвороб та постійних сутичок з ворогами втратили велику частину війська. У травні 1148 року вони врешті-решт прибули до князівства Антіохія, де правив дядько Елеонори Раймунд. Там шлюб і затріщав по швах. Королева воліла проводити більшу частину часу у товаристві свого дядька, старшого її приблизно на 10 років. Королю ж це не подобалося. Більш пізні французькі хроністи, які явно не любили королеву, почали звинувачувати її в подружній зраді зі своїм родичем. Гелінанд із Фруамона напише, що Елеонора вела себе «не як королева, а як блудниця», а Альберік із Труа-Фонтен додасть, що її «поведінка була гідна вуличної дівки». Згодом ці чутки заживуть своїм життя і королеві навіть припишуть бажання втекти з головним ворогом хрестоносців єгипетським султаном Саладіном, дарма, що йому тоді виповнилося лише 13 років.
До ревнощів короля додалися і політичні протиріччя. Королева підтримала Раймунда, який пропонував рушити війною на мусульманського правителя Алеппо, що не входило в плани Людовіка. Сварки подружжя дійшли до того, що Елеонора навіть запропонувала анулювати шлюб під приводом близької кровної спорідненості з чоловіком. Однак тоді Людовік на цю пропозицію не пристав та поїхав з дружиною до Єрусалима. Згодом хрестоносці безуспішно спробували захопити Дамаск, розсварилися та безславно почали повертатися до своїх домівок. У квітні 1149 року покинули Святу землю і Людовік з Елеонорою. На той час вони вже не розмовляли між собою та навіть відпливли на різних кораблях.
Діставшись Італії, монарша пара вирішила по дорозі додому завітати до Папи Римського та попросити його про розлучення. Однак понтифік відповів категоричною відмовою та спробував примирити подружжя, підготувавши для короля і королеви в своєму замку одну спальню. Наступного року Елеонора народила доньку, тобто вмовляння Папи, можливо, і допомогли. Але ненадовго.
Людовіку VII потрібен був син для продовження династії, а він все не народжувався. Тож король і королева знову заговорили про розлучення. Однак проти цього виступав абат Сюжер, головний радник Людовіка, який слушно пояснював, що в такому разі король втратить аквітанське герцогство. Проте після його смерті останні перепони для розлучення пропали.
В березні 1152 року в місті Божансі зібрався церковний собор, який визнав: справді, 15 років тому недогледіли, що Елеонора та Людовік — чотириюрідні брат та сестра, а отже і одружуватися їм було не можна. Цікаво, що за таке рішення проголосував і архієпископ Бордо, той самий, що в 1137 році вінчав молодят.
Від короля до короля
Як показали наступні події, Сугерій виявився правий — розлучення обійшлося Людовіку занадто дорого. Елеонора за вісім місяців вийшла заміж вдруге — за молодшого на 10 років енергійного герцога Генріха ІІ Плантагенета, повну протилежність французького короля. Її новий чоловік до успадкованих від батька Нормандії та Анжу приєднав величезне Аквітанське герцогство та став повноправним володарем усієї західної Франції. Наступного року він заявив претензії на Англію як правнук Вільгельма Завойовника та врешті-решт отримав англійську корону. А Людовік таким чином втратив половину свого королівства. Однак і це не все. Елеонора за 15 наступних років народила трьох синів та ще п’ятьох доньок. А Людовіку єдиного сина змогла народити лише третя дружина.
Після розлучення Елеонору чекало ще довге та насичене життя. Спочатку вона жила в мирі та злагоді з Генріхом та брала активну участь у державних справах. Однак потім її чоловік позаводив коханок і ображена жінка повернулася на батьківські землі. Згодом до неї приєдналися сини, які почали бунтувати проти батька. Генріх завдав їм поразки, а Елеонору ув’язнив в замку, де вона і просиділа 16 років, поки новим королем не став Річард Левове Серце. Він одразу випустив з в’язниці матір, яка фактично правила Англією, доки її син проводив час у походах. Після загибелі Річарда вона знову повернулася до Аквітанії, де і померла в 1204 році. В останні роки життя вона могла споглядати, як інший її син Джон у війні з королем Франції втратив більшу частину Аквітанії.
Щоб повністю повернути втрачені внаслідок розлучення з Елеонорою землі, нащадкам Людовіка знадобилося ще 250 років. А якби свого часу французький король приділяв більше уваги дружині, цих проблем, можливо, вдалося б і уникнути.
