Chas News розмірковує, яка з філософських течій найбільше підходить українським політикам.
Арсен Аваков, стоїк
Він однаково віддалений як від раба Епіктета, так і від імператора Марка Аврелія. І все ж таки він — стоїк. Застряг десь у філософських апартаментах Сенеки. Коли «Українська правда» відвела Авакову роль «політичного магістра Йоди при молодому джедаї — президенті», редакція вчинила так лише тому, що «Зоряні війни» відомі широкому загалові більше, ніж перипетії життя римських філософів. Сенека і Нерон — ось пара, на яку слід було б орієнтуватися.
Початок славного десятиліття при юному імператорі для Сенеки пройшов блискуче. Він нажив при дворі нечувані багатства, проте з легким осудом (наче маючи на увазі будь-кого, тільки не себе) писав: «Багатьох захопила заздрість до чужого багатства, багатьох — піклування про власне».
Про багатство Авакова теж ходять легенди. Його підозрювали у незаконному відчуженні 55 га державної землі за часів керівництва Харківською областю. Через це Авакову довелося посидіти в італійській в'язниці. Нинішній міністр назвав справу сфабрикованою, хоча міг би відповісти, як Сенека: «Чи варто перейматись, щоб не здаватися вам занадто багатим, якщо навіть кинік Деметрій для вас недостатньо бідний?». Відповідь стає зрозумілішою, якщо згадати жарт римського сатирика Ювенала: головна різниця між стоїками і киніками — в наявності одягу. Останні навіть від нього відмовлялися.
Коли Арсен Аваков піде на пенсію, ставши, як пророкує Антон Геращенко, «вільною людиною, філософом», він цілком може засісти за «Моральні листи до Антона», як Сенека свого часу взявся за «Моральні листи до Луцилія»: «Все у нас, Луцилію (тобто Антоне), чуже, один лише час наш». Два стоїки — український міністр і римський філософ — зрозуміли, як поєднуються час, гроші і влада.
До слова, остання обох приваблювала, мабуть, сильніше за все. Сенека в перші роки правління Нерона визначав римську політику. Про Авакова напередодні президентських виборів говорили: «Третій у другому турі». Восени минулого року в команді Зеленського Авакова називали «тимчасовим міністром». Але вже цієї весни один з керівників президентської фракції на питання, чи не бояться там, що політична вага Авакова з кожним днем зростає, відповів: «Як можна боятися того, що вже відбулося?».
Заздрісники подейкували: очільник МВС не залишав президента навіть тоді, коли той отримав аудієнцію у Папи Римського. Однак саме неподалік мурів Ватикану, за переказами, знаходиться могила великого Сенеки. Як можна дорікати одному стоїкові за те, що він відвідує іншого?!
Володимир Зеленський, лейбніціанець
До обрання президентом Зеленський, скоріш за все, був послідовником Джонатана Свіфта, чиї філософські погляди крутилися навколо моралі і бичування пороків. Зеленський, як і Свіфт, міг сказати, що «не відчуває ненависті до людства», адже ніколи не мав ілюзій щодо нього. Однак варто було стати керманичем держави, як терміново довелося перевзуватися. Інавгураційна промова рясніла поєднанням одиничного і загального: «Кожен з нас президент... Не всім подобається, що я говорю? Даремно, тому що це говорю не я, а народ України». Могло здатися, що перед нами — запеклий гегельянець.
Однак пізніше від президента почали вимагати пояснень з приводу всього на світі: чому ексголова Офісу президента Андрій Богдан відгуляв День Незалежності в Сен-Тропе? Навіщо Зеленський літав в Оман і що там робив Медведчук? Що за скандальна телефонна розмова з Трампом? Звідки ці дивні заяви щодо Донбасу?
Господар Банкової відповідав на них вже не як гегельянець, а як людина, що ретельно простудіювала Лейбніца. Як і засновник Берлінської академії наук, Зеленський при кожному проколі намагається повідомити urbi et orbi, що існуючий світ, можливо, не ідеальний, але недосконалість закладено в його природі. Бог нескінченний, але при створенні світу інколи мав зв'язані руки. Він міг створити лише те, що всередині себе підкорялося принципу протиріччя. Але! Він врешті-решт створив «кращий з можливих світів».
Лейбніца за такі думки свого часу символічно відшмагав Вольтер, створивши у своїй книзі «Кандід» образ доктора Панглоса, який не втомлювався повторювати: «Усе на краще в цьому найкращому зі світів». Навіть коли мова заходить про землетрус в Лісабоні, який забрав життя 30 тис. осіб.
А Бертран Рассел пізніше характеризував систему німецького філософа як порожню оптимістичну метафізику «для принцес». Такою вона залишається навіть тоді, коли над її партитурою звучить голос Зеленського.
Скандал з Гончаруком, чиї слова про примітивне розуміння президентом економічних процесів потрапили в YouTube, це продемонстрував. Гончарук після того, що сталося, написав заяву про відставку. Зеленський обрядився в рясу Лейбніца: «Ви знаєте, яке у мене особисте ставлення до вас і до вашого молодого уряду. Я подумав, і мені здається, що правильно буде надати шанс вашому уряду, якщо ви вирішите деякі речі, які дуже важливі і турбують українців». Одним словом, «Усе на краще в цьому найкращому зі світів...». Правда, пізніше Зеленський розкритикував економічну політику уряду. Врешті-решт Верховна Рада звільнила Гончарука з посади прем'єра. Отже, з темряви філософських століть президент одночасно з духом Лейбніца завжди готовий викликати хоча б дрібку лорда Макіавеллі.
Микола Тищенко, сократик
Тищенко — послідовник Сократа. Цьому є ряд підтверджень. Перш за все, він прихильник маєвтики — методу, створеного давньогрецьким філософом, щоби витягувати приховане в кожній людині знання методом навідних питань. Нардеп принаймні двічі демонстрував цей прийом. Спершу у 2019-му під час спілкування з журналісткою «Радіо Свобода». Та намагалася дізнатись, чи читає депутат від «Слуги народу» закони перед тим, як за них голосувати?
«А хто ви така, щоб перевіряти?», — відповів Тищенко.
Багатьом здалось — це хамство. Але ні. То маєвтика. Приблизно така ж, яку демонстрував Сократ щодо Мелета, поставши перед судом. Тищенко так само сподівався, що співрозмовниця зможе з його допомогою «народити істину». Він навіть давав їй підказки: «Хто ви? Мій батько або моя дружина?». Тищенко не дістався до «прихованого», але, Бог свідок, щосили намагався! Так само — під час спілкування з підприємцями на Банковій тієї ж осені 2019-го. Тоді він запитав у однієї із співрозмовниць: «Хто ви така, що будете народному депутату вказувати, куди йому ходити?». Істина знову не народилася, але спроба була. Беззаперечно.
Більше того, Тищенка з Сократом ріднить ставлення до їжі. Ще перед парламентськими виборами в Instagram з'явилося звернення нібито від імені ресторатора: він запрошував усіх жителів 219-го округу, по якому балотувався, на безкоштовний обід до своїх закладів. Для цього будь-який мешканець Борщагівки мав лише показати паспорт з пропискою. Вороги сприйняли це як акт підкупу. І дарма! Сократик не міг вчинити інакше, оскільки знав вислів свого кумира: «Я їм, щоб жити. А деякі живуть, щоб їсти». Жодного підкупу! Лише сократичне усвідомлення того, наскільки важливо для більшості людей просто похарчуватись.
Крім того, нещодавно адвокати нардепа Гео Лероса подали в Печерське управління поліції Києва клопотання про допит пана Тищенка у справі про підпал авто їхнього підзахисного. Поки реакція нашого героя з цього приводу невідома. Але якщо він раптом відповість: «Хто ви такі, щоб?...», про це потрібно знати лише одне: устами Тищенка говорить Сократ.
Юлія Тимошенко, екзистенціалістка
Її безуспішні походи в президенти нагадують есей «Міф про Сізіфа» екзистенціаліста Альбера Камю. Герой котить величезний камінь вгору, а той щоразу падає. Все доводиться починати спочатку. Боги вважали — це жахлива робота. Камю аналізує історію з іншої точки зору і вважає: варто Сізіфові усвідомити безцільність завдання і непорушність долі, як він знайде свободу і досягне спокою. Камю робить висновок: Сізіфа слід уявляти щасливим.
Замініть слово «робота» на «політика» і отримаєте образ Юлії Тимошенко, яка перебуває у вічному русі, залишаючись незламною.
Такій стійкості можна аплодувати. Але саме стійкість — причина апокаліптичних висловів, що раз у раз зриваються з вуст Тимошенко, підкреслюючи: політик — прихильниця не тільки Камю, але і Жан-Поля Сартра. Саме в його п'єсі «За зачиненими дверима» прозвучала думка-вирок: «Пекло — це інші». Політичне пекло для лідерки «Батьківщини» — будь-які інші політики. Її знаменита репліка «Все пропало!», — це насправді фрейдистський рудимент, який так чи інакше переповзає з однієї історії в іншу. Все пропало, тому що... — а далі просто слід підставляти «інших», які несуть пекло Україні.
Чим тільки Тимошенко не лякала громадян! Тим, що «нашу економіку свідомо, планово і професійно залишили без грошей». Тим, що Зеленський віддає країну «міжнародним фінансовим спекулянтам». Нарешті, тим, що вона не піде з політики. Тимошенко сповнена рішучості продовжувати сізіфову працю. Котити свій камінь на політичний Олімп, намагаючись врешті-решт стати «царем гори».
Віталій Кличко, вітгенштайнівець
Він, мабуть, єдиний з представників української політичної еліти, чия належність до філософської течії не викликає жодних сумнівів. Кличко не втомлюється підкреслювати: він послідовник і натхненний інтерпретатор вчення філософа і логіка Людвіга Вітгенштайна. Досить прочитати «Логіко-філософський трактат» останнього (особливо його четвертий параграф «Думка є осмислене речення»), щоби зрозуміти, наскільки Кличко перейнявся ідеями великого австрійця.
Столичний мер взяв його думки керівництвом до дії: «Людина здатна будувати мову, за допомогою якої можна висловити будь-який сенс, не маючи уявлення про те, як і що означає кожне слово».
Перечитайте ще раз. Перечитали? А тепер згадайте численні приклади апостольської ретельності, з якою мер Києва втілював ці заповіти. «А сьогодні в завтрашній день не всі можуть дивитися. Вірніше, дивитися можуть не тільки всі, мало хто може це робити». Це ж чистий Вітгенштайн. Саме зв'язок з живою філософією дозволив набрати майже 19 млн переглядів на YouTube пісні, створеній за мотивами безсмертної фрази Віталія Кличка.
А ретельне промовляння окремих слів, яке недосвідчені люди приймають за недорікуватість! Вісім секунд, витрачених під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі на артикуляцію слова digitalization — не що інше, як омаж іншої тези трактату Вітгенштайна: «Значення простих знаків (слів) повинні бути нам пояснені, щоб ми їх зрозуміли».
З Вітгенштайном Кличка зближує ще одна обставина. Батько філософа хотів, щоб син зайнявся аеронавтикою. Однак вже у ранні роки впертий Людвіг, як пише його біограф, «зрозумів, що можна вважати цінним лише життя, прожите задля виконання великого боргу перед самим собою — перед своїм власним генієм». Те ж саме відбулося і з Віталієм Кличком. Його батько дуже хотів, щоб він і молодший син Володимир зібрали всі боксерські пояси. Так і сталося. Але на піку кар'єри Кличко згадав про «великий борг перед своїм власним генієм». І пішов у мери.
