404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Пташенята гнізда Портнова. Серед українських політиків побільшало поціновувачів орального сексу з тваринами

Фрідріх Великий, король Пруссії, дізнавшись, що один з його кавалеристів мав статевий акт з кобилою, ухвалив таке рішення: «Хлопець повів себе як свиня — відправити його до піхоти». Українські політики старого і нового призову, слава богу, байдужі до кобил. Однак об'єктом сексуальних фантазій декого з них все частіше стає досить дивний орган — собачий рот.

Таке поняття насправді існує. Конрад Лоренц у книзі «Людина знаходить друга» писав про те, що «Душевний стан собак і їх контроль над ситуацією можна зрозуміти по двох місцях — вухах і куточках рота». Проблема в іншому: ті, хто «підсів» на цю нав'язливу ідею, починають бачити собачий рот буквально у кожного опонента.

Чемність нової шляхти

Свіжий приклад — послання колишнього депутата-регіонала Миколи Левченка Віталію Сичу, головному редактору видання «НВ». Левченко, який виграв справу проти України в Європейському суді з прав людини і днями повернувся до країни, дорікнув Сичу тим, що журналіст у 2014 році опублікував особистий номер телефону Левченка і нібито організував проти нього цькування. «Мені надходили погрози і образи. Це був ваш метод захоплення влади. Все давно пройшло, і, нарешті, з'ясувалася вся правда», — пише він в одному з месенджерів. — «Тепер я маю повне моральне право плюнути в вашу тупу пику, витерти об тупу голову підошви і використовувати ваш тупий собачий рот замість унітазу. До нової зустрічі. Завжди ваш Микола Левченко».

Борець з «київською хунтою» та «фашизмом». Як і чому колишній депутат Партії регіонів Левченко повернувся в Україну

Яка, одначе, шляхетна грація висловлювань! Вона, втім, — лише розвиток традиції, яку започаткував, ймовірно, Андрій Портнов, колишній радник Януковича. Після втечі останнього до Ростова Портнов теж емігрував з України, повернувшись на батьківщину вже після перемоги Зеленського, у травні 2019-го. Прокурору Олександру Божку, який вів кримінальне провадження щодо можливого привласнення Портновим грошей двох столичних вузів, а також ймовірних зловживань при обранні його членом Вищої ради юстиції, Портнов тоді написав: «П*дор, я бачу у тебе зі слухом все-таки не дуже. Доведеться ви*бати тебе, тварина недови*бана, в тупий собачий рот. З повагою, Портнов».

Андрій Портнов

Посилаючись на знайдену Портновим формулу особливої «куртуазності», Ілля Кива, парламентарій від ОПЗЖ, одного разу висловився так: «Як говорив сьогоднішній вже класик наш, Андрій Портнов, якщо не сьогодні, то завтра його ви*буть в його тупий собачий рот». Тут важливо навіть не те, хто кого примушував до орального сексу, а те, що тиради Портнова час розбирати на цитати.

Власне, це вже роблять. Журналіст Данило Мокрик у себе на YouTube навіть зробив висновок, що «…можна створювати міжфракційне депутатське об'єднання «Собаки Портнова». В нього могли б увійти представники різних політсил. Наприклад, Олександр Дубінський, колишній член фракції «Слуга народу». Хоча прозелітом собачого рота той став декількома місяцями пізніше, в липні 2020-го. Тоді, під час обговорення в телешоу заяви про відставку Якова Смолія, глави Нацбанку, на своїй сторінці в Instagram він написав: «Єб*мо Смолія в тупий собачий рот у прямому ефірі».

По гарячих слідах поет Юрій Космина навіть склав сатиричний вірш з такими рядками:

То натяк брудний, то образи прямії,
То кпини на тему собачих ротів…
І тільки Андрюха Сашка зрозуміє,
Бо й сам тільки того ж завжди і хотів.

Пов'язаний з собачим ротом фразеологізм в Україні, схоже, оформився остаточно. Питань — два. Чому, власне, собаки? І що саме схильність до лихослів’я говорить про тих, хто так самовіддано ним користується?

Комплекс Наполеона

У листі запорожців до турецького султана Мехмеда IV називати адресата «різницькою собакою», тобто собакою м'ясника, був сенс. В ісламі собака — нечиста тварина. Обізвати мусульманина так означало жорстоко його образити. Але в тому посланні є ще купа інших образ, типу «свиняче рило», «х*я гак» або «козолуп» (той, хто має сексуальні стосунки з козами). В цілому куди багатша палітра.

Олег Ляшко скористався креативом запорожців, коли в грудні 2014-го писав лист до Рамзана Кадирова від імені фракції Радикальної партії в ВР. Складно зрозуміти, чи було б подібне красномовство більш образливим, ніж якби він просто використав формулу, пізніше знайдену Портновим. Можливо, що ні.

При ображанні когось завжди важливі привід, об'єкт, ступінь бажаного приниження і доступність формулювання. Наприклад, одне з найбільш кровожерливих створінь на землі — крокодил (він, щоправда, не гавкає). Але уявити, що Портнов або його послідовники заявляють, ніби мають намір вчинити статевий акт з «тупим крокодиловим ротом»... Для цього потрібно мати безмежну уяву, здатну перекреслити скептичне питання: а як це у вас, хлопці, цікаво, вийде?

Від Давнього Риму до Голлівуду. Як пуритани захищали «традиційні цінності»

З собакою ж все виглядає значно простіше. А найголовніше — більш зрозуміло. Така собі затишна зоофілія у домашніх капцях. Як-не-як, собаку давно приручили. Те саме можна, звичайно, сказати і про верблюда (є навіть арабська приказка «Хадж до Мекки не буде повним без злягання з верблюдом»). Або про кіз з вівцями, яких римські легіонери, маючи сувору заборону гомосексуальних зв'язків, брали з собою в походи для зняття напруги.

Чи навіть про свиней, про пристрасть до яких у фільмі «Свинарник» розповів класик італійського неореалізму і марксист за політичними поглядами П'єр Паоло Пазоліні. Головному героєві стрічки — Юліанові, сину багатого німецького фабриканта, ці тварини здаються більш привабливими, ніж його наречена. Фінал повчальний: збоченця з'їдають об’єкти його жаги.

Але все ж, якщо вірити висновкам кримінальної сексології, найбільш жаданими об'єктами зоофілів в міському просторі є кішки і собаки. Щоправда, в жодних джерелах не описано, щоб зоофіли мали секс з тваринами саме в тому варіанті, до якого схиляються українські політики. Ймовірно, стосовно до них можна все-таки говорити про поєднання глибокої пристрасті з ненавистю.

Той, хто назве це одним із проявів комплексу Наполеона, скоріш за все, буде напрочуд близьким до істини. Великий завойовник терпіти не міг собак. І ось через що. Жозефіна де Богарне, яка стала його дружиною, була так прив'язана до мопса на прізвисько Форчун, що дозволяла тваринці спати у своєму ліжку. Шлюбна ніч імператора видалася веселою: Форчун відмовлялася пускати його на подружнє ложе. Бонапарт хотів викинути її геть, але, згідно з легендою, Жозефіна сказала: «Якщо Форчун не буде спати в нашому ліжку, то і я не буду». Більш за те, спроба підкорювача світу прогнати собаку скінчилася тим, що крихітна мопс вкусила його так, що шрам на руці Наполеона залишився до кінця життя.

Навіть після того, як інший собака — ньюфаундленд — врятував імператора, коли той під час втечі з Ельби впав за борт військового судна «Інконстан», у Наполеона подяка за спасіння парадоксальним чином трансформувалася у принизливе ставлення до собак.

Ким-ким, але скотоложцем Бонапарт, який закохано писав Жозефіні, що природа виліпила її «з мережив і повітря», не був. Він просто ненавидів собак і зневажав людей. Мабуть, йому б теж сподобався вираз «тупий собачий рот».

Слідами Крафта-Ебінга

Цікаво, що поведінка Наполеона в дитинстві разюче нагадувала поведінку такого собі сержанта Бертрана, якого в своїй книзі 1886 року «Статева психопатія» описав Ріхард фон Крафт-Ебінг — австрійський психіатр, один з основоположників сексології, що першим запропонував використовувати термін «зоофілія».

Обох персонажів відрізняла фізична крихкість. Чезаре Ломброзо в книзі «Геніальність і божевілля» пише про Наполеона, що той був «худий, як скелет». Крафт-Ебінг також зазначає, що Бертран був «ніжної статури». Обидва мали схильність до усамітнення і так само — до спалахів агресії. «Я був схильний до сварок і бійок, я нікого не боявся, — згадає Бонапарт згодом. — Одного я бив, іншого дряпав, і всі мене боялися. Найбільш доводилося від мене терпіти моєму братові Жозефу. Я його бив і кусав». Бернар же «виявляв нічим не пояснювану схильність до руйнування і ламав все, що потрапляло під руку».

Імператор на все життя зберіг запальність і «страждав постійним сіпанням правого плеча і губ, а під час нападів гніву — і литок». А ось агресія Бертрана цілком перейшла у статеву сферу. Як пише Крафт-Ебінг, він «знаходив трупи тварин, розпорював їм живіт, виривав нутрощі і при цьому мастурбував, що доставляло йому почуття невимовної насолоди. У 1846 р його вже перестали задовольняти трупи і він став вбивати собак, учиняючи з ними вищеназвані маніпуляції». Врешті-решт ця людина прийшла до знущання з мертвих людських тіл — некросадизму.

Комплекс диктатора

Випадок сержанта Бертрана — не єдиний в книзі Крафта-Ебінга, де описана «собача тема». Наприклад, там згадується ситуація з інженером К., який їхав у справах з Трієста до Відня, але зійшов з потяга на половині шляху і мало не зґвалтував 70-річну жінку. Спочатку в його планах було лише дістатися шкуродерні і там задовольнити свою жагу з собакою. Але, як то кажуть, припекло по дорозі.

«Серед випадків скотолозтва, — пише Крафт-Ебінг, — є такі, що виникають на безумовно патологічному ґрунті... конституціональних неврозів та імпотенції».

Можливо, це і є ключові слова для розуміння зоофільних нахилів — принаймні вербальних, —  які демонструють українські політики. Мабуть, їм щось потрібно підправити «в консерваторії», тобто у власному житті, щоб з їхнього язика не зривалися слова про секс з «тупим собачим ротом».

Втім, поки є аудиторія, якій подобається подібна поведінка, вони, швидше за все, продовжать поводитись, як і раніше. Популярність згаданих вище політиків від настільки «вишуканих» фігур мови може лише зрости.

Шлюбні ігри тиранів. Таємниці, коханки та діти від них — це не про Казанову, а про те, як живуть тоталітарні лідери