Наприкінці травня сталися дві події. Перша — Борис Джонсон, прем'єр-міністр Великобританії, втретє одружився. Друга — Олександр Лукашенко, самопроголошений президент Білорусі, зустрівся у Сочі з Володимиром Путіним. Прибув він туди разом з сином Колєнькою, якого тягає з собою на «саміти», створюючи навколо нащадка ореол наслідного принца.
Вінчання 56-річного Джонсона зі своєю 33-річною обраницею Керрі Сімондс у Вестмінстерському абатстві ЗМІ одразу ж назвали таємним. Хоча насправді з цих двох подій куди більше секретів у другій. Навіть не щодо кола тем, які обговорювали під час зустрічі Лукашенко з Путіним.
Ореол таємниці витає над особистим життям двох авторитарних лідерів. Звичайно, команди розслідувачів вже не раз називали імена коханок, які народили тиранам, що засиділися у своїх кріслах, дітей. Колєньку у тому числі.
Проте тоталітарним режимам вкрай важливо табуювати тему сексуального життя вождів. Цим вони принципово відрізняються від демократій.
(Напів)прозорість демократій
У демократіях інтимне життя правителів важко заховати від сторонніх очей. Тут політичних лідерів не вважають небожителями. Тому таблоїди полюють за ними, як і за будь-якими іншими селебріті. Секс — і все що вибудовується навколо нього — добре продається. Just business...
Історія Клінтона і Моніки Левінськи з оральної стала кричущою не стільки тому, що президент потоптав мораль і сімейні цінності, а тому, що він збрехав щодо сексу зі стажисткою. Саме через брехню справа запахла імпічментом.
У демократіях правителям дозволено бути грішними, дотримуватися нетрадиційної орієнтації і ставати об’єктом жартів, включно з такими, що починаються нижче пояса.
Так, візит Кельвіна Куліджа, президента США у 1923 — 1929 роках, на птахоферму породив анекдот з бородою, який отримав згодом масу варіацій. Наприклад, такий.
Під час візиту перша леді поцікавилася, яким чином фермеру вдається виробляти так багато яєць при вкрай малому числі півнів. Фермер з гордістю пояснив, що його півні відповідально підходять до своїх обов'язків, виконуючи їх десятки разів на день.
— Можливо, вам варто сказати про це містерові Куліджу, — дотепно зауважила дружина президента.
Кулідж не залишився в боргу і запитав фермера:
— Кожен півень щоразу обслуговує одних і тих же курок?
— Ні, — була відповідь, — звичайно, курки щоразу інші.
— Можливо, вам варто сказати про це місіс Кулідж, — відреагував президент.
Інакше кажучи, жартувати на тему сексу стосовно правителя в демократичному суспільстві цілком допустимо. Навіть якщо привід не надто веселий.
Фелікс Фор був шостим президентом Третьої республіки у Франції, але набагато більше прославився тим, як саме помер. 16 лютого 1899 року в Блакитному салоні президентського палацу його наздогнав апоплексичний удар. Це сталося якраз під час мінету, який робила президентові його подруга Маргарита Штейнхель. У опозиції і в пресі цей факт викликав насмішку, а коханка Фора отримала прізвисько «похоронний насос». А чого, власне, можна було очікувати від нації, яка дала світу Мопассана і Золя? Співчуття?
Франція, звичайно, не є якимось анклавом амурних пригод правителів, що стали надбанням громадськості. Досить згадати чисельні скандали навколо Сільвіо Берлусконі, італійського прем'єра. Наприклад, минулого року The Guardian написала, що 83-річний політик зустрічається з 30-річною Мартою Фашина — членом італійського парламенту від партії «Вперед, Італія», яку Берлусконі очолює. Жінка переїхала жити до нього на віллу, навіть не чекаючи, поки він розійдеться з попередньою коханкою, 34-річною Франческою Паскалі, яка й гадки не мала про новий зв'язок Берлусконі.
Чи прикрашають такі приклади західне суспільство, а точніше, його керманичів? Ні. Порок є пороком. Але, на відміну від тиранії, у демократій є шанс надати подібним історіям розголос ще за життя фігурантів скандалів, навіть тоді, коли вони при владі. Це не панацея. Але це можливість уникнути створення міфів, на яких, власне, і побудовані тоталітарні режими з їх «вічними» лідерами.
Диктатор як альфа-самець
Девіантна поведінка може бути притаманна будь-якому керманичу держави. Але за режимів, що претендують на «вічність і непогрішність», про неподобства «вождів» дізнаються лише постфактум. Під час же їхнього життя змова мовчання, міцно вмонтована в структуру пропаганди, підносить політичного лідера як недосяжний ідеал надлюдини, у сексуальній сфері у тому числі. Зусиллями медіа можна навіть зробити так, щоб в диктатора закохалася більшість жінок — величезний електоральний ресурс будь-якого політика. Гітлер на цьому розумівся. Він говорив: «У політиці потрібна підтримка жінок. Чоловіки підуть за кимось і самі».
Вже у 1933 році жінки присвячували Гітлерові вірші, де перші літери кожного рядка становили ім'я і прізвище «Адольф Гітлер», в надії, що фюрер зверне увагу і розпорядиться надрукувати це «творіння» в газеті. Про один з подібних випадків (якоїсь фрау Клозе) згадало в січневій публікації цього року німецьке видання Die Welt. На жаль, з канцелярії Гітлера надійшла невтішна для фрау Клозе відповідь: «Дозвіл на друк Вашого вірша, на жаль, не може бути надано, оскільки фюрер принципово відкидає ідею звеличення його особистості». Чудова скромність, вірно?
Втім, процес обожнювання вже запустили. Деякі з прихильниць Гітлера зізнавалися, що хочуть народити від нього дитину. Інші навіть впадали у фривольність. «Аді, ти солодкий розпусник!», — писала йому якась Річі. Знати б їй, як близько підійшла вона до правди!
Історія взаємин Гітлера зі своєю племінницею Гелі Руабаль, яка у віці 23 років наклала на себе руки, підтверджує кошмарну розпусність фюрера. Дядько Адольф, з одного боку, лякав дівчину жахливим покаранням за сексуальний зв'язок з іншими чоловіками, а з іншого — віддавався своїм перверсіям, використовуючи дівчину. У книзі «Диктатори в дзеркалі медицини» Антон Ноймайр цитує такого собі Іорберта Бромберга: «Для отримання повного сексуального задоволення Гітлеру було необхідно, щоб жінка, сидячи навпочіпки над його головою, помочилася йому на обличчя». Девіації Гітлера змусили Гелі одного разу признатися подрузі: «Мій дядько — чудовисько. Неможливо уявити собі, чого він від мене домагається».
Зрозуміло, ніхто з палких прихильниць фюрера, як і взагалі громадян Третього Рейху, таких пікантних подробиць не знав. Втім, куди важливіше, що невідомими залишалися і висловлювання Гітлера щодо жінок: «Чоловік повинен мати можливість нав'язати свою волю будь-якій жінці. Жінки нічого іншого і не хочуть».
Зовні Гітлер мало нагадував мачо, але від подібних його висловів тхне саме мачизмом. До речі, мачизм є невід’ємною рисою майже всіх диктаторів. Саме на мачизмі ґрунтується поведінка тирана з жінками, з якими він має зв'язок (навіть вводячи у стосунки з Гелі сексуальну практику уролагнії, Гітлер примушував її підкорятися своїй волі). Мачизм він демонструє і у випадку всіх жінок Німеччини. Останній алгоритм — вітринний. Мачизм вождя повинен чітко зчитуватися відданим народом як сакральне послання.
Тіло вождя
Колгоспник Лукашенко надягає бронежилет і бере в руки автомат Калашникова. Володимир Путін сідає на коня, оголивши торс. До речі, коли в 2007-му він зробив це під час риболовлі в Туві, і «тіло вождя» ввірвалося у медіапростір, скрупульозні шукачі паралелей з'ясували, що протягом історії фотографії лише двічі глав держав фотографували без сорочок. У 1937 році Беніто Муссоліні — показовий альфа-самець, який пишався кількістю журналісток, актрис, дружин партійців, графинь, служниць і іноземних туристок, якими він оволодівав без прелюдій, брудно лаючись під час оргазму, — відобразили в Альпах в компанії лижників з голим торсом.
А тридцять років потому Мао Цзедуна — «великого керманича» Китаю, який злягався з цілим сонмом музиканток і співачок, і який нехтував гігієною ротової порожнини і тіла і одного разу зізнався, що він «миється в своїх жінках», — сфотографували під час знаменитого запливу через річку Янцзи.
Є ще, правда, фото Барака Обами під час відпочинку з сім'єю на пляжі, але воно не несе змістового і ідеологічного навантаження, що закладено в знімках дуче, Мао і Путіна, які мали підживлювати офіційну пропаганду.
До речі, ще один яскравий приклад «мачистської пропаганди» можна було спостерігати в Росії в жовтні 2010-го, коли до 58-річчя Путіна, на той момент глави уряду, тиражем 50 тис. примірників надрукували «Календар для прем'єра» на 2011 рік. На кожній з його 12 сторінок розмістили фотографію студентки факультету журналістики МДУ в нижній білизні. А поруч — підписи еротичного характеру на кшталт «Усім би такого чоловіка», «Ліси загасили, а я все ще горю!», «Як щодо третього разу?», «Хочу привітати особисто. Передзвоніть 8-925-159-17-28».
Казус з «Календарем для прем'єра» цікавий тим, що у ньому дівчата нібито з власної волі (хоча натхненницею проєкту називають Христину Потупчик, на той час — прессекретаря прокремлівського молодіжного руху «Наші») постали перед Путіним в статусі «об`єктів, призначених для розглядання», що, за Фуко і Сартром, є наочним вираженням ієрархії: наглядач розглядає ув'язнених, хижак чи кат — жертву, самець, що готується до спаровування, — самку.
Так це працює у великих медіапросторах тоталітарних режимів. Але є і зворотний бік — реальні контакти жінок з героєм «народних мрій». І тут важливим є питання: якою є плата диктаторів за «календарне порно» і подібні ініціативи?
Коли російський телеканал «Дождь» у 2019 році зняв сюжет про подальші долі дівчат з календаря, з'ясувалося, що всіх їх ніби як об'єднувало почуття поваги до Путіна. Для однієї з модельок — Каті Ласкіної — це почуття і кілька років потому залишалося актуальним. Чому? «Тому, що він цар», — відповідає вона (чудова, звичайно, відповідь з вуст журналістки). Але головним бенефіціаром проєкту стала не Ласкіна, а Аліса Харчева — «Міс квітень», поруч з фото якої красувався напис «Ви — найкращий!».
Як з'ясувала агенція Reuters, Григорій Баєвський — бізнес-партнер Аркадія Ротенберга, близького друга Путіна — в 2015 році передав частину своєї нерухомості на користь не тільки гіпотетичної доньки російського президента Катерини Тихонової, але і 23-річної Аліси Харчевої. Вона вступила на журфак вже після публікації календаря. А у 2012-му ще раз публічно привітала «вождя» з днем народження — на цей раз відео з назвою Pussy for Putin. Боже вас збав подумати про щось непристойне! Йдеться лише про кішечку для Путіна, з якою Аліса позує в грайливих позах і яка, за її словами, є подарунком для президента, здатним принести йому удачу.
Зараз у Аліси в Москві є (або принаймні два роки тому був) необтяжливий бізнес — мережа студій засмаги Bronzeglow. І вона часто на бізнес-джеті літає у Маямі.
Далі у цій п'єсі — як і у будь-який іншій, де присутня пара «вождь і коханка», — завіса опускається. Тому що сексуальне життя вождя — табу. Справа не в Путіні. Справа в принципі. Якщо ви прочитаєте книгу французької письменниці, журналістки, філософа та історика Діан Дюкре «У ліжку з тираном», то зрозумієте, що щось подібне відбувалося і у випадках Сталіна, Мао, Бокаси, Салазаре, Чаушеску та Кім Чен Іра. За їхнього життя у інтимні справи вождів було втаємничене лише їх найближче коло.
Ігра на струнах вічності
Одного разу, зрозуміло, напишуть розлогу працю і про шлюбні втіхи нинішніх «вождів». Не всі вони постануть сексуальними титанами, але все ж суспільство, яким вони сьогодні управляють, знатиме про них значно більше. Наприклад, інтимні пригоди того ж Лукашенка вийдуть за межі розслідування «Право першої ночі», яке опублікувало в серпні 2020-го видання «Проект».
Це розслідування наводить спогади Олександра Варламова, колишнього постановника конкурсу «Супермодель Білорусі», про те, як розлютився мінський диктатор, коли дізнався, що його тодішня пасія Ірина Абельска — «добра, спокійна, незлоблива» жінка, як описує її Варламов, — завагітніла.
Він кричав: «Ти так хочеш сісти на білоруський трон? Через п***у?». Якийсь час про дитину нічого не було чутно. Але з 2008 року Колєнька, з яким Лукашенко тепер їздить на зустрічі з іншими правителями, став з'являтися на публіці. А трохи пізніше, коли приховувати сина вже не було сенсу, Лукашенко вирішив зробити «камінг-аут»: «Путін сказав: «Це від Бога». Так чого я повинен те, що Богом дано, ховати»?».
А у 2012 році під час зустрічі з Уго Чавесом, президентом Венесуели, Лукашенко у дусі наслідування престолу (такий собі білоруський Кім Ір Сен) пожартував про майбутнє Колі: «Тут знаходиться мій син Микола, і це говорить про те, що ми серйозно і надовго заклали основи співпраці, і є кому перейняти естафету років через 20-25».
Диктатори — вони завжди готові зіграти гімн на струнах вічності. Якщо Рейх, то тисячолітній. Якщо правління, то династичне. Однак в історії зазвичай буває, що в один момент все починає йти не за планом. Імперії руйнуються за лічені роки. А спадкоємці, як стерв'ятники, накидаються на спадщину. Тоді і ставало ясно, наскільки бурхливо диктатор провів життя. Зі скількома жінками переспав і скільки потомства після себе залишив. Таємниці колись закінчуються. Причому раніше того терміну, на який розраховує тиран.
