У 2019 році в Україні зібрали 556 тис. тонн баштанних. Не бозна-що, адже за останнє десятиріччя обсяги збору знизились на третину й самі аграрії постійно бідкаються. «Галузь є, а перспективи немає», — констатує Валерій Федоренко, керівник кооперативу «Широке» на Херсонщині, в області, де виростили кожен третій кавун країни. Проте й нинішньої кількості плодів вистачить не тільки українцям, але і на експорт.

Chas News розповідає, як баштанництво розвивалось на теренах нашої країни протягом останніх 300 років. Нарізайте скибками кавун, умощуйтесь зручніше і читайте.

Вчені вважають за батьківщину кавуна території Північної Африки — Судан та землі навколо озера Чад. До сьогодні у пустелі в'ється безліч пагонів з невеликими, розміром з яблуко, і геть не солодкими, кавунами. Бедуїни хоч і скаржаться на те, що верблюди ламають через пагони ноги, але саме дикі кавуни у посуху стають головним джерелом вологи для людей та худоби.

Потім «смугастик» потрапив до Єгипту і розпочав подорож світом. Коли та де з'їли перший кавун на території України, невідомо. Але, скоріше за все, — у Криму. Саме там за часів Кримського ханства посадили перші баштани.

Перші згадки про промислове вирощування кавунів на теренах України з'являються у 1660 році. Тоді московський цар Олексій Михайлович наказав облаштувати у Чугуєві неподалік Харкова п'ять городів під кавуни до царського столу. У 1664 році баштани займали близько 5 десятин, а до Москви відправили 2 тис. возів з кавунами. Чугуївські баштани проіснували майже 20 років. За цей час через виснаження ґрунтів і, вірогідно, кліматичні зміни, врожайність швидко знизилась, а якість плодів погіршилася. У 1683 році чугуєвський воєвода звітував про те, що «арбузы родились дробные и худы», розміром з велике яблуко, отже, для царського столу вже не годилися.

Але про вирощування кавунів не забули. Цією справою займалися козаки, прості селяни та міщани. Наприклад, з казенного саду біля фортеці Св. Єлизавети (сучасний Кропивницький) в 1764 році кавуни та дині возили імператриці Катерині ІІ. Німецький мандрівник Йоганн Гюльденштедт 1774 року занотував у щоденнику, що кавуни, вирощені біля витоків річки Берестової (це територія сучасної Харківщини), за розмірами не поступалися астраханським.

Після приєднання Кримського ханства до Російської імперії та початку активної колонізації Півдня України баштанництво поширюється і на цей регіон. У 1792 році в Херсоні навіть спалахнув кавуновий бунт — локальні солдатські заворушення, які почалися з погрому лотків з кавунами на місцевому ринку.

А в 1815 році, мабуть, вперше задокументували крадіжку кавунів. Серпневої ночі селянин Іван Летючий з околиць Олександрівська (сучасне Запоріжжя) помітив, як троє злодіїв крадуть вирощені на його баштані плоди. Усього вони поцупили 72 кавуни, більше не вдалося — побачивши власника, крадії кинулися навтьоки. Одного селянин встиг затримати та власноруч відвів до поліції. Зрештою злодіїв оштрафували на 1 карбованець 15 копійок.

До середини ХІХ ст. баштанництво мало в основному споживчий характер. Кавуни якщо і продавали, то неподалік місця вирощування. Ситуація змінилась завдяки прокладенню залізниці та розвитку водного транспорту. На території України утворюються чотири райони баштанництва — кременчуцький, харківський, херсонський та одеський.

Перший займав площу між містами Ромни та Кременчук. Тут щорічно засівали кавунами 15 — 18 тис. десятин.

Саме кременчуцькі кавуни здебільшого продавали на київських базарах — товар доставляли гужовим транспортом, байдаками
по Дніпру, а потім і залізницею. Наприкінці століття лише з однієї станції Рублівка (сучасна Полтавська область) щорічно відправляли 250 — 300 вагонів з кавунами. Також кременчуцькі кавуни продавали в Бобруйську, Гомелі, Вільнюсі, Варшаві.

Вирощування кавунів тривало й на Харківщині. Тут центром виявився Зміївський повіт, де в 1870 — 1880 роках селяни для особистих потреб масово варили мед з плодів баштану: із 35 відер кавунового м’якушу виходило два відра меду.

Поступово центр баштанництва переміщується на Херсонщину. В 1910 році у прилеглих до Дніпра волостях кавунами та динями засівали 12 тис. десятин. Під Одесою баштани займали менші площі — близько 2 тис. десятин, але головна роль міста тут полягала в іншому. До нього звозили кавуни з берегів Дніпра та усього чорноморського узбережжя, а далі відправляли у Москву, Петербург, Київ, Варшаву та в європейські країни. Як морем, так і залізницею — з Одеси на північ щодня в серпні — вересні відвантажували 140 — 250 вагонів з плодами.

До революції фермери непогано заробляли на баштанництві. Наприклад, під Одесою за нормальної врожайності з десятини баштану можна було заробити 215 карбованців. Царський карбованець був прив'язаний до золотого еквіваленту і дорівнював 0,77 г золота. Тобто у сьогоднішньому еквіваленті 215 карбованців — це $ 10,3 тис.

У роки Першої світової та революції площі вирощування кавунів значно скоротили, проте у 1920 — 1930 роках їх відновлюють й нарощують. Піку досягли в 1940 році — тоді баштанними культурами засіяли 265 тис. га. У повоєнні роки площі знову зменшують, хоча врожайність, навпаки, зростає. Давалися взнаки розвиток сільськогосподарської техніки та досягнення селекціонерів. Найбільший врожай в історії України зібрали у переломному 1991 році — більше мільйона кавунів та динь з 130 тис. га.

Економічна криза перших років незалежності сильно вдарила по галузі. У 1995 році баштани з кавунами займали 89 тис. га, у 2005 вже на 55% менше. Минулоріч — 47 тис. га. Загалом за останні роки обсяги врожаїв і кількість баштанів коливались в обидва боки. А от технологічний і логістичний процес залишались стабільними. Навіть ті самі вподобані медіа «кавунові» баржі компанії «Нібулон» не роблять в морі погоди, бо здійснюють лише один рейс на рік, перевозячи 300 — 400 тонн баштанних. Тоді як загальний врожай в останні роки коливається у межах 300 — 400 тис. тонн.

Шевкет Реїзов, директор херсонського фермерського господарства «АЛМАЗ-Р», розповідає: співпрацював з компанією два роки поспіль, але цьогоріч припинив.

«Невигідно. Вантажівкою дешевше. До того ж я ввечері завантажив кавуни і вже зранку продукт на прилавках магазинів. А інакше — тільки плисти шість днів, потім два дні розподіл по мережах… Кавун втрачає свіжість», — пояснює підприємець.

Червоні, жовті, овальні, кубічні та у формі сердечок. Це «характеристики» кавунів, які ростуть в Україні. Настав час трішки поговорити про сорти найбільшої у світі ягоди. Як розповів Chas News Володимир Лимар, директор Південної державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації, найбільші площі в Україні займають кавуни американської селекції «‎Крімсон Світ». Вони добре підходять для північних районів, проте на півдні за відсутності зрошення горять на сонці. Тому у сонячних регіонах поширені сорти вітчизняної селекції. Наприклад, «Чарівник», зареєстрований у 2008 році.

Першість з селекції нових сортів в Україні належить Південній державній сільськогосподарській дослідній станції у Голій Пристані. Новий сорт кавуна чи дині тут створюють у середньому за 7 — 8 років.

В Україні впроваджують і кавуноінновації. Наприклад, компанія «Дунайський аграрій» на Одещині вирощує кубічні баштанні та кавуни у формі сердечка. Для цього плоди ще на стадії зав’язування поміщають у прозору тару. Проте цього року через складну погоду підприємці отримали скромний врожай — кілька сотень плодів, які роздали як сувеніри.

У цілому «Дунайський аграрій» збирає 45 — 50 т кавунів з га. Приблизно 10% врожаю відправляють на експорт.

До речі, про експорт. У 2019 році за кордон продали всього 14,3 тис. тонн свіжого кавуна, хоча в 2015 році експорт досягав 29,3 тис. тонн. Зараз більшість українських виробників орієнтовані на внутрішній ринок, бо за останні роки суттєво виросла конкуренція. Спершу український кавун потіснили на польському ринку угорці, а потім росіяни — в Білорусі та країнах Балтії.

Загалом торгівля кавунами, як і більшість сфер у нашій країні, знаходиться в тіні. За словами Валерія Федоренка, 95% усіх баштанних продаються за кеш — а це близько 7 млрд грн щороку.

Федоренко каже, що великі трейдери в Україну не заходять, постійних контрактів немає. У підсумку, поставками часто займаються спекулятивні оператори, які у разі падіння ціни на кавуни в нашій країні скуповують його для перепродажу за кордоном. Наприклад, керівник кооперативу «Широке» згадує: нещодавно азербайджанці закупили партію кавунів для поставки в Білорусь. За його словами, українські кавуни можна побачити навіть у країнах Скандинавії та у Бельгії, проте шлях української продукції туди дуже «туманний».

Ще один біль вітчизняних виробників — майже не розвинена переробка баштанних культур. Зокрема, господарство Федоренка вже кілька років експортує дині на польський завод в Томашеві. З них виробляють пасту, яку експортують до Японії. Подібне виробництво в Україні відсутнє.

Але, незважаючи на усі негаразди, Україна без кавунів точно не залишиться. Ймовірно, невдовзі про українських «смугастиків» дізнаються у всьому світі. Зараз триває активна робота над реєстрацією географічного зазначення «Херсонський кавун». Тому, поки сезон ще не завершився, ласуємо кавунами і сподіваємось на краще.