Надворі пандемія та карантин. Головна порада епідеміологів — уникати скупчень людей та дотримуватися соціальної дистанції. Якщо ж вам не сидиться вдома, саме час згадати про «тихе полювання».
А поки ви збираєтесь у похід в ліс по гриби, Chas News розповідає, як наші предки під грибним кайфом створювали наскельні малюнки, чому користуватися грибними каталогами треба з обережністю та як під Ейфелевою вежею французькі фермери вирощували печериці.
Грибні малюнки
Перші художники в історії людства (можливо) були наркозалежними. В 2013 році група вчених з Токіо та Мехіко, проаналізувавши доісторичні наскельні малюнки з усього світу, дійшла висновку, що спільні для них геометричні візерунки створювалися під впливом психотропів природного походження. Якщо коротко пояснити цю теорію, то давні митці, перебуваючи під кайфом, бачили геометричні галюцинації, які потім і зображали на стінах.
Що саме їли задля такого ефекту наші далекі предки, вчені не досліджували, проте різні гіпотези про це висували їхні попередники. Найоригінальнішу «теорію упоротої мавпи» запропонував в 1993 році американський етноботанік і прихильник психоделіків Теренс Маккенна. Він стверджував, що прадавні люди, супроводжуючи дикі стада, споживали гриби роду Псилоцибе, які проростають в гної. Вони містять психоделічну речовину псилоцибін, який, на думку Маккенни, викликав стрімку реорганізацію можливостей примітивного мозку обробляти інформацію та запустив еволюцію когнітивних здібностей, і, як результат, призвів до появи Homo sapiens. Наукова спільнота таку суперсилу «Їжі богів» вщент розкритикувала, хоча давню любов людства до «чарівних грибів» під сумнів не ставить.
Найдавніші з нині відомих підтверджень цього знаходяться на плато Тассілі-н’Адджер в південно-східному Алжирі, де в середині ХХ століття знайшли численні петрогліфи віком близько 7 тис. років. Серед картинок є танцівники з об’єктами в руках, дуже схожими на гриби, від яких дві лінії йдуть до голови, а також «люди-гриби». Найефектніший петрогліф виявлений у печері Маталем-Амазар — зображення шамана висотою майже в метр і повністю вкритого грибами. На думку італійського етноботаніка Джорджо Саморіні, це скоріше за все, ті ж Псилоцибе, які вживали під час ритуальних практик.
В Європі найдавніші зображення психоделічних грибів знаходяться в печері Сельва Паскуала на сході Іспанії. В 2011 році міжнародна група науковців дійшла висновку, що на одній з фресок, віком у 6 тис. років, намальовані представники місцевого різновиду Псилоцибе — Psilocybe hispanica. Як і об’єкти, зображені на скелі, ці гриби мають дзвоноподібні шапки, а їхні ніжки також бувають прямими та вигнутими. Крім того, науковці припускають, що гриби цілеспрямовано намалювали біля фігури бика, оскільки ті часто проростають у гної.
Довіряй, але перевіряй
Наприкінці ХІХ році Сполучені Штати переживали грибний бум. «Тихе полювання» стало популярним не тільки в сільській місцевості, але й в містах. Грибні клуби відкрилися в Бостоні, Вашингтоні та Філадельфії, а міністерство сільського господарства почало видавати спеціалізовані каталоги. У країні щороку зростала кількість досвідчених мисливців за грибами (принаймні, так вважали самі ці люди), а разом з тим — і число летальних отруєнь.
Така трагічна історія трапилася і з італійським дипломатом графом Ахілом де Веччі. В Штати він приїхав як спеціальний посланець Джузеппе Гарібальді, під час Громадянської війни записався добровольцем у федеральну армію та командував артилерійською батареєю, а після завершення бойових дій працював на посаді аташе в італійській дипломатичній місії у Вашингтоні.
Де Веччі вважав себе знаним грибним експертом і любив поласувати незвичними видами грибів. Одного разу він замовив партію таких «цікавинок» у вуличного торговця в Вашингтоні. Отримавши замовлення, граф покликав на вечерю свого друга з патентного бюро доктора Деніела Келлі. Де Веччі був впевнений, що йому продали мухомор Цезаря (Amanita caesarea — їстівний гриб з родини мухоморових). Аби переконатися, що гриб їстівний, італієць навіть провів кілька тестів з кислотами та зазирнув у останній випуск міністерського каталогу. Як згодом виявилося, даремно: у довіднику допустилися помилки і їстівний гриб переплутали з отруйним червоним мухомором (Amanita muscaria).
Мухомори друзям сподобалася. Як потім згадував учасник вечері Келлі, їм здалося, що це найкращі гриби з усіх, які вони будь-коли їли. А вже за кілька годин графові стало погано. Він втратив зір та впав у непритомний стан. Лікар нічим не зміг допомогти — де Веччі мучили настільки сильні конвульсії, що він навіть зламав ліжко, а наступного дня помер, так і не прийшовши до тями. Келлі повезло більше. Він пробув кілька днів у лікарні та вилікувався, а згодом навіть описав свій досвід отруєння червоними мухоморами у статті для хімічного товариства Вашингтону.
Про отруєння де Веччі повідомили головні газети того часу. Його смерть спонукала науковців активізувати мікологічні дослідження. У 1900 році вийшов друком перший детальний довідник «Тисяча американських грибів».
По гриби до Парижу
На сьогодні печериці — найпопулярніші гриби у світі. Вони складають близько 40% світового виробництва грибів. Щоб завоювати таку шалену популярність, печериці знадобилось 300 років. Саме на межі XVI-XVII століть її почали вирощувати у Франції.
За однією з версій, великим поціновувачем «rose des prеs» був король Людовік ХІV, за наказом якого їх культивували у садах Версаля. А французький ботанік Жозеф Піттон де Турнефор першим в 1707 році описав успішний досвід вирощування печериць на гної.
Спочатку ці гриби вирощували селяни на полях, роблячи грядки з гною. Однак в ХІХ столітті більшість ферм перемістили до паризьких катакомб. Одні історики вважають, що першими культивувати печериці під землею неподалік від Ейфелевої вежі почали дезертири з наполеонівської армії. Начебто чоловіки, які ховалися у підземних галереях, помітили, що коняче лайно у поєднані з мікрокліматом катакомб породило справжній ліс грибів і це дозволило втікачам не померти з голоду. За іншою версією, родоначальником підземного грибництва став паризький фермер Шамбрі. В 1811 році він викинув поганий врожай печериць у закинутий кар’єр і помітив, що там вони прекрасно прижилися.
Як би там не було, згодом в катакомбах налагодили вирощування печериць у промислових масштабах. В 1880 році близько 300 фермерів займалися підземним господарством, збираючи щороку близько тисячі тонн врожаю. Саджали та збирали гриби, присвічуючи ручними ліхтарями.
У катакомбах фермери облаштували системи для контролю вологості та циркуляції повітря. В сухі приміщення проводили воду із розломів та тріщин, а у вологих — зробили вентиляцію, пробиваючи дірки в стінах та будуючи пічки біля підніжжя колодязів, які вели на поверхню.
Кінець підземним фермам настав в 1896 році, коли влада почала будувати паризький метрополітен. Одночасно практику вирощування печериць перейняли інші країни і виробництво у Франції поступово занепало. Сьогодні в країні вирощують менше 1% світового об’єму «rose des prеs».
