404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
За завітами Ілліча. Чотири країни, у яких роблять вигляд, що будують соціалізм
Getty Images

22 квітня виповнився 151 рік із дня народження Володимира Ульянова. У яких країнах продовжують справу вождя світового пролетаріату? І чи є досягнення на цьому тернистому шляху?

Лаос

У 1975 році Саванг Ватхана, другий і останній король Лаосу, зрікся престолу після довгої громадянської війни. Почалася соціалістична епоха. Похідні від слова «народ» стали вставляти куди тільки можна. Країна стала називатися Лаоською Народно-Демократичною Республікою. Народно-революційна партія (НРПЛ) отримала монополію на владу. Генсек партії Кейсон Фомвіхан посів пост правителя країни на 17 років, до своєї смерті. Його теза про перехід до соціалізму «минаючи капіталістичну стадію», виголошена ще до утворення ЛНДР, стала керівництвом до дії. Атрибути соціалізму — націоналізація, колективізація, централізоване планування — стали прикметою часу. У країні орудували антикомуністичні повстанці, громадянська війна перейшла у партизанську, однак товариш Фомвіхан будував соціалізм. Але той чомусь будувався без ентузіазму, а головне — не дуже ефективно з точки зору економіки. Тому незабаром влада змінила політику.

Повернення до соціалізму не принесло Лаосу процвітання / Getty Images

У 1986 році у Лаосі оголосили про перехід до «нового економічного механізму». Суть його визначалася трьома моментами: приватизацією і реструктуризацією державного сектору, заохоченням іноземних інвестицій і переходом до ринку при збереженні контролю з боку держави. З 1991-го з державного герба зникли серп і молот, а в гаслі «Мир. Незалежність. Єдність. Соціалізм» останнє слово замінили двома — «Процвітання. Демократія». Виникла парадоксальна ситуація: уряд залишався начебто комуністичним, але намагався рухати країну в західному напрямі. Справа дійшла навіть до того, що у 2009 році адміністрація Барака Обами зняла заборону на фінансування Експортно-імпортним банком США лаоських компаній.

Вестернізація могла би докорінно змінити стан справ у країні на краще. Але уряду не сподобалося збільшення у суспільстві ролі демократичних інституцій, які почали розвиватися паралельно з ринковою економікою.

Лаоські комуністи поновили курс на чітке слідування ідеям «Фомвіхана як спадкоємця Маркса і Леніна» і почали придушувати громадянські свободи

Лаоські комуністи поновили курс на чітке слідування ідеям «Фомвіхана як спадкоємця Маркса і Леніна» і почали придушувати громадянські свободи. Як результат, в Індексі демократії The Economist за минулий рік Лаос класифікували як «авторитарний режим» і поставили його на 161-е місце із 167 (останнє міцно закріплене за Північною Кореєю, яка теж будує світле майбутнє, але там за фундамент взяли принципи чучхе Кім Ір Сена — на противагу «імпортному марксизму»).

Близько 300 тис. людей втекли з Лаосу до Таїланду. 90% серед них — вчені, кваліфіковані фахівці і урядовці. Економіка, що зростала у 90-х та 2000-х, перейшла у стрімке піке. В країні почався голод. У Глобальному індексі голоду-2020 країна займає 16-е місце знизу. За даними МВФ за той же рік, Лаос на 119-му місці у світі за рівнем ВВП за паритетом купівельної спроможності — $2,5 тис., у три рази менше, ніж у сусідньому Таїланді.

В'єтнам

На початку квітня цього року обраний Народним зібранням Соціалістичної Республіки В'єтнам президент країни — 66-річний Нгуен Суан Фук пообіцяв «зосередити увагу на підвищенні ефективності і дієвості державного апарату, продовжувати прискорювати боротьбу з корупцією і марнотратством і залучити всіх людей до реалізації мети — зробити В'єтнам сильною і квітучою країною до 2045 року».

І це може бути не порожньою обіцянкою. Фук займав пост прем'єр-міністра з 2016 року. Під його керівництвом ВВП В'єтнаму виріс в 1,4 рази у порівнянні з 2015 роком — до $2,7 тис. на душу населення. При цьому, з тих пір як у 1976 році Північ і Південь В'єтнаму об'єдналися, вважається, що країна будує соціалізм. А товариша Хо Ші Міна, який лежить у мавзолеї на ханойській площі Бадінь, до сьогодні вважають фігурою, що створила в'єтнамську модель марксизму-ленінізму. Вона поєднує східне стратагемне мислення, яке включає в себе послідовність дій, спрямованих на вирішення конкретного завдання, і західну політику.

У В'єтнамі про уомунізм згадують переважно коли треба об'єднати націю навколо певної мети / Getty Images

Навіть у розпал пандемії економіка країни показала зростання, пише газета The Bangkok Post. В якомусь сенсі це продовження недавньої історії В'єтнаму, який став економічним феноменом останнього десятиліття. Восени 2018 року World Economic Forum пояснював економічне зростання В’єтнаму трьома чинниками. По-перше, В'єтнам пішов на лібералізацію торгівлі. По-друге, провів реформи дерегуляції, покликані знизити витрати на ведення бізнесу. Нарешті, країна вклала значні кошти в людський і фізичний капітал, переважно за рахунок державних інвестицій.

Що ж до заповітів ленінця Хо Ші Міна, то він у сучасному В’єтнамі відіграє ту ж сакральну роль, що і Мао в Китаї. Його ім’я закликають тоді, коли потрібно підтримати єдність народу. В інших же випадках діють на західний манер.

Куба

Коли у 2018 році Рауль Кастро передав своєму протеже Мігелю Діас-Канелю президентське крісло (точніше — крісло глави уряду і держради, президентом він став лише в жовтні 2019-го, після ухвалення нової конституції).

Що чекати від нового очільника Куби, на той час ніхто сказати не міг. Тим більше, щойно ставши президентом, Мігель заговорив слоганами із арсеналу кубинських «батьків-засновників»: «Для тих, хто хоче повернення до капіталізму, місця не буде... Тільки Компартія гарантує єдність нашого народу... Соціалізм або смерть! Ми переможемо!».

Куба — мабуть єдина країна світу, де насправді намагаються слідувати завітам Ілліча / Getty Images

Однак Островом свободи по-старому правити було вже неможливо. Як написав Еухеніо Янес, кубинський економіст, «Діас-Канелю дали в руки гарячу картоплину, яку він повинен утримати в руках. І без рукавичок». За словами Янеса, новоспечений правитель змушений буде або поліпшити життя народу, або доведеться вдатися до репресій, щоб зберегти владу. «Кубинці витримали репресії з боку Фіделя і Рауля Кастро, беручи до уваги історичну вагу останніх, але навряд чи стануть їх терпіти від такого вискочки, як Діас-Канель», — пише він.

Поліпшив новий президент життя кубинців за півтора року? Ні. У 2020 році, за оцінкою уряду, економіка країни скоротилася на 11%. COVID-19, втрата допомоги від Венесуели і санкції Дональда Трампа зробили свою справу, зануривши країну, крім іншого, в стан продуктового дефіциту. Однак і до цього, важкого для всіх країн, року, Куба не могла похвалитися якимись особливими досягненнями. Якщо, звичайно, не брати до уваги, що саме за Діас-Канеля острів'янам увімкнули інтернет.

Кубинці витримали репресії з боку Фіделя і Рауля Кастро, беручи до уваги історичну вагу останніх, але навряд чи стануть їх терпіти від такого вискочки, як Діас-Канель

Чи продовжить він правити за комуністичним каноном? Чи ми незабаром почуємо, що Куба проводить реформи, які наближають її до капіталізму? Швидше за все, триватиме політика малих поступок в дусі Рауля Кастро. До 200 видів підприємництва, які стали легальними у 2010 році, додадуть ще пару десятків або пів сотні. Зроблять чергові послаблення фермерам і подібне.

Деякі аналітики, щоправда, порівнюють фігуру Рауля Кастро з Горбачовим, а від Діас-Канеля чекають якихось вчинків в дусі Єльцина. Можливо. Однак поки що, за оцінками The Economist, Куба займає 140-е місце за рівнем демократії. Ну а про середні зарплати кубинців краще не питати. Навіть якщо не брати до уваги ковідну епоху, виходить, за підсумками 2019-го, не надто багато — трохи більше $36. І це вона ще зростала останні два роки. Очевидно, строго соціалістичними темпами.

Китай

Друга економіка світу розвивається з використанням того ж підходу, який демонструє В'єтнам. У країні залишаються жорсткі методи авторитарного правління і партійний диктат.

Сьогодні Компартія Китаю описує ідеї Мао формулою 70/30: 70% перемог і 30% помилок. Таким чином намагаються впрягти «коня і трепетну лань» в один візок, поєднати буржуазну економіку зі комуністичною ідеологією. Результати змушують дивуватися навіть Вашингтон.

16 квітня китайська Global Times в редакційній статті пояснила, чому на Заході панує всеосяжна криза. На їхню думку — тому що там відсутня мета існування. А крім того, поляризація західного суспільства породжує політичну нестабільність. Та й сама система влади сумнівна з точки зору китайських експертів: «Чинна адміністрація може коригувати політику одним способом, але прийде інша і може скасувати її, заново винайшовши колесо». Ну і, нарешті, явно помітно «вихолощення демократичних інститутів».

Китайська компартія будує тоталітарне суспільство. Це викликає занепокоєння у мешканців Гонконгу / Getty Images

Це не все, але і цього вистачить, щоб зрозуміти, як Пекін намагається видати свій «соціалістичний» підхід за рецепт успіху. У китайських громадян є мета. Влада в Піднебесній має всі прикмети наступності — по партійній лінії, природно. І поляризації суспільства вдень ​​з вогнем не знайдеш.

Китай не втомлюється «продавати» світові свою модель існування. Від соціалізму, яким клянуться керманичі КНР, в ній не дуже багато. Зате багато від авторитаризму. 151-е місце в індексі демократії від The ​​Economist. По суті, це втілена на новому рівні модель оруеллівського «Великого брата», який за всім стежить. Технології нагляду за громадянами, про які йшлося пару років тому, знайшли широке застосування під час пандемії. Вони вписуються в суспільство слухняності, яке в Китаї має намір створити правляча верхівка.

Китай не втомлюється «продавати» світові свою модель існування. Від соціалізму, яким клянуться керманичі КНР, в ній не дуже багато. Зате багато від авторитаризму

Якщо новий тоталітаризм — це і є підтримка соціалістичної традиції в розумінні Пекіна, тоді так, тут продовжують будувати саме таке суспільство. В середині грудня 2016 року на засіданні Політбюро ЦК КПК Сі Цзіньпін заявив: «Потрібно міцно взятися за створення системи оцінки надійності, що покриває все суспільство. Потрібно вдосконалювати як механізми заохочення законослухняних і сумлінних громадян, так і механізми покарання тих, хто порушує закон і втратив довіру, щоб людина просто не наважувалася втратити довіру». Так «систему соціального кредиту» і ввели в дію.

Розвиток Китаю неймовірно високими темпами — не відповідь на питання, чи може бути успішною країна із соціалістичним укладом. Це відповідь на питання, чи може процвітати держава, в якій найвища чеснота — покірність громадян, яку завжди можна стимулювати пряником та батогом. Може — принаймні на якомусь етапі свого розвитку.

«Путін убивця?» — «Так»
Аристократи ковідних часів. Чому імунні паспорти, які планують ввести у ЄС, замість свободи і безпеки можуть посіяти нерівність