Людство полюбляє теорії змови і з кожним роком їх все більшає. Хто і що в них тільки не фігурує — башти зв’язку 5G, міжнародні фармацевтичні компанії, мільярдер Біл Гейтс... Одна із найсвіжіших — американський рух Qanon, який вже вирвався за межі США. Це конспірологічна теорія про світову змову демократів-педофілів-сатаністів, з якими начебто намагається боротися Дональд Трамп.
Багато подібних прикладів траплялось і в минулому. Chas News розповідає про одну з найабсурдніших середньовічних конспірологічних теорій з трагічними наслідками — «змову прокажених», яких у Франції звинуватили в намірі заразити проказою усіх християн та встановити свою диктатуру.
У пошуках змови
Християнська Європа на початку ХІV століття переживала складні часи. В 1291 році хрестоносців остаточно вигнали з Святої Землі. Зберігалася мусульманська загроза і на континенті — в 1319 році емір Гранади розбив війська короля Кастилії.
До політичних негараздів додалися природні катаклізми. На рубежі століть почався Малий льодовиковий період. Зими стали суворішими та довшими, почастішали посухи й зливи. Як результат, у Франції через неврожаї з 1315 року три роки поспіль тисячі життів забирав голод. На цьому тлі зростав релігійний фанатизм. І почались пошуки внутрішніх ворогів, яких можна звинуватити у всіх негараздах.
Шукати довго не довелось. Першими під удар попали євреї, нелюбов до яких в середньовічній Франції підсилювалася не лише релігійними відмінностями, але й суто меркантильними міркуваннями вірян. А у 1306 році король Філіп IV вигнав з країни іудеїв, заодно скасувавши всю заборгованість перед ними. Проте в 1315 році його наступник Людовік Х дозволив їм повернутися до Франції та навіть за відсоток допомагав стягувати старі борги. Платити ж, звісно, ніхто не хотів.
Однак цього разу народне невдоволення вилилося не лише на євреїв, але й на прокажених.
Проказа або лепра — одна з найстрашніших та найпоширеніших інфекційних хвороб у середньовічній Європі. Це зараз вона є цілком виліковною, а 700 років тому єдиним дієвим засобом протидії її поширенню вважалася ізоляція хворих. Прокажені жили в спеціальних лепрозоріях, побудованих за зразком чернечих громад. Фінансувалися за рахунок благодійних пожертв, яких зазвичай вистачало для підтримання нормального рівня життя. Лише у Франції в середині ХІІІ століття нараховувалося близько 2 тис. таких установ — фактично у кожному більш-менш великому населеному пункті.
Водночас населення ставилося до прокажених з підозрою та презирством, які живилися вірою людей в те, що хвороба є карою за гріхи. Таке ставлення у поєднанні зі страхом мусульманського вторгнення з Іспанії спричинило параноїдальну істерію, через що й виникла одна з найабсурдніших у світовій історії теорій змови.
Почалося все з хрестового походу пастушків. Навесні 1320 року на півночі Франції підлітку-пастуху явився Святий Дух (принаймні, такі чутки ширилися по країні) та наказав воювати з маврами. Церква та феодали заклик проігнорували, проте звичайні селяни сприйняли його з захватом. По дорозі в Іспанію самоназвані хрестоносці грабували маєтки, вчиняли єврейські погроми. Врешті-решт Папа Римський відлучив їх від церкви, а королівські війська розбили селянське військо. Над учасниками хрестового походу почалися судові процеси, під час яких вперше і заговорили про прокажених.
На допитах деякі із затриманих «пастушків» стверджували, що, грабуючи лепрозорій, вони знайшли бочки з гнилим хлібом, яким хворі начебто планували отруїти колодязі. Чутки про змову стрімко ширились країною, особливо на півдні Франції. Вже в грудні 1320 року єпископ міста Дакс видав наказ про арешт усіх хворих, а навесні й влітку наступного року істерія досягла піку.
Тортури та зізнання
До розслідування «змови» долучилася інквізиція, яка одразу знайшла необхідні докази. Піддані тортурам арештовані прокажені давали зізнання одне фантастичніше за інше. Так, у червні 1321 року Гійом Агассе, начальник лепрозорію в місті Пармьє, розповів місцевому єпископу Жаку Фурньє, як в травні минулого року прибув на збори лідерів прокажених в Тулузу. Там присутні начебто вирішили на знак помсти за приниження та презирство заразити усіх здорових християн проказою, після чого нинішні лідери прокажених захопили б владу. Начальник лепрозорію Тулузи заявив, що їм допоможуть «король Гранади» та «султан Вавилону» за умови, що змовники зрадять Христа. Після того, як учасники зборів погодились, їм начебто роздали порошки для отруєння річок, колодязів та фонтанів. Отрута складалася із суміші подрібненої гостії, шматочків тіла змій, жаб, ящірок і кажанів разом з людськими екскрементами. Агассе розповів, що отримав пів фунту такого порошку у лляних мішечках, які, повернувшись додому, поклав до водойм.
Схожі зізнання вибивали і з інших прокажених. Дещо відрізнявся лише рецепт отрути, до складу якої, за різними свідченнями, могли входили жіноче волосся, трави, посічені на розп'яті, тіла щурів. У процесі розслідування до змовників записали і євреїв. Начебто вони виступали посередниками між мусульманами і прокаженими та, до того ж, фінансували отруєння річок. У місті Макон в центральній Франції королівські службовці божилися, що під час обшуків у євреїв знайшли викривальні листи від султанів Гранади й Тунісу.
Звинувачення вже тоді виглядали абсурдно. Жодної епідемії прокази чи іншої хвороби в країні не спостерігалося, хоча із зізнань прокажених виходило, начебто ще минулого року вони масово труїли воду в ріках. Так само ефемерною була загроза мусульманського вторгнення. Гранадський емірат сам знаходився на межі виживання і його перемога 1319 року над іспанцями на хід Реконкісти майже не вплинула. Однак бажання випустити пару та релігійний фанатизм взяли своє. До того ж, церковні та світські феодали були не проти поживитися за рахунок благодійних фондів лепрозоріїв.
Королівське правосуддя
21 червня 1321 року на «змову» відреагував король Філіп V. Він наказав заарештувати усіх французьких прокажених, піддати їх тортурам, а після зізнань — спалити на вогнищах. Схожу тактику обрав батько короля — Філіп ІV, коли в 1307 році розпочав репресії проти ордену тамплієрів.
Дії прокажених оголошувалися державною зрадою, а тому все конфісковане майно мало відійти до державної скарбниці. Проте з цим пунктом не погодилися місцеві феодали, які в серпні змусили монарха відмовитися від претензій на статки хворих.
Після королівської санкції погроми лепрозоріїв та страти прокажених прокотилися по всій країні. Хоча в королівському наказі євреї не згадувалися, вони також попали під гарячу руку. За свідченнями одного з тогочасних літописців, у королівському замку Шинон заживо спалили 160 євреїв. Скільки ж усього людей стало жертвами теорії змови, достеменно невідомо.
Істерія пішла на спад лише восени 1321 року. Заарештованих прокажених, яких не встигли стратити, почали відпускати з тюрем чи замінювали їм смертні вироки. Так, з Гійома Агассе, після того як він відмовився від попередніх свідчень, зняли обвинувачення в отруєнні колодязів, хоч і засудили до довічного ув'язнення за єретичні погляди.
В липні 1322 року новий король Карл IV наказав припинити репресії, проте суворо заборонив хворим залишати територію лепрозоріїв. Головний інквізитор Тулузи Бернар Гі, який щиро вірив в існування змови, писав, що цим рішенням правитель «обачно піклуючись про майбутнє, заточив прокажених до місць, в яких вони мали скніти та чахнути вічно, щоб не завдавати нікому шкоди і не розмножуватися».
Врешті-решт в 1338 році Папа Римський Бенедикт XII на прохання прокажених Тулузи видав буллу, якою зняв усі звинувачення з прокажених та зобов'язав повернути їм конфісковане майно. Цікаво, що понтифік, який до свого обрання носив ім'я Жак Фурньє, в 1321 році сам керував судовими процесами проти хворих та особисто допитував вищезгаданого Гійома Агассе.
В наступні століття в суспільстві хоч і зберігалося принизливе ставлення до хворих проказою, проте цілеспрямованим репресіям їх вже не піддавали. Але самі події 1321 року повторилися через 30 років під час епідемії «чорної смерті». Цього разу по всій Європі прокотилися погроми євреїв, яких звинуватили в поширенні чуми на замовлення мусульманських правителів.
