404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Зимовий наркотик. Як мандарин став символом Нового року

В Україні розпочинаються новорічні свята. А один з їхніх головних символів — мандарини. Фрукт вирощують в Китаї вже кілька тисячоліть, а от у Європі він з’явився лише на початку ХІХ століття, останнім з-посеред своїх цитрусових «побратимів».

Тисячолітня подорож

Більшість науковців вважають батьківщиною цитрусових Південно-Східну Азію, а пращурами сучасних видів — помело (лат. Citrus maxima), цитрон(лат. Citrus medica) та мандарин (лат. Сitrus reticulata). Відповідно до генетичних досліджень, вони з’явилися близько 8 млн років тому в північно-східній Індії, М’янмі та на південному сході Китаю.

А потім у процесі схрещення та окультурювання виникли їхні гібриди та нові види. Так, цитрон став «батьком» лимона та лайма, схрещення мандарина та помело призвело до появи апельсина, який, в свою чергу, разом з помело породив грейпфрут. Та й сам мандарин у процесі еволюції зазнав суттєвих змін і його сучасні сорти мало нагадують кислі фрукти з великою кількістю кісточок, якими були спочатку.

Три історії про гриби. В головних ролях — печериця, мухомор та псилоцибе

Найперша письмова згадка про цитрусові міститься у китайській книзі «Юй гун», датованій приблизно V ст. до н. е. У ній розповідається, що імператор Юй Великий  як данину від одного з підкорених племен отримував кошики з фруктами, котрі сучасні вчені ідентифікують як мандарини та помело. А в 1178 році Хань Яньчжі у своїй тритомній праці першим у світі описав 27 сортів цитрусових (у тому числі мандарин) та способи їх вирощування.

На мапі зображені місця походження та окультурювання цитрона (оливковий колір), мандарина (жовтий) та помело (зелений). Червоними стрілками позначений шлях цитрона до Європи / HortScience

На той час ці фрукти були вже добре знані не лише у Східній Азії, але й за її межами. До Європи першим добрався цитрон. Спочатку перси через території сучасних Афганістану, Ірану та Іраку завезли його до Сирії, Ізраїлю та Єгипту. Там під час походів Олександра Македонського цитрон скуштували давні греки. Фрукт вони називали «мідійськими» чи «перськими» яблуками. Вже в ІІІ - ІІ ст. до н. е. їх вирощували біля Неаполя та Помпеї. Давньоримський історик Пліній Старший називав цитрон екзотичним деревом, плоди якого не споживають у їжу, але використовують як засіб проти отрути, від поганого запаху з рота та для знищення комах (якщо просочити його соком одяг).

Десь на межі нової ери до Риму потрапив і лимон. Однак під час падіння імперії нечисленні лимонові та цитронові насадження занепали. «Друге пришестя» цитрусових до Європи пов’язане з арабськими завоюваннями. В Х ст. в Кордовському халіфаті на території сучасної Іспанії з’явився померанець (Citrus aurantium), або кислий апельсин. В наступні два століття — лайм та помело. А після хрестових походів їх побачили і в інших частинах Європи.

Тривалий час цитрусові в Європі використовувалися здебільшого у лікарських та декоративних цілях. Ситуація почала змінюватися, коли європейці дізналися, що ці фрукти бувають не лише кислими. На початку ХVI ст. португальці завезли солодкий апельсин, який швидко завоював популярність. Останнім до Європи добрався мандарин. В 1805 році перші два саджанці з Китаю до Лондона завіз британський лорд Абрахам Хьюм. Туманний Альбіон для субтропічного фрукта виявився не найкращим регіоном, тому його перевезли до Мальти, що тоді підлягала британській короні. Згодом мандарини почали вирощувати на півдні Італії.

В 1845 році з Італії до Валенсії фрукт привіз іспанський граф Ріпальдо, а за десять років місцевий фермер Хосе Поло де Барнабе розпочав його вирощування у промислових масштабах. Зараз Іспанія — основний регіон вирощування мандаринів у Європі.

Приблизно тоді ж мандаринові плантації з’явилися і в Марокко. Місцевий сорт танжерин експортувався не лише до Європи, але й за океан, і завдяки своїй популярності в багатьох мовах став синонімом слова «мандарин». Назву ж «мандарин» придумали європейці, яким колір його шкірки нагадував жовте шовкове вбрання китайських чиновників — мандаринів. Саме таке пояснення надається у першому виданні Великого Оксфордського словника англійської мови.

Мандарини в багатьох країнах стали символами зимових свят. Їх не тільки споживають у їжу, але й прикрашають ними оселі та ялинки

В середині ХІХ ст. на південь США завезли мандарин з Італії та Марокко, а наприкінці століття в країні почали вирощувати японський сорт сацума. Канадців з фруктом познайомили в 1890-х роках японські мігранти, яким з батьківщини на Новий рік надсилали ящики з цитрусовими смаколиками. Мандарини швидко припали до душі місцевим жителям і на початку ХХ ст. з Ванкувера в різні куточки країни рушили «помаранчеві потяги» (вагони спеціально фарбували в помаранчевий колір), навантажені цитрусами.

Мандарини зріють дуже повільно, від цвітіння до дозрівання плодів проходить 8 - 10 місяців. У субтропічному кліматі мандаринові дерева цвітуть з лютого по квітень. Врожай збирають у листопаді - грудні. Тому зазвичай поласувати цими фруктами можна якраз під Різдво і Новий рік, що і зробило їх одним із символів свята. Наприклад, в багатьох європейських країнах, США та Канаді існує звичай прикрашати будинки панчохами з мандаринами чи апельсинами. Традиція веде свій початок від нідерландської легенди про Святого Миколая, який, проїжджаючи повз будинок бідняка, кинув золоті кулі у панчохи трьох його доньок.

Із Грузії до столу 

В Україні перші мандарини скуштували наприкінці ХІХ ст. Усі вони були імпортованими, а тому дефіцитними та дуже дорогими. Тож мандарини спочатку не стільки їли, як прикрашали ними різдвяні ялинки. Відомий співак і композитор Олександр Вертинський, чиє дитинство минуло в Києві, згадував, що «спочатку вішали на ялинку кримські рум’яні яблучка, потім апельсини та мандарини на червоних гарусних нитках, потім золоті й срібні горіхи, потім хлопавки, потім цукерки та пряники — все послідовно, потім іграшки, а насамкінець — свічки».

Збір врожаю мандаринів в Грузії

Після Першої світової та приходу до влади більшовиків імпорт цитрусових припинився і єдиним джерелом їх надходження на прилавки стала Грузія. Там мандарини почали вирощувати на початку ХХ століття і згодом на основі японського сорту уншиу вивели власні  холодостійкі сорти. В 1919 році в Аджарії мандаринові дерева займали лише 250 гектарів, в Абхазії — 50. Звісно, що потужностей цих плантацій для задоволення потреб багатомільйонного населення СРСР бракувало. В 1930-х роках мандаринки продавалися лише в незначній кількості магазинів в найбільших містах чи в буфетах на виборчих дільницях. Зважаючи на дефіцит, фрукти поштучно загортали в папір золотистого кольору.

Ситуація з поставками більш-менш покращилася лише в 1960-х роках. По-перше, в Грузії налагодили промислове вирощування цитрусових. Зокрема, в 1966 році мандаринові насадження вже займали 4 тис. гектарів і поступово збільшувалися. В 1983 році в закавказькій республіці зібрали 330 тис. тонн мандаринів. По-друге, в 1960-х роках СРСР налагодила імпорт цитрусових з Марокко, які позначалися спеціальними наліпками у вигляді чорних ромбів з білим надписом «Maroc».

Напередодні Нового року в радянській Україні вишиковувалися черги за мандаринами

Після цього мандарини, хоч і не завжди у достатній кількості, почали продавати у більшості міст. Оскільки на прилавки вони потрапляли наприкінці грудня, ці фрукти стали одним із головних символів святкування Нового року.

Мандаринова економіка

За останні 30 років споживання мандаринів виросло втричі. Якщо в 1990 році, за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, глобальний врожай становив 12,5 млн тонн, то в 2018 році — вже 34,3 млн тонн. Зараз мандарини за рівнем популярності серед цитрусових поступаються лише апельсинам, яких в 2018 році зібрали 75 млн тонн.

Близько 60% усіх мандаринів вирощують у Китаї. Іспанія, де в 2018 році зібрали майже 2 млн тонн, знаходиться у рейтингу на другому місці. Закривають п’ятірку головних виробників Туреччина, Марокко та Єгипет. Найбільшим експортером мандаринів також є Китай, хоча там більше 90% врожаю йде на задоволення потреб внутрішнього ринку. А от Туреччина, Марокко та Південна Африка, які займають у рейтингу 2, 3 та 4 місця, продають за кордон майже половину, а то й більше цитрусових, зібраних у цих країнах.

Тим часом, в Україні щороку з’їдають 200-300 тис. тонн мандаринів. Абсолютний рекорд встановили у 2013 році, тоді імпорт сягнув 443 тис. тонн. Отже, у середньому на одного українця щороку припадає близько 6-7 кг. Як зазначає Катерина Звєрєва, директор з розвитку Української плодоовочевої асоціації, пік поставок та продажів мандаринів традиційно припадає на грудень. До речі, цього року вони у середньому дорожчі на 16% порівняно з минулим сезоном. І на сьогоднішній день відпускні ціни на дані цитрусові варіюються в межах 26-48 грн / кг.

Основними постачальниками на український ринок новорічних фруктів є Туреччина (на яку припадає близько половини імпорту), а також Грузія, Іспанія та Єгипет. А от щоб знайти на прилавках марокканські цитрусові, популярні в радянські часи, треба дуже добре постаратися.

Смугастий наркотик