Американський словник англійської мови Merriam-Webster назвав словом року «пандемію». Редакція Оксфордського словника не змогла обрати одне і представила одразу 16 слів року, п’ять з яких також пов’язані з коронавірусом. А от у 1880 році в номінації міг впевнено перемогти «бойкот». Тоді це слово якраз і з’явилося. Все завдяки англійському капітану Чарльзові Бойкоту та протестуючим ірландським селянам.
Селяни та лорди
У 1870-х ірландцям жилось сутужно. Вони не мали власної держави (Ірландія входила до складу Британської імперії) і не могли вільно розпоряджатися землею на острові. Повноправних землевласників нараховувалось не більше 10 тис. осіб (0,2% від усього населення). При цьому 750 найбагатших поміщиків, майже всі — виключно англійські лорди, володіли половиною острова. І вже в них звичайні ірландці орендували наділи. Відповідні договори укладалися переважно на рік, рента зазвичай була зависокою, а за будь-які порушення орендарів могли примусово вигнати з землі. Такий собі аналог кріпацтва по-британськи.
У відповідь на таке майже безправне становище на батьківщині ірландці масово емігрували до США. Інші ж почали боротьбу за свої права. В 1879 році в Ірландії заснували Національну земельну лігу. Її учасники вимагали справедливої орендної плати, фіксованого терміну володіння землею та вільної купівлі - продажу наділів між орендарями без втручання орендодавців.
Наступні чотири роки увійшли в історію країни як «земельна війна». Ліга скликала численні мітинги, намагаючись законними методами захищати права орендарів. Однак боротьба не давала необхідного ефекту. Аж поки 19 вересня 1880 року Чарльз Парнелл, лідер організації та депутат британського парламенту, не запропонував новий дієвий спосіб мирного спротиву — бойкот, хоча саме слово з’явилось лише кілька місяців потому. Піддавати обструкції він пропонував самих ірландців, що погоджувалися винаймати ті ферми, колишніх власників яких насильно виселили через несплату орендних платежів. Однак випробували цей метод уперше на англійцеві на ймення Чарльз Бойкот, управителі угіддями англійського лорда.
Перший бойкот
Чарльз Бойкот народився в Англії, але більшу частину життя прожив в Ірландії, куди потрапив в 17-річному віці у складі британської армії. Військову службу він скоро покинув, хоча і надалі іменував себе капітаном. В 1873 році Бойкот погодився стати управителем угідь лорда Ерна в селищі Лох-Маск на заході Ірландії. Головним його обов’язком став збір орендних платежів з 38 дрібних фермерів. 10% суми управитель залишав собі як зарплатню. Крім того, Бойкот винайняв на 31 рік за помірну плату велику садибу та 300 акрів землі. Сам же лорд Ерн, як і більшість заможних землевласників, до своїх володінь не навідувався вже багато років, віддаючи перевагу родовому маєтку на півночі острова.
Бойкот на ввірених йому землях увів військові порядки, накладав штрафи за кожне дрібне порушення. Тож не дивно, що відносини з місцевим населення у нього одразу не склалися, але до 1879 року проблем не викликало. Того року після чергового неврожаю лорд Ерн знизив орендну плату на 10%, хоча місцеві фермери вимагали 25% знижки. Після цього на адресу Бойкота посипалися погрози і поліція навіть надала йому охорону. Наступного року ситуація ще погіршилася. Спочатку робітники, які працювали на фермі капітана, оголосили страйк та добилися підвищення зарплатні. А у вересні орендарі знову стали вимагати знижку. Бойкот, пославшись на рішення лорда, відмовив і натомість наказав виселити 11 селян, які заборгували рентні платежі.
22 вересня судовий пристав у супроводі 17 поліцейських пішов розносити повідомлення про виселення, але вручити зміг їх тільки трьом господарям. Господиня четвертої садиби підняла галас, збіглися жінки, які закидали непрошених гостей камінням та багнюкою. Наступного дня до маєтку Бойкота рушив натовп на чолі з католицьким священником, а по сумісництву і керівником місцевого відділення Земельної ліги. Він і «порадив» сільськогосподарським робітникам та домашній прислузі розійтися по домівках і більше не повертатися до працедавця. До вечора Бойкот залишився тільки з родиною і в товаристві конюха та двох покоївок.
Далі процес соціальної ізоляції управителя лише набирав обертів. В магазині йому відмовилися продавати харчі, поштар перестав приносити листи та й взагалі усе місцеве населення припинило будь-які контакти. Максимум, що міг почути у свій бік Бойкот, — образи та принизливий свист. Не маючи іншого виходу, капітан почав сам під охороною поліції збирати врожай.
Спочатку ситуація в Лох-Маск не викликала великого резонансу. Все змінилося, коли в середині жовтня лондонська The Times опублікувала лист Бойкота. На сторінках найпопулярнішої англійської газети управитель бідкався, мовляв «не може заставити робітників робити хоч щось, а його розорення відкрито оголошено метою Земельної ліги, якщо він не кине усе та не покине країну». Після цього до невеличкого ірландського села один за одним почали з’їжджатися кореспонденти: преса детально описувати тутешні події. Свої репортажі за океан також регулярно відправляв Джеймс Редпарт, американський журналіст та прихильник ірландського національного руху.
Наприкінці жовтня кілька пробританських ірландських газет оголосили збір коштів для добровольців, котрі вирішили їхати на допомогу Бойкоту. На заклик миттєво відгукнулися в Ольстері, регіоні на півночі острова з великою кількістю протестантського населення, лояльно налаштованого до британської корони. Після цього ситуація набула загрозливих обертів. Поява в католицьких районах оранжистів могла вилитися у криваве протистояння. Вільям Форстер, англійський намісник Ірландії, заявив, що не допустить озброєної експедиції з кількасот людей, але надасть охорону групі з пів сотні добровольців. Та й сам Бойкот писав, що вже зібрав більшу частину врожаю і потребує допомоги максимум двадцяти помічників. Однак процес вже запустили і 11 листопада 57 ольстерців вирушили в дорогу.
Там їх вже чекали 900 військових, яких заздалегідь відправив уряд для охорони порядку. Волонтери прибули потягом до містечка Клерморріс, звідки планували на возах дістатися до ферми Бойкота. Однак усі місцеві візники відмовилися надавати їм свої послуги і добровольці у супроводі солдатів вимушені були пройти 24 км пішки під зливою. На місці призначення їх вже чекав натовп з жінок та підлітків, який обсипав непроханих гостей образами. Чоловіки, відповідно до заклику Земельної ліги, залишилися по домівках, щоби не провокувати насильства.
Наступні два тижні добровольці вибирали на полі Бойкота картоплю, ріпу та молотили зерно. 27 листопада вони рушили додому. А разом з ними покинув ферму Бойкот із родиною. До залізничної станції його відвезли військові — охочих місцевих візників не знайшлося. 1 грудня капітан відплив до Англії.
Затрати на волонтерську експедицію та її військову охорону сягнули 10 тис. фунтів, притому що вартість врожаю склала лише 350 фунтів. Чарльз Парнелл з цього приводу кепкував, що уряд заплатив «по одному шилінгу за кожну ріпу, викопану на фермі Бойкота».
Нове слово
Події в Лох-Маску завдяки пресі одразу стали відомі усьому англомовному світу. Одночасно в ужиток увійшло і нове слово — «бойкот». Ще в листопаді 1880 року газети почали вживати прізвище капітана як дієслово чи іменник — як в Англії, так і за її межами. Наприклад, 16 листопада американська Chicago Daily Tribune описувала бойкот як мирний засіб примусу, ефективніший за фактичне насильство. А за кілька тижнів французька Le Figaro повідомляла про винайдення ірландцями нового слова, яке є синонімом остракізму. В 1886 році слово «бойкот» внесли і в перший випуск Оксфордського словника (тоді він називався «Новим англійським словником, заснованим на історичних принципах»).
Як Чарльз Бойкот відреагував на появу нового терміну, згадок не збереглося. У наступні роки він невдало намагався добитися компенсації від уряду за завдані збитки, кілька разів повертався до Ірландії, але більшу частину часу провів в Англії, де і помер у 1897 році.
В Ірландії ж після подій в Лох-Маску селяни почали масово використовувати тактику бойкоту. У відповідь британський уряд у грудні 1880 року затримав лідерів Земельної ліги та в наступному році ухвалив Закон про захист особистості та власності, який дозволяв позасудові арешти активних учасників «земельної війни».
Разом з тим протестувальники змусили уряд піти на поступки. Новим законом запроваджувався принцип подвійного володіння землею поміщиками та орендарями, передбачалось укладання довгострокових договорів оренди та дозволялось через спеціальну арбітражну комісію добиватися зменшення рентних платежів. Однак остаточно вирішити проблему ухваленням закону так і не змогли, що зумовило подальше протистояння ірландців з британською короною.
